ЛІШКО́ Валерiй Казимирович (26. 10. 1937, Київ) — бiохiмiк. Доктор біо­логічних наук (1975), академік НАНУ (1982). Премія ім. О. Пал­ладіна АН УРСР (1980). Державна премія СРСР (1985). Закiн. Київ. університет (1960). Від­тоді до 2000 працював в Iн-тi бiохiмiї НАНУ (з пере­рвою): 1970–72 — за­ступник директора з наукової роботи, 1977–89 — директор, водночас 1977–82 — зав. лаб. біо­мем­бран, від 1982 — завідувач від­ділу нейрохімії; 1972–77 — зав. лаб. біо­хімії нерв. системи Ін­ституту фізіології АН УРСР (обидва — Київ); за сумісництвом 1982–91 — професор кафедри біо­хімії Київ. університету. Гол. ред. «Украинского биохимического журнала» (1981–89). Наукові дослідже­н­ня: пита­н­ня нейрохімії і мем­бранології; молекуляр­нi механiзми актив. i пасив. транс­­портува­н­ня iонiв крiзь мем­брани. За­пропонував модель актив. іон­ного пере­носу. Викори­став мем­бран­нi везикули як модель для дослідж. актив. транс­­порту­ва­н­ня iонiв. Систематизував данi щодо механiзму функцiонуван­ня структур. орг-цiї i бiол. ролi натрiєвого насоса бiол. мем­бран. За­пропонував метод iден­тифiкацiї ка­налiв нерв. та мʼязо­вих мем­бран у без­клiтин. сис­темi. Встановив, що деякi елементи iон­них ка­налiв можуть iснувати у ви­глядi роз­чин. бiлкiв, здатних взаємодiяти зі штуч. мем­бранами i створювати в них транс­мем­бран­но локалiзованi структури. Об­ґрунтував роль мем­­бран. холестеролу в пере­бігу остан. етапу екзоцитозу. Опи­сав фізіол. механізм, який обмежує збільше­н­ня тромбу при по­шкоджен­ні кровʼяної судини.