Лобізм
ЛОБІ́ЗМ (від англ. lobby — кулуари, коридор) — особлива система і практика реалізації інтересів окремих організацій, партій, підприємств, компаній і різноманітних громадських груп, що ґрунтується на цілеспрямованому впливі на законодавчі та виконавчі органи державної влади. На відміну від постій. і легітим. каналів впливу на такі органи (політ. партії, місц. органи влади тощо), Л. притаманні певні особливості: по-перше, такий вплив здійснюється з боку законодавчо не оформлених інститутів («групи інтересів», «групи впливу», «групи тиску»); по-друге, відносини, що встановлюються поміж владою та корпорацією (чи ін. інститутом, який чинить тиск), не є постій. та обов’язковими. У 16 ст. терміном «Л.» позначали тер. у монастирі, признач. для прогулянок, згодом так почали називати кулуари англ. парламенту, в 19 ст. він набув політ. значення (під лобіюванням розуміли прихов. вплив на політика). Безпосередньо початки Л. пов’язують із героєм громадян. війни у США президентом У.-С. Ґрантом, який у період відпочинку зі своїм оточенням в одному з готелів, між ін., приймав заявки для вирішення тих чи ін. проблем. Явище Л. розуміють по-різному. Більшість укр. політиків вважають, що це механізм тиску на органи влади, який найчастіше призводить до різноманіт. порушень, корупції тощо. Але не всі регіони, партії, організації, етнічні групи та ін. представлені в органах влади і мають змогу впливати на прийняття важливих рішень, тому необхідно вишукувати механізми, за допомогою яких інтереси цих інститутів можуть бути репрезентов. і враховані. Одним із таких механізмів і є Л., що виконує позитивні функції забезпечення посередництва між владою та окремими організаціями, гласності законодав. процесу тощо. Широке розповсюдження нецивілізов. Л. призводить до негатив. наслідків, зокрема «проштовхування» в парламенті законопроектів, вигідних тільки певним групам підприємців чи представників влади, проте впровадження у державі системи цивілізов. Л. сприяє подоланню корупції (до держ. службовців звертаються з хабарями тоді, коли немає можливості цивілізовано та гласно пролобіювати той чи ін. проект). Напр., у США Л. узаконений як соц. інститут — 1946 прийнято спец. закон про лобіст. діяльність, який регламентував практично всі її аспекти: лобістів і лобіст. організації реєструють офіційно, вони заявляють про компанії, інтереси яких лобіюють, постійно звітують про джерела фінансування та витрати (за різними підрахунками, там працюють декілька десятків тисяч лобістів). Суб’єктами Л. є: т. зв. перші персони (високопосадовці, які мають можливість пролобіювати інтереси великих «прохачів»), регіон. лідери (зазвичай лобіюють різноманітні регіон. проекти), лобісти-професіонали (в Україні це, як правило, нар. депутати та особи, які пішли у відставку з високих держ. посад і зберегли небхідні зв’язки). Осн. сфери інтересів лобістів: покращення відносин із працівниками держ. установ; моніторинг роботи законодав. і виконав. органів місц. влади; активізація участі виборців у вибор. кампаніях; вплив на законодавство, процес прийняття законів, що стосуються інтересів тих чи ін. компаній або груп насел.; завчасне інформування законодавців щодо процесів, які реально здійснюються в різних сферах життєдіяльності суспільства і потребують ухвалення рішень чи законодав. актів. Для досягнення поставлених цілей лобісти використовують різноманітні методи, серед яких — прямі контакти із держ. службовцями і депутатами; виступи в парламенті під час обговорення окремих проектів; встановлення неформал. зв’язків із парламентарями та держ. службовцями; допомога їм у підготовці законопроектів; представлення результатів дослідж. та інформування щодо можливих наслідків у разі прийняття тих чи ін. законів; публікація результатів голосування парламентарів за ті чи ін. проекти; організація акцій протесту, мітингів, демонстрацій тощо. Проблема цивілізов. Л. в Україні практично не вирішена.
Завантажити статтю
