ЛОБОДА́ Андрій Митрофанович (14(26). 06. 1871, м. Свенцяни Віленської губернії, нині Швенчьоніс, Литва — 01. 01. 1931, Київ) — фольк­лорист, етно­граф, літературо­­знавець. Академік ВУАН (1922), член-кореспондент РАН (1924). Дійсний член НТШ (1924). Велика золота медаль Всесоюзного гео­графічного товариства (1927). Закінчив Катеринославську класичну гімназію (нині Дні­про, 1890), Університет св. Володимира у Києві (1894), де й працював: від 1898 — приват-доцент, 1904–22 — професор кафедри російської літератури, водночас 1914–18 — головний редактор «Университетских известий». Один з ініціаторів по­вторного від­кри­т­тя 1906 Вищих жіночих курсів у Києві та спів­засновник Українського університету, професор цих закладів. Від 1922 — професор кафедри історії російської літератури Київського ін­ституту народної освіти. Від 1921 — директор Етно­графічної комісії, 1922 — голова Комісії крає­знавства, 1923–25 — віце-президент ВУАН. Засновник і головний редактор «Етно­графічного вісника» (1925–31). 

Наукові дослідже­н­ня: епос східних словʼян, історія російської і української літератури, театр, етно­графія. Автор «Лекций по народной словесности» (К., 1912), матеріалів з історичного ви­вче­н­ня фольклору: «З пісень на Україні про світову війну 1914–1918 рр.» // «Етно­графічний віс­ник» (1927, кн. 4), «Від частушки до пісні “довгої”» // там само (1928, кн. 7) та української етно­графії: «Сучасний стан і чергові зав­дан­ня української етно­графії» // там само (1925, кн. 1), «Заклик В. Гна­тюка записувати етно­графічні матеріали» // «Записки Історично-філологічного від­ділу ВУАН» (К., 1927, кн. 10) та ін. Л. також належать праці «Причинки до характеристики давнього київського бурсацтва» // «Записки Укра­їнського наукового товариства у Києві» (1908, кн. 2), «До літературної історії Кулішевих “Записок о Южной Руси”» // «Записки Історично-філологічного від­ділу ВУАН» (1923, кн. 2–3); роз­відки про творчість В. Антоновича, П. Куліша, М. Максимовича, О. Пушкіна, Т. Шевченка та ін. 

Був прихильником історичного ви­вче­н­ня фольклору, від­кидав постулати міфологічної школи, хоча користувався при­йомами міграційно-порівняльного аналізу, прагнув роз­крити соціально-історичну і культурно-по­бутову основу твору. Про­блему народної творчості Т. Шевченка роз­глядав у стат­ті «Шевченко, як голос народної душі» («Тарас Шевченко», 1921), а російські твори — в роз­відці «Між двох стихій (до психології творчості)» // «Шевченківський збірник», К., 1924, т. 1. Брав участь у скла­дан­ні коментарів до 2-х томів незавершеного першого академічного ви­да­н­ня «Повного зі­бра­н­ня творів Т. Шевченка» за редакцією С. Єфре­мова (К., т. 3: «Листува­н­ня», 1929; т. 4: «Журнал»). Особовий фонд Лободи зберігається в НБУВ.