ЛОВМЯ́НСЬКИЙ Генрик (Łowmiański Henryk; 22. 08. 1898, с. Даугудзі, нині Даугуджяй, Литва — 04. 09. 1984, м. По­знань, Польща) — польсь­кий історик-медієвіст. Доктор габіліт. (1932), дійс. чл. Польс. АН (1956). Навч. у серед. школах м. Вільно (нині Вільнюс) і Чернігова (від 1915), на істор.-філол. факультеті Університету св. Володимира у Києві (від 1916), закін. гуманітар. факультет Вілен. університету зі ступ. д-ра (1924). У 1925–26 по­глиблював зна­н­ня в Париз. університеті. Працював у Вілен. університеті (з пере­рвою): від 1932 — завідувач кафедри історії Сх. Європи; 1929–32 і від 1943 — в архіві Вільно. 1945 у рамках т. зв. обміну насел. між Польщею і СРСР ви­їхав спочатку до м. Лодзь, а згодом — до По­знані, де очолював каф. історії Сх. Європи (від 1951 — каф. історії СРСР) та Ін­ститут історії (до 1968) По­знан. університету; водночас 1953–62 — завідувач від­ділу історії феодал. Польщі Ін­ституту історії Польс. АН. Був головою Комісії істориків Польщі та СРСР, почес. чл. багатьох польс. та іноз. наук. т-в. Ви­вчав процеси формува­н­ня су­спільства і зародже­н­ня Литов. держави; про­блеми середньовіч. історії Польщі, які роз­­­глядав у по­єд­нан­ні госп., політ., соц.-культур. явищ і в контекс­ті взаємин балт. та словʼян. народів; доводив високий рівень роз­витку міської культури Великого князівства Литовського. У післявоєн. час зосередив увагу на дослідж. давньої історії словʼян. народів та їхніх взаємин між собою і з сусідами. 1963–85 опубл. фундам. працю «Początki Polski. Z dziejów Słowian w I tysiącleciu n. e.» (у 6-ти томах і 7-ми книгах), в якій узагальнив тогочас. стан ви­вче­н­ня ран­ньої історії словʼян. народів, заперечив норман. теорію походже­н­ня державності. У низці праць торкався питань давньої історії України, зокрема генезису Київ. Русі, про­блематики Червен. градів і Волині, перед­умов Пере­яслав. ради 1654, які висвітлював на під­ставі глибокого знан­ня істор. джерел.