Лонін Рюрик Петрович

ЛО́НІН Рюрик Петрович (Lonin Rürik Petrovič; 22. 09. 1930, с. Каскесручей, нині Респ. Карелія, РФ — 17. 07. 2009, с. Шелтозеро, Карелія) — вепський фольклорист, етнограф, краєзнавець, письменник, перекладач. Заслужений працівник культури Респ. Карелія (1992). Закін. Петрозавод. ремісн. училище № 2 (РФ, 1948). Працював у Петрозаводську: на Онез. маш.-буд. (1948–52) та авторемонт. (1955–56) заводах; слюсарем радгоспу «Шелтозерський» (1957–90-і рр.). Записував 1956–93 фольклор у Карелії, Ленінгр. і Вологод. обл. (РФ). Зібрані матеріали з етнографії вепсів друкував у респ. збірниках з фольклору та історії, частина з них увійшла до зб. «Образцы вепсской речи» (1969). Організатор і дир. (1967–2001) першого нар. музею вепської культури (нині Шелтозер. вепський етногр. музей ім. Л., філія Карел. краєзн. музею). Кер. Мемор. музею шелтозер. партизан. підпілля (1977–79). Учасник вепського нар. хору (1957–2001). Викладав рідну мову в Шелтозер. серед. школі (1987–89). Писав вепською та рос. мовами. Автор кн. «Записки краеведа» (1990; 2000), «Детство, опаленное войной» (2004); статей з питань народознавства та краєзнавства, зокрема «О создании музея вепсской культуры в селе Шелтозеро» // «Проблемы истории и культуры вепсской народности» (1989). Укладено «Kaталог личногo архива Рюрика Петровича Лонина» (2000). Усі зазначені книги видано у Петрозаводську. Вірші складав від 1948, опубл. у періодиці. Перекладав із комі, фін. мови. Переклав рідною мовою «Заповіт» Т. Шевченка (опубл. в антології «Тарас Шевченко. “Заповіт” мовами народів світу», К., 1989), вірші «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського та «Коли втомлюся я життям щоденним» Лесі Українки (обидва — 1990). Знято д/ф «Рюрик та його Шелтозеро» (1999, реж. А. Сурикова).

Літ.: Пулькин В. Вепсские напевы. Петрозаводск, 1973; Чесноков Ж. Познание родины // Правда. 1975, 31 марта; Щестинский О. Вепсы // Лит. Россия. 1983, 11 нояб.

Б. В. Хоменко