Лонін Рюрик Петрович

ЛО́НІН Рюрик Петрович (Lonin Rürik Petrovič; 22. 09. 1930, с. Каскесручей, нині Респ. Карелія, РФ — 17. 07. 2009, с. Шелтозеро, Карелія) — вепський фольклорист, етно­граф, крає­знавець, письмен­ник, пере­кладач. Заслужений працівник культури Респ. Карелія (1992). Закін. Петрозавод. ремісн. училище № 2 (РФ, 1948). Працював у Петрозаводську: на Онез. маш.-буд. (1948–52) та авторемонт. (1955–56) заводах; слюсарем радгоспу «Шелтозерський» (1957–90-і рр.). Записував 1956–93 фольклор у Карелії, Ленінгр. і Вологод. обл. (РФ). Зі­брані матеріали з етно­графії вепсів друкував у респ. збірниках з фольклору та історії, частина з них уві­йшла до зб. «Об­­разцы вепс­ской речи» (1969). Організатор і дир. (1967–2001) першого нар. музею вепської культури (нині Шелтозер. вепський етногр. музей ім. Л., філія Карел. краєзн. музею). Кер. Мемор. музею шелтозер. партизан. під­пі­л­ля (1977–79). Учасник вепського нар. хору (1957–2001). Викладав рідну мову в Шелтозер. серед. школі (1987–89). Писав вепською та рос. мовами. Автор кн. «Записки краеведа» (1990; 2000), «Детство, опален­ное войной» (2004); статей з питань народо­знавства та крає­­знавства, зокрема «О соз­дании музея вепс­ской культуры в селе Шелтозеро» // «Про­блемы истории и культуры вепс­ской народности» (1989). Укладено «Ka­­та­­лог личногo архива Рюрика Петровича Лонина» (2000). Усі за­значені книги ви­дано у Петрозаводську. Вірші складав від 1948, опубл. у періодиці. Пере­кладав із комі, фін. мови. Пере­клав рідною мовою «Заповіт» Т. Шевченка (опубл. в антології «Тарас Шевченко. “Заповіт” мовами народів світу», К., 1989), вірші «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Ру­данського та «Коли втомлюся я жи­т­тям щоден­ним» Лесі Українки (обидва — 1990). Знято д/ф «Рюрик та його Шелтозеро» (1999, реж. А. Сурикова).

Завантажити статтю