ЛОСИ́НІВКА — селище міського типу Ніжинського ра­йону Чернігівської області. Лосинів. селищ. раді під­порядк. с. Погребець. Знаходить­ся за 120 км від обл. центру, за 34 км від райцентру та за 6 км від однойм. залізнич. станції. Площа 11,76 км2. За пере­писом 2001, насел. становило 4515 осіб (скла­дає 93,2 % до 1989), станом на січень 2015 — 4100 осіб (пере­важно українці, бл. 1 % — білоруси та росіяни). У Л. виявлено кургани епохи бронзи та скіф. часу, давньорус. поселе­н­ня. За нар. пере­казами, назва походить від імені козац. отамана Лося. Тер., на якій роз­міщена Л., уперше згадується 1627 як уро­чище Лосині Голови в акті про пере­дачу польс. королем Владиславом IV шляхтичу М. Малаховському. Потім навколишні землі належали Чижову, Вишневському, Угорницьким (К. Угор­ницька у 1-й пол. 17 ст. заклала чол. і жін. монастирі у с. Омбиш, нині Борзнян. р-ну Черніг. обл.), від 1650-х рр. до кін. 18 ст. — Києво-Печер. лаврі. Монахи за­снували невелику слободу Лосині Голови, яка по­ступово до 2-ї чв. 18 ст. пере­творилася на значне поселе­н­ня. До 1782 вхо­дило до Ніжин. полку. 1736 нараховувалося 110, 1781 — 225 дворів. Від 1767 — сучасна назва. Від 1802 — волос. центр, від 1858 — містечко Ніжин. пов. Черніг. губ. У 19 — на поч. 20 ст. були досить роз­винені столярне, бон­дарне, колісне, ковал., гончарне ремесла, двічі на рік проводили ярмарки. 1858 проживало 3765, 1897 — 6554, 1913 — 13 128, 1914 — 10 225 осіб. 1872 від­крито церк.-парафіял., 1896 — земську школи. Жит. брали участь у рев. подіях 1905–07, зо­крема діяла селян. спілка. На поч. 1910-х рр. функціонувало 3 нар. училища. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 29 квітня 1921 мах­нов. загін роз­бив побл. с. Дорогинка (нині Ічнян. р-ну Черніг. обл.) під­роз­діл Ніжин. повіт. міліції, а потім на короткий час зʼявився у с. Без­углівка (нині Ніжин. р-ну) та Л. 1923–31 та 1935–62 — райцентр. 1931–35 — у складі Носів. р-ну, від 1932 — Черніг. обл. У 2-й пол. 1920-х рр. функціонувало рай. краєзн. бюро. 1935–41 та 1943–62 виходила рай. г. «Жовтнева зоря» (до 1958 — «Ударний труд»). Лосинівці потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 56), за­знали сталін. ре­пресій. Від 14 вересня 1941 до 14 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Існувало рад. під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової війни загинули 546 лосинівців. Від 1959 — смт. Від 1962 — у складі Ніжин. р-ну (частину тер. ліквідованого Лосинів. р-ну також пере­дали Бобровиц. та Ічнян. р-нам). У рад. період працювала філія Черніг. ф-ки виробів худож. вишивки «Деснянка». 1961 засн. маслосирзавод (нині серед про­дукції — твердий сир, вершк. мас­ло, сухі молоко та сироватка), 1970 — хлібокомбінат (хлібобулочні вироби, солодкі води). Найбільший с.-г. виробник — агрофірма «Лосинівська» (до поч. 2000-х рр. роз­робляла місц. поклади глини для потреб цегел. заводу). У Л. — заг.-осв. школа, навч. вироб. комбінат, дитсадок; Будинок культури, 2 б-ки, Центр творчості для дітей і юнацтва; лікарня. За межами с-ща здобули популярність нар. аматор. колективи — оркестр нар. інструментів і хор «Горлиця». Збереглася Свято-Троїц. церква (1888, нині УПЦ МП; стала остан. парафією для Феоктиста Смельницького, якого більшовики 1936 заарештували, а 1937 роз­стріляли, 2000 канонізований РПЦ). Встановлено па­мʼятники Т. Шевченку та землякам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС і воїнам-афганцям. Серед видат. уродженців — історик І. Кошарний, прозаїк, публіцист М. Ру­денко, поет В. Яринич, спів­ачка, нар. арт. України А. Кудлай, режисер, педагог, засл. арт. України М. Єдомаха.