Лось Ян-Станіслав

ЛОСЬ Ян-Станіслав (Łoś Jan Stanisław; 21. 10. 1890, с. Чишки, нині Мос­тис. р-ну Львів. обл. — 14. 01. 1974, м. Люблін, Польща) — поль­ський політичний діяч, дипломат, історик. Походив із граф. роду. 1908 закін. приватну єзуїт. гімназію у с. Буньковичі (нині Старосамбір. р-ну Львів. обл.), 1913 здобув докторат із права у Віден. університеті. З поч. 1-ї світової війни мобілізов. до австро-угор. армії. 1916–18 — секр. шефа канцелярії цивіл. австр. генерал-губернатора Є. Мадейського у Люб­ліні. 1919 вступив до Війська Польського, брав участь у бо­йових діях проти більшовиків. Від­тоді працював у МЗС Польщі: нач. Пн. від­ділу та від­ділу Між­нар. устроїв, 1921–23 — керівник Бюро Делегата для справ Сх. Малопольщі; 1926–29 — радник посольства у Лондоні (водночас ви­вчав стародавню добу в б-ці й зі­бра­н­нях Британ. музею). Від 1931 — у від­ставці. Ви­ступав як речник польс.-укр. поро­зумі­н­ня. За­ймався пита­н­нями уре­гулюва­н­ня статусу Сх. Галичини, брав участь у між­нар. конф. при МЗС і без­успіш. таєм. пере­говорах 1921 з екзил. урядом ЗУНР Є. Петрушевича щодо на­да­н­ня Сх. Галичині автоном. статусу в складі Польщі. Пропагував у польс. уряд. колах пропозиції створе­н­ня Укр. університету, на­да­н­ня держ. субсидій НТШ. Один із ініціаторів врегулюва­н­ня польс.-укр. взаємин у Польщі — т. зв. політики нормалізації 1935–38, автор проекту на­да­н­ня автономії Сх. Галичині (Сх. Малопольщі). Не маючи можливості реалізувати свої ідеї уряд. шляхом, прагнув, принаймні, озна­йомити з ними якомога ширші сусп. кола й здобути прихильників. У спів­­авт. з А. Бохенським та В. Бон­чковським видав кн. «Problem ukraiński w Ziemi Czerwieńskiej» (Warszawa, 1938). Свої по­гляди популяризував на сторінках польс. преси, зокрема в «Biule­tynie Polsko-Ukraińskim», «Вunсіе Młodych», «Czasie», «Drodze», «Dniu Polskim», «Naszej Przys­złości», «Polityce», «Przeglądzie Współczesnym», а також в укр. часописах «Діло», «Мета», «Нова зоря» та ін. За­пропонував власну про­граму роз­вʼяза­н­ня про­блем обох народів на сх. теренах Польщі: цілковите мовне урівноправне­н­ня в урядуван­ні; впровадже­н­ня послідов. двомовності в усіх написах й оголоше­н­нях, адресов. громад­ськості; офіц. ви­зна­н­ня синьо-жовтих кольорів як нац. барв однієї зі словʼян. спільнот краю й спів­участь цих кольорів під час держ. урочистостей нарівні з держ. й нац. польс. кольорами; від­мова від будь-яких роз­мірковувань щодо культур. вищості польс. елементу над елементом укр.; ро­зумна ліквідація утраквізму у шкільництві й заміна його паралелізмом шкіл з польс. та укр. мовами викла­да­н­ня; впровадже­н­ня воєвод. і повіт. самоврядува­н­ня, що ґрун­тується на рівноправ., паралел. й паритет. нац. куріях (за­провадже­н­ня цих курій під час виборів до сейму, наділе­н­ня їх влас. компетенцією й бюджетом); створе­н­ня на укр. етніч. тер. (бажано у Львові) ВНЗу з українською мовою викла­да­н­ня й укр. професорами (його про­грама повин­на охоплювати усю сукупність українозн. дисциплін); пошанува­н­ня нац. укр. доробку у госп. ділянці, за­охоче­н­ня укр. госп. організацій до спів­праці з польс. колегами; всебічна під­тримка будь-яких зусиль щодо де­пролетаризації укр. елементу, як у селі, так і в містах; сприя­н­ня потягу українства до урбанізації тощо. Під час 2-ї світової війни спів­працював із кра­йовою делегатурою польс. еміграц. уряду, за що у жовтні 1944 заарешт. службою без­пеки ново­проголош. «нар.» Польщі й до червня 1945 утримувався під вартою. Від­тоді — завідувач кафедри стародав. історії, водночас 1957–59 — декан факультету гуманітар. наук, від 1961 — екс­траординар. проф. Люблін. катол. університету. Автор моно­графій з історії Давніх Греції та Риму і неопубл. мемуарів.

Завантажити статтю