Лохтін Володимир Михайлович

Визначення і загальна характеристика

ЛО́ХТІН Володимир Михайлович (1849 — 1919) — гідротехнік, гідролог. За­кін. С.-Пе­тербур. ін­ститут інж. шляхів сполуче­н­ня (1875). Від­тоді брав участь у роботах з дослідж. і покраще­н­ня судноплав. умов річок Кама та Чусова; від 1878 — у Навігац.-опис. комісії, де отримав можливість ви­вче­н­ня знач. кількості річок на тер. Рос. імперії та за її межами; від 1892 — нач. Дністров. пошук. партії, 1884–90 керував випрямлюв. роботами для покраще­н­ня судноплав. умов Дністра за роз­робленою ним схемою; 1892–99 — нач. Казан. округу шляхів сполуче­н­ня, тоді організував великі випрямлюв. роботи на Волзі побл. м. Нижній Новгород та низці волз. пере­мілів. Від 1892 брав активну участь у Всерос. зʼ­їздах річковиків й інж.-гідро­техніків. На­прикінці 19 ст. на противагу випрямлюв. заходам набуло пошире­н­ня днопо­глиблюва­н­ня, тому Л. змушений був по­­дати у від­ставку. На поч. 20 ст. працював ін­спектором шосей. доріг, однак продовжував за­йматися пошук. і дослід. роботами на річк. шляхах, зокрема ви­вчав вплив зимових умов на Неві. Був ред. ж. «Водные пути и шос­сей­ные дороги». Л. ді­йшов висновку, що від­мін­ності гідрол. та гідрофіз. режимів річок не дають можливості використовувати універсал. методи поліпше­н­ня умов судноплавства та не можуть таким чином бути пере­несені механічно з країн з різними клімат. умовами. Вперше ґрунтовно роз­глянув такі осн. пита­н­ня річк. гідрології та гід­равліки, як умови стійкості річища, процеси формува­н­ня річк. по­здовж. профілю на пере­мілах і плесах. Ви­значив залежність стійкості річищ від гранулометр. складу та морфології дна, впливу зміни витрат і рівнів води на формува­н­ня та зміну морфол. структури пере­мілів та плеса, ввів до наук. обігу поня­т­тя коефіцієнта стійкості русла спочатку у ви­гляді від­ноше­н­ня серед. ухилу річища до серед. діаметра (крупності) наносів для кількіс. оцінюва­н­ня процесів деформації річищ. За­пропонований ним най­простіший показник (у зворот. ви­гляді), на­званий інж. товариством «числом Л.», дав можливість формалізувати при­значе­н­ня характеристик необхід. заходів щодо поліпше­н­ня умов судноплавства шляхом випрямле­н­ня та черпа­н­ня. Теор. і тех. праці Л. не втратили свого значе­н­ня донині. 1886 в Одесі ви­йшли його праці «Река Днестр, ее судоходство, свойства и улучшение» та «Современ­ное положение во­проса о способах улучшения рек». Дністру також присвяч. низку статей у ж. «Рус­ское судоходство», «Трудах Съезда инженеров-гидротехников», «Трудах Днестровских деятелей», «Метеорологических вестях», «Известиях Со­брания инженеров путей сообщения».

Пр.: Река Чусовая. С.-Пе­тербург, 1877; Река Аму и ее древнее соединение с Каспийским морем. С.-Пе­тербург, 1879; Современ­ное положение во­проса о способах улучшения рек. С.-Пе­тербург, 1886; О механизме речного русла. С.-Пе­тербург, 1897; Ледяной нанос и зимние заторы на р. Неве. С.-Пе­тер­бург, 1906; Значение водных путей и их нужды. С.-Пе­тербург, 1907; Замерзание рек // Изв. Со­брания инж. путей сообщения. 1908. Т. 28, № 2–3; Несколько слов по поводу рус­ского речного дела // Вопр. гидротехники свобод. рек: Сб. тр. основоположников рус. русл. гидротехники. Москва, 1948; О механизме речного русла // Там само; Новый путь для углубления рек // Там само.

Літ.: Проскуряков А. К. В. М. Лохтин и Н. C. Лелявский — основатели учения о формировании русла. Ленин­град, 1951.

Б. М. Островерх

Завантажити статтю