КОЛО́ДНЕ — село Збаразького ра­йону Тер­­нопільської області. Колод­ненській сільській раді під­порядковані села Болязуби та Глинчуки. Знаходиться на лівому березі р. Гнізна (притока Серету, басейн Дністра), за 25 км від обласного центру та за 12 км від райцентру. Площа 5,32 км2. Населе­н­ня за остан­нім пере­писом (2001) складало 1445 осіб, пере­важно українці. По­близу села про­­ходить автошлях Тернопіль–Рівне–Київ. Тут зна­йдено речі давньоруського часу (кераміка, залізна зброя, під­кови, монети) та виявлено городище. Вперше згадується 1465 як м. Колодень в акті поділу між князями Збаразькими (за цим документом поселе­н­ня ві­ді­йшло до Семена, а сам він отримав титул кня­­зя Колоденського). Згодом К. належало князям Острозьким. Після Люблінської унії 1569 — у скла­ді Польщі. 1589 його зруйнували татари, пізніше від­родилося лише як село. Після Острозьких ним володіли родини Цетнерів, Свейковських і Грохольських. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, зокрема 1648, 1649, 1651 і 1655 разом з козацькими загонами штурмували Збаразьку фор­­тецю. Після остаточного поділу Польщі у 1-й половині 1790-х років — село Кременецького повіту Волинської губернії Російської імперії. Від­тоді неподалік від К. проходив кордон з Австрією (від 1867 — Австро-Угорщина).

1872 тут від­крито народну школу. На­прикінці 19 столі­т­тя було 439 дворів і мешкало 2168 осіб. 1911 проживала 2471 особа, функціо­нували 2-класна школа та земський фельдшерський пункт, працювали таможня та водяний млин. Від кінця 19 столі­т­тя до кінця 1930-х років діяли осередки «Про­­світи», «Рідної школи», «Сільського господаря» та інших українських товариств. 1920–39 — знову у складі Польщі, від 1939 — УРСР. Від липня 1941 до березня 1944 — під німецько-фашистською окупацією. Мешканці за­знали утисків від нацистської влади та сталінських ре­пресій. До середини 1950-х років вело збройну бо­­ротьбу під­пі­л­ля ОУН–УПА. Нині працюють декілька фермерських господарств і сільськогосподарських під­приємств. Є загальноосвітня школа; клуб, 2 бібліотеки; амбулаторія. Збереглися церкви святого Михаїла (деревʼяна, 1575; УПЦ КП) та Миколая (це­гляна, 18 столі­т­тя; УПЦ МП). Остан­нім часом релігійною громадою УПЦ КП зведено це­гляну церкву святого Михаїла та каплицю Пресвятої Богородиці. Діє також громада християн віри єван­гельської. Встановлено памʼят­ник воїнам-односільчанам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видатних уродженців К. — лікар, графік і живописець М. Ка­­чуровський. У Болязубах народився спортс­мен-гирьовик П. Баг­рій.