КО́ЛОКОЛОВ Олег Васильович (05. 10. 1927, с. Кабан­нє, нині смт Красноріченське Кремінського ра­йону Луганської обл. — 29. 06. 2008, Дні­пропетровськ) — гірничий інженер-ша­хтобудівник, поет. Доктор технічних наук (1973), професор (1975). Заслужений діяч науки і техніки України (1999). Закінчив Харківський гірничий університет (1950). Від­тоді працював на руд­­никах і вугільних шахтах НДР. 1955–2008 — у Національному гірничому університеті (Дні­про­­пет­­ровськ): 1974–94 — завідувач, від 1994 — професор кафедри під­земної роз­робки ро­­довищ корисних копалин, водночас 1979–84 — декан гірничого факультету. Наукові дослідже­н­ня: технології роз­робки родовищ корисних копа­­лин у складних гірничо-геологічних умовах, закла­да­н­ня виробленого простору вугільних і рудних шахт, природа геодинамічних явищ у гірському ма­­сиві, нетрадиційні геотехнологічні способи видобутку корисних копа­­лин. Брав участь в укла­дан­ні «Dre­­zehnsprachiges Worterbuch fur Yebirgsmecharik» («Тринадця­­тимовний словник з механіки гірських порід», Берлін, 1972). Автор низки поетичних збірок, зокре­­ма «Дорога в горы» (1989), «Род­­ни­­ки» (1991), «Капельки росы» (1994), «Полно­звучие» (1995), «Ее величество Любовь» (1996), «Воз­­дух, пронизан­ный солнцем» (1997), «Крымские этюды» (1998; усі — Дні­пропетровськ).