КОЛОРА́ДСЬКИЙ ЖУК(Leptinotarsa decemlineata) — комаха родини листоїди. Шкідник картоплі та інших пасльонових культур. Тіло (довжина 9–12 мм) овальне, жовтого кольору з 10-ма чіткими чорними смугами на надкри­л­лях; яйце (0,8–1,4 мм) видовжено-овальне, помаранчеве; личинка (2–16 мм) молодшого віку — темно-сіра, старшого — помаранчева, червоподібної форми, зверху опукла, знизу плеската, вкрита рідкими щетинками; лялечка (середня довжина 9,2 мм, максимальна ширина 6,4 мм) рожева або помаранчево-жовта, за формою тіла нагадує жука. Поширився К. ж. із Пів­нічної Америки (штат Колорадо, звідси — назва), де спочатку харчувався колючим пасльоном. 1877 зʼявився у Німеч­чині, 1922 — у Франції, на­прикінці 1920-х рр. — в усіх країнах Європи, 1947 — у СРСР, зокрема й Україні. Нині наявний у всьому світі (за винятком деяких островів). Основною причиною значного роз­по­всюдже­н­ня стала його плодючість. Через декілька днів після спаровува­н­ня самки починають від­кладати яйця щільними кладками (у середньому по 25–30 шт., іноді 100 і більше). За вегетаційний період одна самка від­кладає 500–800 яєць, рідше — близько 1 тис. Личинка, що зʼявляється у травні–червні, має 4 віки і заляльковується у ґрунті. Найбільшої шкоди картоплі завдають жуки і личинки 3–4-го віків під час її бутонізації та цвіті­н­ня.

К. ж. властива стійкість до різних кліматичних умов, зокрема температури. Зимують у ґрунті. Характерна біо­логічна ознакою є наявність у циклі роз­витку кількох форм фізіологічного спокою різної тривалості, що ускладнює боротьбу з ними. Для захисту картоплі від шкідника за­стосовують комплекс організаційно-господарських, профілактичних і знищувальних заходів. Картоплю необхідно вирощувати в чотирипільній сіво­зміні (поверне­н­ня її на попереднє місце не раніше 3–4 р.); серед попередників — озимі зернові, зернобобові сумішки, люпин, льон, овочеві, крім пасльонових, просапні культури тощо. Важливим у боротьбі з К. ж. є оптимальний обробіток ґрунту. Оранка полів на зяб глибше на 2–3 см від орного шару сприяє вимерзан­ню жуків. Ефективними також є під­горта­н­ня сходів картоплі з присипа­н­ням листя нижніх ярусів у період масової кладки яєць, рихле­н­ня між­рядь через 2–3 дні після від­ходу личинок на заляльковува­н­ня, пере­дзбиральне знище­н­ня зеленого бади­л­ля (погіршує фізіологічну під­готовленість імаго до зимової діапаузи).

Серед механічних методів боротьби з шкідником — ручний збір (поширений в особистих під­собних господарствах), а також збір за допомогою механічного обладна­н­ня (у США роз­роблено машину «Sauger», у Німеч­чині — «Bio Gollector», у СРСР — 4-рядкове екс­периментальне пневмомеханічне навісне устаткува­н­ня, яке забезпечувало знище­н­ня 60 % жуків). Одним із шляхів виріше­н­ня про­блеми є впровадже­н­ня у виробництво стійких сортів картоплі, що дає змогу зменшити обсяги втрат від шкідників з мінімальним за­стосува­н­ням інсектицидів. Сорти з від­носною стійкістю, отримані за допомогою традиційної селекції, знижують вижива­н­ня К. ж. на 50–80 %. Від ступеня стійкості сорту залежить маса імаго жука та його личинки, плодючість, активність ферментів та ін. показники жит­тєдіяльності. Виведено низку сортів з різними ступенями стійкості до шкідника: у Білорусі — Яшина, Вилкова, Фосулати, Кандибін, Коваль; у РФ — Весна, Гарант, Дезіре, Іскра, Краснопольський, Кри­стал, Малахіт та ін.; в Україні за комплексом ознак виділено від­носно стійкі сорти — Ведруска, Вимір, Водо­грай, Глазурна, Серпанок, Скарбниця, Повінь. Остан­нім часом проводять дослідже­н­ня з під­вище­н­ня стійкості сортів картоплі до К. ж. за допомогою генно-інженерних методів модифікува­н­ня рослин шляхом екс­пресува­н­ня ними інсектицидних білків бактерії Bacillus thurigiensis. На основі цього під­ходу отримано лінії транс­ген­них сортів картоплі (Bt-захисні рослини) з абсолютною стійкістю до К. ж. У США такі сорти за­ймають 11 % усіх площ під картоплею. Найпоширеніші серед них — Рас­сет, Бербанк, Суперіор та ін.