Лубківський Роман Мар’янович

ЛУБКІ́ВСЬКИЙ Роман Марʼянович (10. 08. 1941, с. Острівець Теребовлян. р-ну Терноп. обл. — 23. 10. 2015, Львів) — поет, пере­кладач, пере­кладо­знавець, громадсько-політичний діяч, дипломат. Член НСПУ (1966), дійс. чл. НТШ (2007), почес. чл. Спілки білорус. письмен­ників (2006). Заслужений діяч культури Польщі (1977), засл. діяч мистецтв України (2006). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1992; за зб. «По­гляд вічності», К., 1990). Літ. премії ім. П. Тичини (1979), ім. В. Незвала Чес. літ. фонду (1984), ім. Гвєздослава за оригін. і пере­кладац. творчість, від­даність культурі словац. народу (1988), ім. М. Рильського, премія «Ars Translationis» за перекл. з чес. мови драми Й.-В. Фріча «Іван Мазепа» (обидві — 2008). Народний депутат України (1990–94), чл. Комісії у закордон. справах ВР України. Закін. Львівський університет (1963). Працював ред. видавництва «Каменяр» (1963–64); завідувач від­ділу культури г. «Ленінська молодь» (1965–66); завідувач від­ділу поезії, заст. гол. ред. ж. «Жовтень» (1966–80; усі — Львів). Голова Львів. організації СПУ (1980–92). Над­звич. і Повноваж. Посол України в Чес. і Словац. (1992–93) та Чес. (1993–95) Респ.; проф. факультету між­нар. від­носин та дипломат. служби Львів. університету (1995–2005). Один із засн. і голова (1996–2000), згодом почес. голова Львів. обʼ­єдн. Всеукр. товариства ім. Т. Шевченка «Просвіта»; нач. упр. культури Львів. облдерж­адміністрації (1997–2001), голова Комітету з Нац. премії України ім. Т. Шевченка (2005–08). Пое­зія Л. від­творює динам. порт­рет епохи — в реал. подіях, персоналіях, істор. і біблій. паралелях, внутр. пере­жива­н­нях сучасника. Вона апелює до людини культурно освіченої, з базовими зна­н­нями нац. історії, давньої міфології, християнства, культур сусід. (і не тільки) народів. Вибудовуючи паритетні стосунки минулого й сучасного у горизонтал. і вертикал. звʼязках, взаємо­впливах і пере­гуках, Л. роз­гортає систему образ. комунікації архетип. доменів і лексико-ментал. новотворів новіт. доби. Це забезпечується філол. культур. «виробленістю», інтелектуал. інтенсифікацією думки, християн. толерантністю, лапідарністю вислову. Історіософія Л. тяжіє до націософії, вкорінена в конкретні істор. події й артефакти, увиразнена за допомогою апокрифіч. елементів і промовистих біблій. паралелей, над­звичайно персоніфікована. Його твори густо «населяють» істор. персонажі — як морал. авторитети і світочі духу, помилки й поразки яких дають по­вчал. істор. уроки. Істор. паралелі прочитуються на всіх рівнях сприйня­т­тя й вивіряються морал. максимами й християн. етикою: часом це пафосно виголошені інвективи етич. характеру, іноді контекс­ти й під­текс­ти з вираз. емоцій. забарвле­н­ням — від іронії (яка характеризується здебільшого інтелектуал. наповне­н­ням) до не­прихов. сарказму (коли це стосується особливо су­спільно резонанс. тем). Через інвективну риторику увиразнюється етич. вимір громадян. позиції Л.: його поезія соціально від­повід­альна, з потуж. публіцист. зарядом, ін­спірованим транс­формаціями су­спільства. Панте­їст. світовід­чу­т­тя у ран­ній творчості Л. з часом транс­формувалося у потуж. християн. заряд, а романтик Л. еволюціонував до худож. аналітика сучасності з глибоким по­глядом на духовні явища укр. історії, особливо виразно проявлені на пере­ломі тисячоліть. Еволюція худож. світобаче­н­ня й літ.-естет. шукань Л. простежується за його книгами: від орієнтації на народнопоет. традиції (зб. «Зачудовані олені», Л., 1965; «Громове дерево», К., 1967), тяжі­н­ня до публіцистичності (зб. «Рамена», К., 1969; «Смолоскипи», К., 1975; «Янгол у снігах», Л., 2005) до освоє­н­ня духов. материків братніх культур («Словацьке літо», Л., 1985), історизму поет. мисле­н­ня («Карбівня», Л., 1987). Жанр. амплітуда — від лірич. й медитац. вірша, елегій. етюду, кантати до балади, поеми (зокрема поеми-медитації), істор. поеми, істор. циклу. Інтертекс­туал. пере­гуки Л. по­єд­нані з інтертериторіальними, насамперед балкан., особливий інтертекст його поезії має вираз. антич. струмінь. Пере­кладац. практика Л. по­стає повноцін. компонентом нац. культури. Її царина — пере­важно сх.-європ. мовно-культур. контекст: через оптику словʼян. літ-ри поет увиразнює імпульси й інтенції європ. культури в її на­ближен­ні до культури української. Пере­кладав з болгар. твори Х. Ботева, із серб. — Б. Радічевича, зі словац. — Я. Краля, з польс. — В. Броневського та ін. Орієнтацією на полі­аспект. сло­вʼян. вимір пере­кладац. практики Л. опозиціонував фальшивому ідеол. словʼянофільству. Вже в антологіях пере­кладів «Словʼянське небо» (Л., 1972) й «Словʼянська ліра» (К., 1983) через ре­презентацію словʼян. письменств (білорус., болгар., польс., словац., чес., сербо-лужиц., серб.) закладено ідею заг.-люд. солідаризованості, спрямов. на визволе­н­ня поневолених націй. Словʼянство в інтер­претації Л. по­стає велич. духов. територією взаєморо­зумі­н­ня й спіл. заг.-люд. цін­ностей. Ще 1967 Л. на­друкував пере­клади білорус. поезії зб. «Лірика» М. Бог­дановича (серія «Перлини світової лірики»), антології молодої білорус. поезії «Калинові мости» (К., 1969). Л. пере­клав і упорядкував зб. «Ви­бране» (К., 1976) А. Пашкевич (Цьотки); том ви­браного Янки Купали (К., 1982). Поезія Л. за­звучала білорус. мовою зі сторінок антологій, зб. «Пялёсткі святла» (Мінск, 1990). Л. був серед пере­кладачів кн. пере­кладів «Ци­пріян Норвід» (К., 1971). Упорядкував однотомник пере­кладів українською мовою творів Ю. Словацького «Срібний міф України» (Л., 2006), окрасою якого стала поема в його пере­кладі «Срібний сон Саломеї», що належить до вершин. зразків пере­кладу; пере­кладав «Трени» Я. Кохановського, окремі твори А. Міцкевича, Ц. Норвіда, К.-І. Ґалчинського, Я. Тувіма, В. Броневського, Т. Ружевича; ви­дано зб. віршів Л. «Majolika» (Warszawa, 1985). У пере­кладац. доробку Л. чимало творів чес. і словац. авторів, най­яскравіший з-поміж яких — поема чес. поета Й.-В. Фріча «Іван Мазепа» («Всесвіт», 2008, № 7/8), котра є стрижнем, довкола якого формується державниц. концепція Л.-пере­кладача: через слово великих сусідів показати шлях України до незалежності. Був упорядником і автором перед­мови вид. чес. мовою збірки поезії Б.-І. Антонича «Zelené evangelium» (Praga, 2009). У Братиславі ви­йшли антологія молодої укр. поезії «Čis­tými rukami» (1980), серед авторів якої й Л., кн. пере­кладів Л. «Slovenské madony» (1988). Знач. пере­кладац. внесок Л. зробив і в популяризацію українською мовою болгар., сербо-лужиц. літ-р: зразки першої пред­ставлені в антології «Словʼянське небо» (1972) зі спец. балкан. циклом (твори І. Вазова, П. Яворова, Н. Лілієва, С. Цанева та ін.), 2-томній «Антології болгарської поезії» (1974; обидві — Київ). За­звучав українською й голос лужиц. сербів: антологія «Поезія лужицьких сербів» (К., 1971) та ін. До здобутків Л. належать пере­клади зразків фольклору, поезій Я. Барта-Цішинського, Я. Лайнерта, Б. Будара та ін. Ре­презентовані у 2 т. «Ви­браних творів» Л. пере­клади драми Ю. Словацького «Срібний сон Саломеї» (з польс.), трагедії Й.-В. Фріча «Іван Мазепа» (з чес.), істор. поеми К. Рилєєва «Войнаровський» (з рос.), поеми Янки Купали «Вона і я» (з білорус.) моделюють зу­стріч сло­вʼян. літ-р на історико-літ. пере­хрестях Л. на рівні великих особистостей: ці істор. персонажі синхронізують зріз нац. про­блем. Л. зарекомендував себе також пере­кладо­знавцем: це засвідчують ґрунтовні стат­ті в літ.-крит. нарисі «Многосвіточ» (К., 1978), дослідж. історії пере­кладу вірша «Заповіт» Т. Шевченка російською мовою «Слово пломенем взялось (“Заповіт” Т. Шевченка в російських пере­кладах)», що охоплює період 2-ї пол. 19 — 3-ї чв. 20 ст. (доти було опубл. 1976 в рос. зб. «Мастерство пере­вода»; виходив також окремою книжкою), ґрунтовна перед­мова-роз­відка Л. «Неб­осяжність і не­осяжність генія» про історію пере­кладів українською мовою віршів і поем Ю. Словацького (2-том. зібр. творів Ю. Словацького у пере­кладах українською, 2011), кн. «Taras Szewczenko. Kobziarz» (упорядкува­н­ня і перед­мова Л., 2013; обидві — Львів). Автор краєзн. нарису «Львів: Місто очима письмен­ника» (Л., 1985); роз­відок «Богорівний — бо правдомовний (Т. Шевченко і сучасність)» (Л., 2002), «Сповідь. Молитва. Присяга: Літературний порт­рет Д. Павличка» (К., 2004); зб. панегіриків, пародій, шаржів, епі­грам «Таке — іржа­н­ня чорно­бриве…» (Л., 2006). Спів­упорядник зб. «Вінок Маркіянові Шашкевичу» (К., 1987), «Весни роз­співаної князь. Слово про Б.-І. Антонича» (Л., 1989), упорядник і наук. ред. кн. літературозн. статей С. Гординського «На пере­ломі епох» (Л., 2004), літ.-мист. зб. «Посвята» (Л., 2003), і літ.-публіцист. зб. «Шевченкова дорога в Білорусь» (Л., 2004), до якого уві­йшли власні пере­клади білорус. шевченкіани. Окремою збіркою ви­йшли твори М. Бог­дановича «Стратим-Лебідь: Зі­бра­н­ня творів» (Л., 2002; перекл., упорядкува­н­ня, перед­мова, примітки, наук. ред. Л.). Твори Л. пере­кладено багатьма мовами світу, окремими збірками вий­шли в Білорусі, Польщі, РФ, Словач­чині.

Завантажити статтю