Корноухів Іван Федорович
Визначення і загальна характеристика
КОРНОУ́ХІВ Іван Федорович (23. 01. 1876, с. Крути, нині Ніжин. р-ну Черніг. обл. — 04. 09. 1958, м. Баффало, шт. Нью-Йорк, США) — правознавець, громадський діяч. Закін. Черніг. духовну семінарію, під час навч. у якій брав участь в укр. підпіл. русі. Остерігаючись переслідувань з боку поліції, учителював у церк.-парафіял. школах на Поліссі. 1904–09 навч. у Новорос. університеті в Одесі. Після проходження обов’язк. юрид. практики при Київ. окруж. суді Одес. судовою палатою зарах. до присяж. адвокатури. 1912 став чл. і старшиною Укр. клубу в Києві, до якого входили М. Лисенко, М. Коцюбинський, Є. Чикаленко, Леся Українка, М. Старицька-Черняхівська та ін. З поч. 1-ї світової війни мобілізов. до рос. армії. Після Лютн. революції 1917 брав участь у формуванні укр. війська, був делегатом 2-го Всеукр. військ. з’їзду в Києві та Військ. з’їзду Пд.-Зх. фронту в м. Бердичів (нині Житомир. обл.), з влас. ініціативи організував культ.-осв. курси для військовиків у м. Жмеринка (нині Вінн. обл.). До 1919 — юрисконсульт, згодом — нач. Законодав. управи Військ. мін-ва УНР, зав. канцелярії Вищої військ. ради (судовий майор Армії УНР). Після поразки Визв. змагань 1917–21 виїхав до Рівного, де 1927 отримав дозвіл займатися приват. юрид. практикою. Виступав адвокатом (переважно на селян. процесах), захищав малозабезпеч. українців у польс. судах. Організатор і голова Літ.-мист. товариства ім. Лесі Українки в Рівному, голова нагляд. ради Рівнен. союзу укр. кооперативів, голова Укр. православ. ради Волині. Наприкінці 2-ї світової війни переїхав у Варшаву, звідти — до Німеччини. У таборі для переміщ. осіб у м. Інґольштадт був головою таборового суду і таборової ради, а також суддею Найвищого громад. суду при Центр. представництві укр. еміграції в Німеччині. На поч. 1950-х рр. емігрував до США. У Буффало заснував і очолив філію укр. товариства «Волинь», займався церк. справами укр. громади.
Завантажити статтю
Людина 
