Лужанін Максим

ЛУЖА́НІН Максим (Лужанін Максім; справж. — Каратай Аляксандар Амвросьевіч; 20. 10(02. 11). 1909, с. Пруси, нині Мінської обл. — 13. 10. 2001, Мінськ) — білоруський письмен­ник і пере­кладач. Член СП СРСР (1943). Заслужений діяч мистецтв Білоруської РСР (1969). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Білорус. університет (Мінськ, 1931). Працював у часописі «Ўзвыш­ша» (1930–31) та на Білорус. радіо (1931–33). У березні 1933 за­арешт. за контр­рев. діяльність і засудж. до 2-х р. засла­н­ня, однак незабаром звільнений. 1935–41 — спів­роб. Гол. ред. літ-ри з машинобудува­н­ня у Москві. Від 1944 працював у пресі, був референтом Якуба Коласа в АН Білоруської РСР. 1967–72 — гол. ред. кіностудії «Білорусьфільм». Автор поет. зб. «Крокі» (1928), «Галасы гарадоў» (1932), «Шы­­рокае поле вайны» (1945), «Па­­размаўляй са мной, зямля» (1983; усі — Мінськ) та ін., оповідань, повістей, спогадів, есе, літ. порт­ретів, крит. статей. Писав пере­важно про людей праці, їхній героїзм під час 2-ї світової війни тощо. У ст. «Известный в мире» («Полымя», 1961, № 3) та «Уста народа» («Литературная газета», 1961, 9 марта), нарисі «Писатели Беларуси о Кобзаре» («Знамя юности», 1964, 28 марта) висвітлив вплив творчості Т. Шевченка на багатьох білорус. поетів. Пере­кладав з укр., рос. та польс. мов. У пере­кладі Л. у Мінську ви­йшли «Пере­яславська рада» Н. Рибака (1954–55), а також окремі поезії П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, С. Олійника, С. Крижанівського, оповіда­н­ня М. Стельмаха, Є. Гуцала. Твори Л. пере­кладали В. Сосюра, М. Нагнибіда, П. Усенко, М. Руденко, О. Ющенко, В. Швець, В. Корж та ін. Реабіліт. 1956.

Завантажити статтю