Луков Леонід Давидович

Визначення і загальна характеристика

ЛУ́КОВ Леонід Давидович (справж. — Лев; 19. 04(02. 05). 1909, м. Маріуполь Катеринослав. губ., нині Донец. обл. — 24. 04. 1963, Ленін­град, нині С.-Пе­тербург, похов. у Москві) — кінорежисер, сценарист. Чоловік В. Шершньової. Заслужений діяч мистецтв Узбец. РСР (1942), нар. арт. РРФСР (1957). Сталінcька премія (1941, 1946, 1952). Держ. нагорода СРСР. Закін. робітфак (1928). Працював кор. низки газет Донбасу. Дебютував у кіно як спів­­автор сценарію стрічки «Івась та Месник» (1928, реж. А. Лундін). Один із фундаторів Товариства друзів рад. кіно, організував студію «Кіноробмол» (Харків), створив на ній цикл з пʼяти д/ф «Батьківщина моя — комсомол» (1931), що роз­повід­ав про комсомольців, які при­йшли на шахти Донбасу. Працював 1930–43 реж. Київ. кіностудії худож. фільмів, від 1943 — Центр. кіностудії дит. та юнац. фільмів ім. М. Горького (Москва). Першою великою режисер. роботою був х/ф «Накип» (1930, спів­автор сценарію). Реж. і спів­автор сценаріїв стрічок: «Італійка» (1931), «Про це забувати не можна» (1954), «До нового берега» (1955), «Різні долі» (1956), «Олеко Дундич» (1958). Реж. фільмів: «Ешелон №…» (1932, автор сценарію), «Молодість» (1934), «Я люблю» за однойм. романом О. Авдєєнка (1936), «Директор» (1938, не випущено на екран), «Олександр Пархоменко» (1942), «Два бійці» за повістю Л. Славіна «Мої земляки» (1943), «Це було у Донбасі» (1945), «Рядовий Олександр Матросов» (1947), «Донецькі шахтарі» (1951; премія Мкф у м. Карлові Вари, Чехословач­чина, нині Чехія, 1951), «Два життя» (1961). У 1939 зняв 1-у серію кінокартини «Велике життя», де ідеологічно інсценував феномен стаханов. руху, у звʼязку з чим фільм мав великий успіх серед глядачів; у 2-й серії (1946) показав від­сталість, вульгарність, без­культурʼя своїх героїв, вона за­знала нищів. критики парт. керівництва за «примітивне зображе­н­ня особистих пере­живань і побут. сцен». Заборонена до показу, ви­йшла на екрани 1958. У кращих фільмах роз­крито особливості режисер. манери Л. — гостру драматизацію подій, увагу до побут. деталей, ліричну інтонацію, що змінювалася сатир. гостротою. Помер під час зйомок фільму «Вірте мені, люди» (заверш. 1964 І. Гуріним та В. Беренштейном).

Літ.: Кремлев Г. Тема Л. Лукова // Искус­ство кино. 1960. № 2; Кино и время. Режис­серы советского художествен­ного кино. Москва, 1963. Вып. 3; Сценаристы советского художествен­ного кино. Москва, 1972; Куликов С. И. Леонид Луков. К., 1985; Шупик О. Комедії І. Пирʼєва та фільми виробничої тематики Л. Лукова як від­повідь на соціальне замовле­н­ня часу // Нариси з історії кіномистецтва України. К., 2006.

В. Р. Слободян

Завантажити статтю