Лукомський Георгій Крискентійович

ЛУКО́МСЬКИЙ Георгій Крискентійович (02(14). 03. 1884, м. Калуга, Росія — 05. 03. 1952, м. Ніцца, Франція) — мистецтвознавець, архітектор, художник. Брат В. Лукомського. Його батько, збіднілий дворянин Подільської губ., за сімейними переказами, походив з роду Гедиміновичів. Премії Ш. Блана Французької академії (1933) та Prix Bailly (1955). Закінчив архітектурний відділ Казанської художньої школи (Татарстан, Росія; 1903). Відтоді навчався з перервами у Санкт-Петербурзькій АМ, 1907–08 — у Строгановському училищі та студії К. Юона в Москві. 1905–07 мандрував Західною Європою (зокрема Францією, Італією, Швейцарією, Німеччиною, Польщею), де вивчав старовинну архітектуру. Від початку 20 ст. з науковою метою часто приїжджав в Україну. 1915 отримав звання художника-архітектора в АМ і став членом Археологічного інституту в Петрограді (нині Санкт-Петербург). У петроградський період життя (1908–18) співпрацював з місцевими мистецькими журналами, готував архітектурні путівники Росією та Західною Європою, виконував архітектурні замальовки, екслібриси, займався книжковою графікою. Був учасником мистецьких виставок у Петрограді, Брюсселі, Парижі, Києві, Одесі. Після Лютної революції 1917 — член Особливої наради у справах мистецтв, Всеросійської колегії у справах музеїв, керівник комісії з реставрації пам’яток Царського Села. Від 1918 — голова архітектурного відділу при Всеукраїнському комітеті охорони пам’яток історії та старовини, виконував опис будівель у Києві. 1919 брав участь в організації Київського музею Б. і В. Ханенків (обіймав посаду головного хранителя, уклав його каталог). Водночас викладав в Університеті св. Володимира та Київському археологічному інституті. 

Надрукував значну кількість праць з історії української архітектури доби класицизму й ампіру, активно виступав як критик щодо сучасної забудови Києва та інших українських міст у «Трудах Всероссийского съезда художников», ж. «В мире исскуств» («Новое строительство Ки­ева, Одессы, Харькова», 1910, № 1–3), «Аполлон» («Украинское барокко», 1911, № 2; «Всероссийская выставка в Киеве», № 7; «О новом строительстве в Киеве», № 8; обидві — 1913), «Старые годы» («Вишневецкий замок, его история и описание», № 3; «Несколько памятников архитек­­ту­­ры в Козельце», № 95; обидві — 1912), «Зодчий» («О новом и старом Киеве», 1913, № 48), «Исскуство в Южной России» («Волынская старина: описание памятников старинной архитектуры», «По поводу имени “Украинский стиль”» та «О новом киевском строительстве», 1913, № 7–8), «Столица и усадьба» («Пануровка. Имение И. М. Миклашевского», № 4; «Два таинственных дворца Разумовских», № 16–17; «Очкино Новгород-Северского уезда Черниговской губ.», № 21; «Сокоринцы Прилукского уезда Полтавской губ., имение графини Е. П. Ламадорф-Галаган», № 24; усі — 1914; «Стольное Сосницкого уезда Чер­­ниговской губ.», 1915, № 35; «Котовка Екатеринославской губ.»; «Селезневка Екатеринославской губ.»; обидві — № 51; «Михайловка Лебединского уезда Харьковской губ.», № 56; «Должик. Усадьба кн. С. Д. Голицына — Харьковской губернии и уезда», № 67; усі — 1916). 

Негативно ставився до стилів модерну та раціоналізму, підкреслено обстоював погляди аристократичного суспільства, критикував усе, що було пов’язане з народною культурою. Альтернативним напрямом вважав українське бароко, розробив кілька проектів у формах цього стилю, зокрема й Київського училища художньо-друкарської справи на Липках («К проекту художественно-ремесленной школы печатного дела» // «Исскуство в Юж­ной России», 1913, № 7). У жовтні 1919 виїхав до Ялти (нині АР Крим). Весною 1920 емігрував до Стамбула, звідти — до Венеції, потім — до Берліна. Від 1924 — у Парижі, де був секретарем групи об’єднання «Світ мистецтва». Від 1940 — у Лондоні, після 2-ї світової війни часто приїздив у Францію. Друкувався в емігрантських виданнях «Жар-птица», «Накануне», «Последние новости», а також мистецьких журналах «Apol­­lo», «The Studio», «Emporium», «Beaux-Arts», «Renaissance». Деякі його матеріали вийшли у радянських виданнях «Среди коллекционеров», «Жизнь искусства», «Красная панорама». Художні твори Л. зберігаються у музеях України, Італії, Німеччини та інших країн.

Рекомендована література

1. R. G. Caezini. Giorgio Lukomski. Milano, 1923;
   Google Scholar Internet
2. Мозолевський І. Виставка рисунків артиста-архітектора Ю. Луком­­ського // Укр. вісті. 1926. № 8;
   Google Scholar Internet
3. Голлер­­бах Э. Г. К. Лукомский. Казань, 1927;
   Google Scholar Internet
4. Тимофієнко В. Зодчі України кінця 18 — початку 20 століть. К., 1999;
   Google Scholar Internet
5. Пацеля О. Георгій Лукомський — мистецтвознавець і художник // ОМ. 2004. № 4.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю