Лукомський Георгій Крискентійович

ЛУКО́МСЬКИЙ Георгій Крискенті­йович (02(14). 03. 1884, м. Калуга, Росія — 05. 03. 1952, м. Ніцца, Франція) — мистецтво­знавець, архітектор, художник. Брат В. Лукомського. Його батько, збіднілий дворянин Подільської губ., за сімейними пере­казами, походив з роду Гедиміновичів. Премії Ш. Блана Французької академії (1933) та Prix Bailly (1955). Закінчив архітектурний від­діл Казанської художньої школи (Татар­стан, Росія; 1903). Від­тоді на­вчався з пере­рвами у Санкт-Петербурзькій АМ, 1907–08 — у Строгановському училищі та студії К. Юона в Москві. 1905–07 мандрував Західною Європою (зокрема Францією, Італією, Швейцарією, Німеч­чиною, Польщею), де ви­вчав старовин­ну архітектуру. Від початку 20 ст. з науковою метою часто при­їжджав в Україну. 1915 отримав зва­н­ня художника-архітектора в АМ і став членом Археологічного ін­ституту в Петро­граді (нині Санкт-Петербург). У петро­градський період життя (1908–18) спів­працював з місцевими мистецькими журналами, готував архітектурні путівники Росією та Західною Європою, виконував архітектурні замальовки, екслібриси, за­ймався книжковою графікою. Був учасником мистецьких ви­ставок у Петро­граді, Брюс­селі, Парижі, Києві, Одесі. Після Лютної революції 1917 — член Особливої наради у справах мистецтв, Всеросійської колегії у справах музеїв, керівник комісії з ре­ставрації памʼяток Царського Села. Від 1918 — голова архітектурного від­ділу при Всеукраїнському комітеті охорони памʼяток історії та старовини, виконував опис будівель у Києві. 1919 брав участь в організації Київського музею Б. і В. Ханенків (обі­ймав посаду головного хранителя, уклав його каталог). Водночас викладав в Університеті св. Володимира та Київському археологічному ін­ституті. 

На­друкував значну кількість праць з історії української архітектури доби класицизму й ампіру, активно ви­ступав як критик щодо сучасної забудови Києва та інших українських міст у «Трудах Всерос­сийского съезда художников», ж. «В мире ис­скуств» («Новое строительство Ки­ева, Одес­сы, Харькова», 1910, № 1–3), «Апол­лон» («Украинское барок­ко», 1911, № 2; «Всерос­сийская вы­ставка в Киеве», № 7; «О новом строительстве в Киеве», № 8; обидві — 1913), «Старые годы» («Вишневецкий замок, его история и описание», № 3; «Несколько памятников архитек­­ту­­ры в Козельце», № 95; обидві — 1912), «Зодчий» («О новом и старом Киеве», 1913, № 48), «Ис­скуство в Южной Рос­сии» («Волынская старина: описание памятников старин­ной архитектуры», «По поводу имени “Украинский стиль”» та «О новом киевском строительстве», 1913, № 7–8), «Столица и усадьба» («Пануровка. Имение И. М. Миклашевского», № 4; «Два таинствен­ных дворца Разумовских», № 16–17; «Очкино Новгород-Северского уезда Черниговской губ.», № 21; «Сокоринцы Прилукского уезда Полтавской губ., имение графини Е. П. Ламадорф-Галаган», № 24; усі — 1914; «Стольное Сосницкого уезда Чер­­ниговской губ.», 1915, № 35; «Котовка Екатеринославской губ.»; «Селезневка Екатеринославской губ.»; обидві — № 51; «Михайловка Лебединского уезда Харьковской губ.», № 56; «Должик. Усадьба кн. С. Д. Голицына — Харьковской губернии и уезда», № 67; усі — 1916). 

Негативно ставився до стилів модерну та раціоналізму, під­креслено об­стоював по­гляди аристократичного су­спільства, критикував усе, що було повʼязане з народною культурою. Альтернативним напрямом вважав українське бароко, роз­робив кілька проектів у формах цього стилю, зокрема й Київського училища художньо-друкарської справи на Липках («К проекту художествен­но-ремеслен­ной школы печатного дела» // «Ис­скуство в Юж­ной Рос­сии», 1913, № 7). У жовтні 1919 ви­їхав до Ялти (нині АР Крим). Весною 1920 емігрував до Стамбула, звідти — до Венеції, потім — до Берліна. Від 1924 — у Парижі, де був секретарем групи обʼ­єд­на­н­ня «Світ мистецтва». Від 1940 — у Лондоні, після 2-ї світової війни часто при­їздив у Францію. Друкувався в емі­грантських ви­да­н­нях «Жар-птица», «Накануне», «Последние новости», а також мистецьких журналах «Apol­­lo», «The Studio», «Emporium», «Beaux-Arts», «Renaissance». Деякі його матеріали ви­йшли у радянських ви­да­н­нях «Среди кол­лекционеров», «Жизнь искус­ства», «Красная панорама». Художні твори Л. зберігаються у музеях України, Італії, Німеч­чини та інших країн.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю