Лук’янець Вікторія Іванівна
ЛУК’ЯНЕ́ЦЬ Вікторія Іванівна (20. 11. 1966, Київ) — співачка (лірико-колоратурне сопрано), педагог. Народний артист України (2001). Іноз. чл. НАМУ (2017). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2009). Лауреатка міжнар. конкурсів: ім. М. Глінки (Баку, 1987), «Мін Он» (Токіо, 1990; обидва — 2-а премія), ім. В.-А. Моцарта (Відень, 1990), ім. М. Каллас (Афіни, 1991; обидва — 1-а премія). Закін. Київське музичне училище ім. Р. Ґлієра (1983; кл. І. Паливоди), консерваторію (1989; кл. Є. Чавдар). 1988 стажувалася в І. Архипової в Москві. Від 1989 — стажистка, 1991–94 — солістка Нац. опери України (Київ). 1989 дебютувала у Києві, 1993 — у Великому театрі в Москві партією Марфи («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), згодом — у Віден. опері партією Цариці ночі («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта). 1994–2000 — солістка Віден. опери. 1995, як лауреатка фестивалю у м. Зальцбурґ (Австрія), дебютувала в театрі «Ла Скала» у Мілані, де виступала з П. Домінґо, Х. Каррерасом, Л. Паваротті, а також з М. Кабальє. Від 2000-х рр. — викладач академ. вокалу Віден. консерваторії. Володіє голосом м’якого тембру повного діапазону, що дозволяє виконувати партії лірич., лірико-колоратур., колоратур. сопрано. Мистецтво Л. позначене високим рівнем вокал. майстерності й заг. виконав. культури. У репертуарі, окрім зразків опер. класики, — камерно-вокальні композиції М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, Л. Ященка, В. Сильвестрова, Ю. Іщенка, Л. Колодуба, М. Скорика, Л. Дичко, О. Козаренка та ін., а також рідко виконувані твори зарубіж. музики — каватина Семіраміди (однойм. опера Дж. Россіні), арії Амалії («Розбійники» Дж. Верді), Ельвіри («Пуритани» В. Белліні), сольні партії в месах Й. Гайдна та В.-А. Моцарта, українські народні пісні. Виступала на опер. сценах Москви, С.-Петербурга, Гамбурґа (Німеччина), Афін, Лісабона, Парижа («Опера Бастилії»), Льєжа (Бельгія, Королів. опера Валонії), Берліна (Нім. опера), Неаполя (Італія, «Сан-Карло», 1994), Нью-Йорка («Метрополітен-опера», 1996), Лондона («Ковент-Ґарден», 1996), Женеви (Женев. великий театр), Мюнхена (Бавар. опера) та ін. Неодноразово виступала на сцені Нац. опери України, а також із сольними концертами у Нац. філармонії України.
Додаткові відомості
- Основні партії
- Парася («Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського), Розіна («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Віолетта, Джільда, Оскар («Травіата», «Ріґолетто», «Бал-маскарад» Дж. Верді), Донна Анна («Дон Жуан» В.-А. Моцарта), Кароліна («Таємний шлюб» Д. Чимарози), Лючія, Марія Стюарт, Адіна («Лючія ді Ламмермур», «Марія Стюарт», «Любовний напій» Ґ. Доніцетті), Олімпія («Казки Гоффманна» Ж. Оффенбаха), Цербінетта («Аріадна на Наксосі» Р. Штраусса), Ельвіра («Пуритани» В. Белліні), Офелія («Гамлет» А. Тома).
Рекомендована література
- Сингаївський М. Звучить душа, як музика // Рад. Україна. 1991, 9 лют.;
- Швачко Т. Вікторія — наша «Надія»! // Музика. 1992. № 2;
- Онощенко Є. В ім’я України співаю // Рада. 1993, 15 квіт.;
- Петров И. Киевский соловей упорхнул в Венскую оперу // Киев. ведомости. 1994, 1 фев.;
- Карпенко Б. Голос душі // УК. 1994. № 9–10;
- Вікторія Лук’янець: «Сили для співу мені дає рідна земля» // Київ. правда. 1997, 10 листоп.;
- Куляєва Н. Кришталевий голос // Хрещатик. 2004, 14 трав.;
- Давиденко В. Вікторія Лук’янець: «На всіх сценах світу кажу, що я з України» // Веч. Київ. 2004, 19 трав.;
- Москалець О. Феномен Вікторії Лук’янець // Музика. 2005. № 3;
- Вікторія Лук’янець: «Жодні критики не візьмуться за мене так, як я сама це роблю...» // ДТ. 2006. № 44;
- Терещук Г. Вікторія Лук’янець: «Після мого співу Паваротті вигукнув “Браво!”» // Культура. 2012, 07 січ.;
- Пальцевич Ю. Душа, якої не буває забагато // Музика. 2014. № 6.
Завантажити статтю
Людина 
