Лук’янець Вікторія Іванівна

ЛУКʼЯНЕ́ЦЬ Вікторія Іванівна (20. 11. 1966, Київ) — спів­ачка (лірико-колора­турне сопрано), педагог. Народний артист України (2001). Іноз. чл. НАМУ (2017). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2009). Лауреат­ка між­нар. конкурсів: ім. М. Глін­ки (Баку, 1987), «Мін Он» (Токіо, 1990; оби­два — 2-а премія), ім. В.-А. Моцарта (Ві­день, 1990), ім. М. Кал­лас (Афіни, 1991; оби­два — 1-а премія). Закін. Київське музичне училище ім. Р. Ґлієра (1983; кл. І. Паливоди), консерваторію (1989; кл. Є. Чавдар). 1988 стажувалася в І. Архипової в Москві. Від 1989 — стажистка, 1991–94 — солістка Нац. опери України (Київ). 1989 дебютувала у Києві, 1993 — у Великому театрі в Москві партією Марфи («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), згодом — у Віден. опері партією Цариці ночі («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта). 1994–2000 — солістка Віден. опери. 1995, як лауреатка фестивалю у м. Зальцбурґ (Австрія), дебютувала в театрі «Ла Скала» у Мілані, де ви­ступала з П. Домінґо, Х. Кар­рерасом, Л. Паварот­ті, а також з М. Кабальє. Від 2000-х рр. — викладач академ. вокалу Віден. консерваторії. Володіє голосом мʼякого тембру повного діапазону, що до­зволяє виконувати партії лірич., лірико-колоратур., колоратур. сопрано. Мистецтво Л. по­значене високим рівнем вокал. майстерності й заг. виконав. культури. У репертуарі, окрім зразків опер. класики, — камерно-вокальні композиції М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича, А. Кос-Анатоль­ського, Л. Ященка, В. Сильвестрова, Ю. Іщенка, Л. Колодуба, М. Ско­рика, Л. Дичко, О. Козаренка та ін., а також рідко виконувані твори зарубіж. музики — каватина Семіраміди (однойм. опера Дж. Рос­сіні), арії Амалії («Роз­бійники» Дж. Верді), Ельвіри («Пуритани» В. Бел­ліні), сольні партії в месах Й. Гайд­на та В.-А. Моцарта, українські народні пісні. Ви­ступала на опер. сценах Москви, С.-Пе­тербурга, Гамбурґа (Німеч­чина), Афін, Лісабона, Парижа («Опера Бастилії»), Льєжа (Бель­гія, Королів. опера Валонії), Бер­ліна (Нім. опера), Неаполя (Італія, «Сан-Карло», 1994), Нью-Йорка («Ме­трополітен-опера», 1996), Лондона («Ко­вент-Ґарден», 1996), Же­неви (Женев. великий театр), Мюнхена (Бавар. опера) та ін. Не­одноразово ви­ступала на сце­ні Нац. опери України, а також із сольними концертами у Нац. філармонії України.

Партії: Парася («Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського), Ро­зіна («Се­­вільський цирульник» Дж. Рос­сіні), Віо­лет­та, Джільда, Оскар («Травіата», «Рі­­ґолет­то», «Бал-маскарад» Дж. Верді), Донна Анна («Дон Жуан» В.-А. Моцарта), Кароліна («Таємний шлюб» Д. Чи­­марози), Лючія, Марія Стюарт, Адіна («Лючія ді Лам­мермур», «Марія Стюарт», «Любовний напій» Ґ. Доніцет­ті), Олімпія («Казки Гоф­фман­на» Ж. Оф­фенбаха), Цербінет­та («Аріадна на Наксосі» Р. Штраус­са), Ельвіра («Пуритани» В. Бел­ліні), Офелія («Гамлет» А. Тома).

Літ.: Сингаївський М. Звучить душа, як музика // Рад. Україна. 1991, 9 лют.; Швачко Т. Вікторія — наша «Надія»! // Музика. 1992. № 2; Онощенко Є. В імʼя України спів­аю // Рада. 1993, 15 квіт.; Пе­тров И. Киевский соловей упорхнул в Венскую оперу // Киев. ведомости. 1994, 1 фев.; Карпенко Б. Голос душі // УК. 1994. № 9–10; Вікторія Лукʼянець: «Сили для співу мені дає рідна земля» // Київ. правда. 1997, 10 листоп.; Ку­ляєва Н. Кришталевий голос // Хре­щатик. 2004, 14 трав.; Давиденко В. Вікторія Лукʼянець: «На всіх сценах світу кажу, що я з України» // Веч. Київ. 2004, 19 трав.; Москалець О. Феномен Вікторії Лукʼянець // Музика. 2005. № 3; Вікторія Лукʼянець: «Жодні критики не візьмуться за мене так, як я сама це роблю...» // ДТ. 2006. № 44; Тере­­щук Г. Вікторія Лукʼянець: «Після мого співу Паварот­ті вигукнув “Браво!”» // Культура. 2012, 07 січ.; Паль­­цевич Ю. Душа, якої не буває забагато // Музика. 2014. № 6.

А. П. Калениченко

Завантажити статтю