Луньяк Андрій Іванович

ЛУНЬЯ́К Андрій Іванович (05(17). 12. 1881, С.-Пе­тербург — 15. 10. 1957, м. Ка­зань, Татар­стан, РФ) — хі­мік. Син І. Луньяка. Доктор хімічних наук (1947). Державні нагороди СРСР. За­кін. Військ.-мед. академію в С.-Пе­тербурзі (1904). Під час навч. на­городж. премією ім. М. Зи­міна за наук. працю «О продуктах конден­сации альдегидов жир­ного ряда с фенолом» (1903). Працював військ. лікарем. Від 1906 — у Ка­зан. університеті. 1908–10 та 1914 пе­ребував у закордон. наук. від­­ряджен­нях, зокрема удосконалював зна­н­ня у Хім. ін­ституті Берлін. університету. Від 1912 — адʼюнкт-професор кафедри орган. хімії і с.-г. хім. аналізу Новоолександрій. ін­ституту с. господарства і лісівництва (Польща). 1914 в Університеті св. Володимира у Києві захистив дис. «О действии галоидцинкоорганических и галоидмагни­йорганических соединений на ангидриды одно­основных жирных кислот» на ступ. магістра хімії. 1917–19 — в. о. ординар. професор кафедри фізіол. хімії, водночас 1918–19 — декан с.-г. і ліс., 1920–21 — фіз.-мат., 1921–22 — мед. факультетів, 1923–24 — завідувач кафедри орган. хімії Перм. університету (РФ); 1924–25 — завідувач кафедри тех. хімії, 1926–28 — ректор Казан. університету; 1925–26 — ректор Казан. ін­ституту с. господарства і лісівництва; від 1936 — завідувач кафедри орган. хімії Казан. мед. ін­ституту. Під час 2-ї світової вій­ни організував у влас. лаб. виробництво лікар. препаратів для потреб шпиталів і ін. лікув. установ. Від 1952 — на пенсії. Досліджував взаємодію ізомасляного ангідриду і бром­оцтового ефіру в присутності цинку.

Завантажити статтю