Лупиніс Анатолій Іванович

ЛУПИНІ́С Анатолій Іванович (21. 07. 1937, с. Новоолександрівка Постишевського р-ну Сталінської обл., нині Покровського р-ну Донецької обл. – 05. 02. 2000, Київ) – учасник правозахисного руху, поет. Від 1954 навчався у Київському університеті. Створив підпільний гурток, писав і розповсюджував листівки із закликом до збройного виступу проти уряду та компартії. У жовтні 1956 за­арештований, 8 квітня 1957 за звинуваченням у антирадянській агітації засуджений до 6-ти років позбавлення волі. Покарання відбував у Мор­довії (РФ), брав активну участь у організації страйку і акціях протесту. У вересні 1957 як голова страйкового комітету за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, створенні антирадянської організації та саботажі засуджений до 10-ти років таборів. 1961 безпідстав­но звинувачений у спробі втечі, за що на 2 роки переведений до Владимирської в’язниці (РФ). Протягом 8-ми місяців тримав голодний протест, що призвів до паралічу ніг. 1967 звільнений як довічний інвалід 1-ї групи, однак через 2 роки став на милиці, а згодом піднявся на ноги. Від 1969 за­очно навчався в Українській сільськогосподарській академії (Київ), працював адміністратором Київського музично-хорового товариства. Перебував під постійним наглядом КДБ. За читання поблизу пам’ят­ника Т. Шевченкові 22 травня 1971 власного вірша «Я бачив, як ґвалтували матір» 28 травня того ж року заарештований і направлений на примусове лікування. Перебував під утриманням у психіатричних лікарнях у Дніпропетровську (нині Дніпро), Алма-Аті (нині Алмати), Черкасах, Києві, м. Орел (РФ), Сміла (Черкаська обл.). 1983 звільнений. Про­довжив активну громадсько-політичну діяльність, став одним із ініціаторів створення українського «Меморіалу» та НРУ. У липні 1991 заарештований за звинуваченням в організації масових акцій проти підписання нового союзного договору, після відновлення незалежності України звіль­нений. Від 1991 – голова політреферентури Української національної асамблеї, активний діяч УНА–УНСО. Автор книги «Бунт має рацію: Полі­тичний заповіт» (Чернігів, 2004).

Літ.: Трагедія Анатолія Лупиноса // Християнський голос. 1981, 6 верес.; Горбач А.-Г. В обороні Анатолія Лупиноса // УС. 1987, 1 квіт.; Анатоль Лупиніс, поет та національний революціонер. Львів, 2003; Алтухов В. Ідеї української державності у теоретичній і поетичній спадщині Анатолія Лупиноса // Соціальна політика в теорії і практиці українського націоналізму: історія і сьогодення. Матеріали Сьомої всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 75-й річниці УПА. Івано-Франківськ, 2017; Бажан О. Українські дисиденти в умовах радянської кримінально-виконавчої системи // Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. 2022. Т. 5.

В. В. Овсієнко

Рекомендована література

1. Трагедія Анатолія Лупиноса // Християнський голос. 1981, 6 верес.;Google Scholar
2. Горбач А.-Г. В обороні Анатолія Лупиноса // УС. 1987, 1 квіт.;Google Scholar
3. Анатоль Лупиніс, поет та національний революціонер. Львів, 2003;Google Scholar
4. Алтухов В. Ідеї української державності у теоретичній і поетичній спадщині Анатолія Лупиноса // Соціальна політика в теорії і практиці українського націоналізму: історія і сьогодення. Матеріали Сьомої всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 75-й річниці УПА. Івано-Франківськ, 2017;Google Scholar
5. Бажан О. Українські дисиденти в умовах радянської кримінально-виконавчої системи // Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. 2022. Т. 5.Google Scholar

Читати у файлі PDF