Луценко Дмитро Омелянович

Визначення і загальна характеристика

ЛУЦЕ́НКО Дмитро Омелянович (15. 10. 1921, с. Березова Рудка, нині Пирятин. р-ну Полтав. обл. — 16. 01. 1989, Київ) — поет. Член СПУ (1963). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1976). Учасник 2-ї світової вій­ни. Навч. у Київ. гідромеліорат. інституті (1938–39). Пра­цював на шахтах Донбасу, а у післявоєнні роки — у ред. газет «Колгоспне село», «Молодь Укра­їни», був кор. Всесоюз. радіо, завідувач відділу поезії ж. «Вітчизна». Друкувався з юнац. років. Перша поет. зб. мала доленосну назву — «Дарую людям пісню» (К., 1962). Його твори присвяч. мужності людей у роки 2-ї світової вій­ни, красі рідної батьківщини, невмирущості народу. Автор текстів багатьох відомих і нині пісень («Києве мій», «Де синії гори, де гори Карпати», «Фронтовики», «Сивина», «Журавка» («А мати ходить на курган»), «Не шуми, калинонько», «Зачарована Десна», «Мамина вишня», «Осіннє золото», «Коли ти зі мною» та ін.), покладених на музику композиторами Л. Ре­вуцьким, К. Данькевичем, О. Бі­лашем, В. Верменичем, П. Май­бородою, А. Філіпенком, А. Паш­кевичем, М. Дремлюгою, І. Шамо, В. Івасюком, І. Покладом та ін. Автор пісень до к/ф «Гори, моя зоре», «За всяку ціну», «Весела змова», «Радість моя», «На крилах пісні», «Закон Антарктиди», «Здрастуй, Гнате». Окремі твори Л. перекладено багатьма мовами світу. Від 1990 у рідному селі у другу неділю вересня проводять щорічне всеукр. літ.-мист. свято «Осіннє золото», присвяч. поету, встановлено ме­мор. дошку на краєзн. музеї, в якому відкрито кімнату Л., у Києві на його честь названо ву­лицю та заг.-осв. школу № 197 (1998), де одночасно засновано музей його імені та 2001 започатковано премію «Осіннє золото» ім. Л., якою відзначають кращих поетів, співаків, композиторів.

Завантажити статтю