ЛУЦЕ́НКО Дмитро Омелянович (15. 10. 1921, с. Березова Рудка, нині Пирятин. р-ну Полтав. обл. — 16. 01. 1989, Київ) — поет. Член СПУ (1963). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1976). Учасник 2-ї світової вій­ни. Навч. у Київ. гі­дромеліорат. ін­ституті (1938–39). Пра­цював на шахтах Донбасу, а у післявоєн­ні роки — у ред. газет «Колгоспне село», «Молодь Укра­їни», був кор. Всесоюз. радіо, завідувач від­ділу поезії ж. «Вітчизна». Друкувався з юнац. років. Перша поет. зб. мала доленосну назву — «Дарую людям пісню» (К., 1962). Його твори присвяч. мужності людей у роки 2-ї світової вій­ни, красі рідної батьківщини, невмирущості народу. Автор текс­тів багатьох ві­домих і нині пісень («Києве мій», «Де синії гори, де гори Карпати», «Фронтовики», «Сивина», «Журавка» («А мати ходить на курган»), «Не шуми, калинонько», «Зачарована Десна», «Мамина вишня», «Осін­нє золото», «Коли ти зі мною» та ін.), покладених на музику композиторами Л. Ре­вуцьким, К. Данькевичем, О. Бі­лашем, В. Верменичем, П. Май­бородою, А. Філіпенком, А. Паш­кевичем, М. Дремлюгою, І. Шамо, В. Івасюком, І. Покладом та ін. Автор пісень до к/ф «Гори, моя зоре», «За всяку ціну», «Весела змова», «Радість моя», «На крилах пісні», «Закон Антарктиди», «Здрастуй, Гнате». Окремі твори Л. пере­кладено багатьма мовами світу. Від 1990 у рідному селі у другу неділю вересня проводять щорічне всеукр. літ.-мист. свято «Осін­нє золото», присвяч. поету, встановлено ме­мор. дошку на краєзн. музеї, в якому від­крито кімнату Л., у Києві на його честь на­звано ву­лицю та заг.-осв. школу № 197 (1998), де одночасно засновано музей його імені та 2001 започатковано премію «Осін­нє золото» ім. Л., якою від­значають кращих поетів, спів­аків, композиторів.