ЛУЦЕ́НКО Павло Кіндратович (04(16). 03. 1873, м. Краснокутськ Охтир. пов. Харків. губ., нині смт Харків. обл. — 1934, Харків) — піаніст, педагог, музично-громадський діяч. Закін. Харків. муз. училище (1896), юрид. факультет Харків. університету (1897). Удосконалював май­стерність у Вищій школі мистецтв (Берлін). 1900 склав іспит на зва­н­ня вільного художника у С.-Петербур. консерваторії. Від­­тоді викладав у Берлін. консерваторії, мав свій фортепіан. клас. Також ви­ступав як виконавець із сольними концертами, грав із симф. оркестрами, брав участь у камер. вечорах; працював над створе­н­ням методики викла­да­н­ня фортепіан. гри; спілкувався з ві­домими педагогами — Ф. Бузоні, Л. Ґодовським та ін. З поч. 1-ї світової війни повернувся у Росію. 1914–15 — у Консерваторії в Ти­флісі (нині Тбілісі). Від 1916 — у Харків. консерваторії (нині Університет мистецтв): 1917–34 — проф., 1-й завідувач кафедри спец. фортепіано, водночас 1918–21 — ректор. Л. — один із засн. укр. фортепіан. школи виконавства, що сформувалася на основі кращих традицій минулого і про­гресив. тенденцій сучасності. Виховав новий тип виконавців, віртуозність яких повʼязана з глибоким роз­кри­т­тям автор. задуму і стильовими особливостями творів. У репертуарі — твори В. Косенка, Л. Ревуцького, П. Чайковського, О. Скря­біна, С. Рахманінова, Й.-С. Баха, Л. ван Бетговена. Член журі перших всеукр. і всесоюз. муз. конкурсів, організатор концертів. Муз.-громад. діяльність Л. повʼязана з навч. закладами Харкова, зокрема сприяв реорганізації муз. училища в консерваторію. У 1920–30-х рр. очолював Харків. товариство муз. педагогів, під впливом якого сут­тєво змінився зміст дит. муз. вихова­н­ня, зʼя­вилися муз. студії і школи, зокрема Харків. середня спец. муз. школа (1933). Серед учнів — Г. Бертрам, В. Довженко, О. Жук, Л. Сагалов, М. Тіц, В. Топілін.