Луценко Павло Кіндратович
ЛУЦЕ́НКО Павло Кіндратович (04(16). 03. 1873, м. Краснокутськ Охтир. пов. Харків. губ., нині смт Харків. обл. — 1934, Харків) — піаніст, педагог, музично-громадський діяч. Закін. Харків. муз. училище (1896), юрид. факультет Харків. університету (1897). Удосконалював майстерність у Вищій школі мистецтв (Берлін). 1900 склав іспит на звання вільного художника у С.-Петербур. консерваторії. Відтоді викладав у Берлін. консерваторії, мав свій фортепіан. клас. Також виступав як виконавець із сольними концертами, грав із симф. оркестрами, брав участь у камер. вечорах; працював над створенням методики викладання фортепіан. гри; спілкувався з відомими педагогами — Ф. Бузоні, Л. Ґодовським та ін. З поч. 1-ї світової війни повернувся у Росію. 1914–15 — у Консерваторії в Тифлісі (нині Тбілісі). Від 1916 — у Харків. консерваторії (нині Університет мистецтв): 1917–34 — проф., 1-й завідувач кафедри спец. фортепіано, водночас 1918–21 — ректор. Л. — один із засн. укр. фортепіан. школи виконавства, що сформувалася на основі кращих традицій минулого і прогресив. тенденцій сучасності. Виховав новий тип виконавців, віртуозність яких пов’язана з глибоким розкриттям автор. задуму і стильовими особливостями творів. У репертуарі — твори В. Косенка, Л. Ревуцького, П. Чайковського, О. Скрябіна, С. Рахманінова, Й.-С. Баха, Л. ван Бетговена. Член журі перших всеукр. і всесоюз. муз. конкурсів, організатор концертів. Муз.-громад. діяльність Л. пов’язана з навч. закладами Харкова, зокрема сприяв реорганізації муз. училища в консерваторію. У 1920–30-х рр. очолював Харків. товариство муз. педагогів, під впливом якого суттєво змінився зміст дит. муз. виховання, з’явилися муз. студії і школи, зокрема Харків. середня спец. муз. школа (1933). Серед учнів — Г. Бертрам, В. Довженко, О. Жук, Л. Сагалов, М. Тіц, В. Топілін.
Рекомендована література
- Семененко Н., Шевчук О. Музична освіта // Історія укр. музики. К., 1992. Т. 4;
- Лисенко Л. Павло Кіндратович Луценко // Муз. Харківщина. Х., 1992;
- Її ж. Павло Кіндратович Луценко і його учні: Шляхи формування харківської піаністичної школи. Х., 1998.
Завантажити статтю
Людина 
