Луценко Юрій Віталійович

ЛУЦЕ́НКО Юрій Віталі­йович (14. 12. 1964, Рівне) — політичний діяч. Народний депутат України (2002–05, 2007, від 2014). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2006). Закін. Львів. політех. ін­ститут (1989). Від­тоді працював на виробництві; 1994–96 — у Рівнен. обл. раді та обл. держ. адміністрації; 1996–97 — нач. упр. регіон. наук.-тех. політики, 1997–98 — за­ступник Міністра у справах науки і техніки; 2005–06 і 2007–10 — Міністр внутр. справ України. Від 1996 — чл. Соціаліст. партії України, з якої ви­йшов 2006 на знак протесту проти входже­н­ня соціалістів у коаліцію з КПУ та «Партією регіонів». Від 2000 — спів­голова акції «Україна без Кучми»; у листопаді 2004 — січні 2005 — чл. Комітету нац. порятунку, під час Помаранч. революції був одним із т. зв. польових командирів Май­дану; від 2006 — засн. і голова громад. обʼ­єд­на­н­ня «Народна само­оборона». 26 грудня 2010 заарешт., 27 лютого 2012 за звинуваче­н­нями у пере­вищен­ні служб. повноважень і нецільовому викори­стан­ні держ. коштів засудж. до 4-х р. по­збавле­н­ня волі. Без­під­ставне увʼязне­н­ня Л. із політ. мотивів спричинило гостру реакцію світ. спільноти, у деяких європ. країнах і США від­булися акції на його під­тримку. 2012 Європ. суд з прав людини ви­знав арешт Л. незакон­ним і політично вмотивованим. 2013 звільнений згідно з Указом Президента України «Про помилува­н­ня». У тому ж році ініціював створе­н­ня громад. руху «Третя українська рес­публіка», який 2014 став політ. партією. Від 2016 — Ген. прокурор України. У ВР України 4-го склика­н­ня — чл. Комітету з питань будівництва, транс­порту, житлово-комунал. господарства і звʼязку, фракції Соціаліст. партії України; 6-го — чл. фракції блоку «Наша Україна–Народна само­оборона»; 8-го — голова фракції партії «Блок Петра Порошенка». Автор кн. «По обидва боки колючого дроту» (К., 2014).

Літ.: Кокотюха А. Юрій Луценко. Польовий командир. Х., 2007; Кралюк П. Світлотіні Юрія Луценка // ЛУ. 2015, 23 квіт.

В. П. Яніцький

Завантажити статтю