Луценко Юрій Віталійович
ЛУЦЕ́НКО Юрій Віталійович (14. 12. 1964, Рівне) — політичний діяч. Народний депутат України (2002–05, 2007, від 2014). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2006). Закін. Львів. політех. інститут (1989). Відтоді працював на виробництві; 1994–96 — у Рівнен. обл. раді та обл. держ. адміністрації; 1996–97 — нач. упр. регіон. наук.-тех. політики, 1997–98 — заступник Міністра у справах науки і техніки; 2005–06 і 2007–10 — Міністр внутр. справ України. Від 1996 — чл. Соціаліст. партії України, з якої вийшов 2006 на знак протесту проти входження соціалістів у коаліцію з КПУ та «Партією регіонів». Від 2000 — співголова акції «Україна без Кучми»; у листопаді 2004 — січні 2005 — чл. Комітету нац. порятунку, під час Помаранч. революції був одним із т. зв. польових командирів Майдану; від 2006 — засн. і голова громад. об’єднання «Народна самооборона». 26 грудня 2010 заарешт., 27 лютого 2012 за звинуваченнями у перевищенні служб. повноважень і нецільовому використанні держ. коштів засудж. до 4-х р. позбавлення волі. Безпідставне ув’язнення Л. із політ. мотивів спричинило гостру реакцію світ. спільноти, у деяких європ. країнах і США відбулися акції на його підтримку. 2012 Європ. суд з прав людини визнав арешт Л. незаконним і політично вмотивованим. 2013 звільнений згідно з Указом Президента України «Про помилування». У тому ж році ініціював створення громад. руху «Третя українська республіка», який 2014 став політ. партією. Від 2016 — Ген. прокурор України. У ВР України 4-го скликання — чл. Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунал. господарства і зв’язку, фракції Соціаліст. партії України; 6-го — чл. фракції блоку «Наша Україна–Народна самооборона»; 8-го — голова фракції партії «Блок Петра Порошенка». Автор кн. «По обидва боки колючого дроту» (К., 2014).
Рекомендована література
- Кокотюха А. Юрій Луценко. Польовий командир. Х., 2007;
- Кралюк П. Світлотіні Юрія Луценка // ЛУ. 2015, 23 квіт.
Завантажити статтю
Людина 
