Луцишин Олексій Григорович
ЛУЦИ́ШИН Олексій Григорович (28. 09. 1922, с. Крищинці, нині Тульчин. р-ну Вінн. обл. — 24. 11. 2001, Вінниця) — майстер декоративно-ужиткового мистецтва. Заслужений майстер народної творчості (1988). Член НСМНМУ (1992). Учасник 2-ї світової війни. Працював у Вінниці: від 1955 — на виробництві; від 1975 — у відділ. Худож. фонду УРСР: 1979–83 — гончар-формувальник худож.-вироб. майстерень; одночасно — викладач кераміки міжшкіл. навч.-вироб. комплексу. Учасник обл., всеукр., міжнар. мистецьких виставок від 1944. Персон. — у м. Фалешть (Молдова, 1944), Вінниці (1971, 1996). Виготовляв ужитк. посуд, традиц. поділ. іграшку, комини, декор. вази, фігурні посудини, куманці, декор. тарелі, супниці, оригін. скульптур. композиції, кумедні скульптурки людей, тварин. Деякі роботи зберігаються у Вінн., Тульчин. краєзн. музеях, Вінн. ХМ. 2005 у Вінниці створено Музей гончарного мистецтва його імені.
Додаткові відомості
- Основні твори
- скульптурні композиції — «Несе Галя воду» (1950-і рр.), «Катерина» (1957), «Баба Палажка і баба Параска» (1959), «Фашисти втікають» (1960-і рр.), «Нерівний шлюб», «Закоханий», «Гончар на ярмарку», «На риболовлі» (усі — 1970-і рр.), «Солістка» (1972), «Один з сошкою, семеро з ложкою», «Ой ти чула, чи не чула» (обидві — 1975), «Побачення», «Придане везуть» (обидві — 1980), «Мені тринадцятий минало» (1981), «Музики», «Хор ветеранів», «Ріпка», «Крищинецькі музиканти» (усі — 1985), «На ярмарок» (1990-і рр.), «Тріо» (кін. 1990-х рр.) «Рибалка», «Фотограф», «Життя продовжується» (усі — 1990), «Я купила куманці» (1996), «Останні новини» (2000); супниці — «Королева полів» (1959), «Чоботи ви мої», «На риболовлі» (обидві — 1960-і рр.); куманець «Музики» (1970-і рр.); горнята-близнята «8 березня» (1975); горнята-трійнята «Силачі» (1990-і рр.); посудини — «Олень» (1980), «Кінь» (1986); горщик «Гончарам усього світу присвячую» (1990).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Людина 