ЛУЧА́К Мiля (справж. — Лучак-Горбачек Емiлiя Володимирівна; 01. 08. 1937, с. Вiйсько, нині Нові Сади Під­карп. воєводства, Польща) — українська поетеса у Польщі. Член НСПУ (2002). Закiн. Варшав. університет (1970). У 1941 разом з бать­ками вивезена на примус. роботи до Німеч­чини, де тяжко хворіла на тиф, 1945 повернулася на батьківщину, 1947 у рам­ках акції «Вісла» родину депортовано до м-ка Оструда (нині Вармін.-Мазур. воєводства), де упродовж 1954–55 організувала хоровий, танц. i драм. самодiял. гуртки, які пiзнiше ви­ступали з укр. репертуаром. Активна діячка Укр. су­спільно-культур. товариства (створ. 1956 у Варшаві) і дописувачка його тижневика «Наше слово», на шпальтах якого дебютувала того ж року як поетеса, та альманаху «Гомін». Зміст її віршів має глибоко нац. характер, поетеса намагається різними символами показувати правду, ви­ступати з різкою обороною рідної мови та захищати укр. культуру й традиції. За патріот. ви­ступи, пере­важно з гуртом «А ми тую Червону Калину під­несемо», та за написані в укр. нац. дусі вірші цензура вилучила її на довгі роки (1963–80 ніде не друкувалася). Від 1970 учителювала в Оструді, була ін­спектором з питань української мови і літ-ри в Ольштині, написала декілька цін­них праць з методики навч. і вихова­н­ня шкіл. молоді, у яких звернула особливу увагу на роз­виток дитини, значе­н­ня родини у вихов. процесі, роль учителя. 1985 пере­­їхала до Пере­мишля, де працювала методистом української мови в Ін­ституті під­вище­н­ня кваліфікації вчителів, а пізніше учителювала в Укр. школі ім. М. Шашкевича. Чимало її творів опубл. у ж. «Дзвін» (Львів), «Прапор» (Хар­ків), «Світо­гляд» (Київ), «Нові дні» (м. Торонто, Канада), «Лемківщина» (Нью-Йорк), у яких описувала складне життя, повʼя­зане із 2-ю світ. вій­ною, акцією «Вісла» та не­прості профес. до­роги свого життя у 1960–90-і рр. Окремі твори Л. польс. мовою пере­клали її чоловік М. Горбачек, а також Р. Мечковський, Я. Ле­он­­­­чук, Ф. Не­уважний, Т. Карабович.