Лучно-болотні ґрунти

Визначення і загальна характеристика

ЛУ́ЧНО-БОЛО́ТНІ ҐРУНТИ́ — ґрунти під­вищеного гігроморф­ного статусу. Формується такий статус за рахунок оглеє­н­ня ниж­ньої частини профілю і материн. породи, зумовленого не­глибоким заляга­н­ням ґрунт. вод (0,7–1,5 м) при різних сезон. колива­н­нях унаслідок спорадич. затопле­н­ня поверхн. водами місця їхнього утворе­н­ня. Поширені у всіх широт. природ. зонах, най­більшу площу за­ймають у Лісо­степу та на Поліс­сі. Приурочені до знижених місцевостей плато, надзаплав. терас, а також днищ балок. Під­вищений гігроморфізм зумовив роз­виток вологолюб. лучно-болот. рослин­ності, під покривом якої сформувався гумусований профіль акумулятив. типу потуж. 35–65 см, чітко диференці­йований на генет. горизонти: гумусовий (часто оторфований за наявності знач. кількості напів­розкладених орган. решток, іноді — невеликих плям оглеє­н­ня), пере­хід. гле­йовий (з чіткими ознаками від­новлювал. процесів у ви­гляді сизувато-сірого, оливково-сизого, сизого кольорів, іржавих і вохристих плям, а іноді — залізо-марганцевих конкрецій), глибше — материн. оглеєна порода (лес, лесоподібна, давньоалювіал., водольодовикова, мо­рена, крейдяно-мергел. тощо). Залежно від мінералізації ґрунт. вод поділяють на модал. (звичайні; за прісних) і солонцюваті засолені (за мінераліз. складу). Лучно-болотні модал. і солонцюваті засолені ґрунти поділяють на типи за на­ступ. номенклатурою: сухо­степ., пд.-степ., пн.-степ., лісо­степ., а у зоні Поліс­ся — дерново-лучно-болотні. Серед модал. пн.-степ., лісо­степ. і поліських зу­стрічаються глибоко осолоділі види, в яких під гумусованою частиною про­філю залягає глеєелювіал. горизонт як наслідок за­стою і сезон. пульсації ґрунт. вод. Різномані­т­тя дерново-лучно-болот. ґрунтів збільшується за рахунок залізистих видів, у яких гумусовий горизонт має велику кількість аморф. заліза на струк­тур. гранях у звʼязку зі збагаче­н­ням ним ґрунт. вод, а також рудякових видів, які містять під гумусованим горизонтом орт­зандовий горизонт у піщано-супіщаних родах або ортштейновий (рудяковий) у су­глинкових потуж. до 5–10 см, рідше — до 15 см. За глибиною засоле­н­ня солонцюватих засолених типів пере­важають солончакові (0–30 см) і високосолончакуваті (30–50 см) види. Л.-б. ґ. поділяють на цілин­ні й освоєні (модал., дреновані). Перші використовують для сіножатей і пасовищ, другі за дрібноконтур. роз­міру у складі — у зонал. польових сіво­змінах, за знач. пло­щин. роз­міру — у зонально спеціаліз. сіво­змінах різного при­значе­н­ня.

Літ.: див. Лучні ґрунти.

М. І. Полупан

Завантажити статтю