Лучно-болотні ґрунти

ЛУ́ЧНО-БОЛО́ТНІ ҐРУНТИ́ – ґрунти підвищеного гігроморфного статусу. Формується такий статус за рахунок оглеєння нижньої частини профілю і материн. породи, зумовленого неглибоким заляганням ґрунт. вод (0,7–1,5 м) при різних сезон. коливаннях унаслідок спорадич. затоплення поверхн. водами місця їхнього утворення. Поширені у всіх широт. природ. зонах, найбільшу площу займають у Лісостепу та на Поліссі. Приурочені до знижених місцевостей плато, надзаплав. терас, а також днищ балок. Підвищений гігроморфізм зумовив розвиток вологолюб. лучно-болот. рослинності, під покривом якої сформувався гумусований профіль акумулятив. типу потуж. 35–65 см, чітко диференційований на генет. горизонти: гумусовий (часто оторфований за наявності знач. кількості напіврозкладених орган. решток, іноді – невеликих плям оглеєння), перехід. глейовий (з чіткими ознаками відновлювал. процесів у вигляді сизувато-сірого, оливково-сизого, сизого кольорів, іржавих і вохристих плям, а іноді – залізо-марганцевих конкрецій), глибше – материн. оглеєна порода (лес, лесоподібна, давньоалювіал., водольодовикова, морена, крейдяно-мергел. тощо). Залежно від мінералізації ґрунт. вод поділяють на модал. (звичайні; за прісних) і солонцюваті засолені (за мінераліз. складу). Лучно-болотні модал. і солонцюваті засолені ґрунти поділяють на типи за наступ. номенклатурою: сухостеп., пд.-степ., пн.-степ., лісостеп., а у зоні Полісся – дерново-лучно-болотні. Серед модал. пн.-степ., лісостеп. і поліських зустрічаються глибоко осолоділі види, в яких під гумусованою частиною профілю залягає глеєелювіал. горизонт як наслідок застою і сезон. пульсації ґрунт. вод. Різноманіття дерново-лучно-болот. ґрунтів збільшується за рахунок залізистих видів, у яких гумусовий горизонт має велику кількість аморф. заліза на структур. гранях у зв’язку зі збагаченням ним ґрунт. вод, а також рудякових видів, які містять під гумусованим горизонтом ортзандовий горизонт у піщано-супіщаних родах або ортштейновий (рудяковий) у суглинкових потуж. до 5–10 см, рідше – до 15 см. За глибиною засолення солонцюватих засолених типів переважають солончакові (0–30 см) і високосолончакуваті (30–50 см) види. Л.-б. ґ. поділяють на цілинні й освоєні (модал., дреновані). Перші використовують для сіножатей і пасовищ, другі за дрібноконтур. розміру у складі – у зонал. польових сівозмінах, за знач. площин. розміру – у зонально спеціаліз. сівозмінах різного призначення.

Літ.: див. Лучні ґрунти.

М. І. Полупан

Рекомендована література