Лучно-болотні ґрунти

Визначення і загальна характеристика

ЛУ́ЧНО-БОЛО́ТНІ ҐРУНТИ́  — ґрунти підвищеного гігроморф­ного статусу. Формується такий статус за рахунок оглеєння ниж­ньої частини профілю і материн. породи, зумовленого неглибоким заляганням ґрунт. вод (0,7–1,5 м) при різних сезон. коливаннях унаслідок спорадич. затоплення поверхн. водами місця їхнього утворення. Поширені у всіх широт. природ. зонах, най­більшу площу займають у Лісостепу та на Поліссі. Приурочені до знижених місцевостей плато, надзаплав. терас, а також днищ балок. Підвищений гігроморфізм зумовив розвиток вологолюб. лучно-болот. рослинності, під покривом якої сформувався гумусований профіль акумулятив. типу потуж. 35–65 см, чітко диференційований на генет. горизонти: гумусовий (часто оторфований за наявності знач. кількості напіврозкладених орган. решток, іноді — невеликих плям оглеєння), перехід. глейовий (з чіткими ознаками відновлювал. процесів у вигляді сизувато-сірого, оливково-сизого, сизого кольорів, іржавих і вохристих плям, а іноді — залізо-марганцевих конкрецій), глибше — материн. оглеєна порода (лес, лесоподібна, давньоалювіал., водольодовикова, мо­рена, крейдяно-мергел. тощо). Залежно від мінералізації ґрунт. вод поділяють на модал. (звичайні; за прісних) і солонцюваті засолені (за мінераліз. складу). Лучно-болотні модал. і солонцюваті засолені ґрунти поділяють на типи за наступ. номенклатурою: сухостеп., пд.-степ., пн.-степ., лісостеп., а у зоні Полісся — дерново-лучно-болотні. Серед модал. пн.-степ., лісостеп. і поліських зустрічаються глибоко осолоділі види, в яких під гумусованою частиною про­філю залягає глеєелювіал. горизонт як наслідок застою і сезон. пульсації ґрунт. вод. Різноманіття дерново-лучно-болот. ґрунтів збільшується за рахунок залізистих видів, у яких гумусовий горизонт має велику кількість аморф. заліза на струк­тур. гранях у зв’язку зі збагаченням ним ґрунт. вод, а також рудякових видів, які містять під гумусованим горизонтом орт­зандовий горизонт у піщано-супіщаних родах або ортштейновий (рудяковий) у суглинкових потуж. до 5–10 см, рідше — до 15 см. За глибиною засолення солонцюватих засолених типів переважають солончакові (0–30 см) і високосолончакуваті (30–50 см) види. Л.-б. ґ. поділяють на цілинні й освоєні (модал., дреновані). Перші використовують для сіножатей і пасовищ, другі за дрібноконтур. розміру у складі — у зонал. польових сівозмінах, за знач. пло­щин. розміру — у зонально спеціаліз. сівозмінах різного призначення.

Завантажити статтю