Львівський монастир Святого Онуфрія

ЛЬВІ́ВСЬКИЙ МОНАСТИ́Р CВЯТО́ГО ОНУ́ФРІЯ ЧСВВ Розташ. на вул. Б. Хмельницького, № 36, є пам’яткою архітектури 16–19 ст. Згідно з копією грамоти 1292, наданій церкві св. Миколая, монастир засн. наприкінці 13 ст. Докум. відомості про нього збереглися від 2-ї пол. 15 ст. — акти про пожертвування львів. міщанина С. Дропана. Першим із них (1460) монастир фундований і відданий під духовну юрисдикцію ігумена Унів. монастиря, другим (1463) — обновлений. Пожертву С. Дропана підтвердив львів. староста А. Одровонж, 1469 польс. король Казимир IV Яґеллончик видав йому свій привілей. 1589 константиноп. патріарх Єремія II Транос звільнив монастир від підпорядкування настоятелеві Унів. обителі та передав його під протекторат львів. Ставропігій. братства (знаходився до 1762). На початк. етапі монастир розташовувався у верх. частині сучас. монастир. саду, при мурі біля вул. Замкова. Перші церк. і монастир. будинки були дере­­в’я­ними, муровані церкву і монастир на теперіш. місці звели у 16 ст. завдяки пожертвам князя К. Острозького на докуплених ним прилеглих землях. Бл. 1550 він вибудував святиню, що складалася з церкви св. Онуфрія і каплиці Святої Трійці, які до 18 ст. існували окремо з окремими входами. Водночас із церквою ченці звели муров. монастир із кількох келій, до яких 1592–1600 зусиллями Ставропігій. братства прибуд. муров. шпиталь із відділ. для чоловіків і жінок; уся тер. обгороджена муром з бійницями. Великої шкоди йому завдала пожежа 1623, коли згоріла більша частина Краків. передмістя, і турец. облога 1672. У монастирі 1554 розпочато зведення муров. дзвіниці, яку 1681 надбудували двома дерев’яни­­ми ярусами. На місці погорілих дерев’яних келій 1683 змуровано чотири нові у вигляді невеликого одноповерх. будинку. 1693–98 поновлено оборон. мур з бійницями (зберігся частково від вул. Замкова), що оточував монастир лише з 3-х боків. На Пн. обитель межувала з вірмен. монастирем св. Анни, їх розділяв тільки дерев’яний паркан, однак оскільки вірмен. монастир також був оточений муром, то разом з обителлю св. Онуфрія вони обидва складали спіл. оборон. простір. Церкву св. Онуфрія 1680 відбудували у вигляді однонав. будівлі з напівкруглою вівтар. апсидою і притвором-ґанком, каплицю Святої Трійці (т. зв. малу церкву) розширили 1701. У 1718 збудували бабинець, який замінили 1824 новим, що зберігся донині. 1765 будинок шпиталю передано ченцям, а сам шпиталь перенесено в інше місце. 1776 майстер Г. Мізанський під керівництвом арх. Ф. Кульчицького об’єднав церкву св. Онуфрія і каплицю Святої Трійці в одне ціле, для чого пробито стіну між ними й облаштовано на її місці аркаду. 1777 розібрано поперечну стіну між навою і вівтарем. 1815–19 за ігумена А. Радкевича надбудовано 2-й ярус над старими келіями. Потреба в їхньому розширенні зумовлена переселенням сюди ченців із ліквідованого василіян. монастиря св. Юра. Буд. роботами керував арх. Ф. Тре­­шер (молодший), за проектом якого 1820 замість старої дзвіниці зведено муровану нову. Тоді ж від вулиці облаштували двомаршеві сходи, у ніші під якими стояла фігура св. Онуфрія. Вежа-дзвіниця розташ. на центр. осі церкви і слугує гол. входом до монастиря. Будівля квадратна в плані, 4-ярусна, вкрита намет. дахом. Перший (цокол.) ярус, де облаштов. наскріз. арковий прохід, мурований із тесаного каменю, верхні — з цегли. Прохід перекритий хрест. склепінням. Із Пд. до вежі-дзвіниці прилягає 2-ярус. корпус келій. Замість розібраної малої напівкруглої вівтар. апсиди 1821 споруджено прямокутну видовжену (до неї прибудовано прямокутну захристію); 1824 перебудовано бабинець, а у стіни церкви вмуровано орнаментов. надгробні плити з давнього монастир. цвинтаря. Усі згадані буд. роботи провів арх. Ф. Трешер (молодший). Остання велика реконструкція церкви, що змінила її об’ємно-планувал. композицію, відбулася 1902: до каплиці Святої Трійці добудовано пн. наву (проект виготовив Е. Ковач, реалізувала буд. фірма І. Левинського), у результаті чого церква стала тринавовою. На місці частини теперіш. монастир. комплексу наприкінці 16 — у 18 ст. існував цвинтар для парафіян Ус­­пен. церкви і ченців монастиря. Прокуратор василіян у Галичині В. Компаневич 1826 насипав у верх. пд.-сх. куті саду земляний курган, який згодом (через спірально вигнуту стежку, що вела на його вершину) почали називати «слимак» (на вершині, з якої можна оглядати панораму міста, встановлено бляшаний флюгер із датою «1826»). Наступ. року він збудував під муром, недалеко від кургану, кам’яну печеру, у якій помістив статую св. Ону­­фрія, що раніше стояла під сходами дзвіниці. На монастир. цвинтарі поховані видатні духовні та світські діячі Львова, зокрема А. Радкевич, Т. Голдаєвич, М. Гриневецький. Їхні надгробні пам’ятники у формі обелісків, витесаних каменярами Шудловським і Ходоровським, частково збереглися (встановлені у пн. частині церк. подвір’я). На монастир. цвинтарі 1583 поховано друкаря І. Федорова. Його надгробна плита до 1883 знаходилася у церкві св. Онуфрія. Монастир св. Онуфрія у Львові був осідком Галиц. провінції василіян. Тут існував їхній гол. архів з б-кою, де зберігали документи до історії багатьох василіян. монастирів, пергаментні рукописи та стародруки. Діяв також невеликий музей, що складався з предметів сакрал. вжитку та мистецтва. 1925 ченці планува­ли приступити до будівництва спец. приміщення архіву, яке мало по­стати з пн. боку дзвіниці за про­ектом арх. О. Пежанського, однак його не реалізували. Рад. влада 1946 закрила монастир. У повоєн. період церкву св. Онуфрія передано МЕХП, від 1977 у ній діяв Музей І. Федорова. У тому ж році на подвір’ї монастиря на честь першодрукаря встановили трифігурну скульптурну ком­позицію (автор О. Галян). На тер. монастиря діяв гуртожиток Львів. полігр. технікуму. Монастир по­вернули василіянам 1989, а музей (нині Мистецтва давньої укра­їнської книги Музей) разом зі скульптур. групою перенесли у подвір’я палацу Потоцьких на вул. М. Коперника, № 15а. Інтер’єр церкви св. Онуфрія обновили 1990–91. На підставі зондажів, які розкрив художник-реставратор Я. Мовчан, реконструйова­но розписи склепінь Й. Бати. Оздобою церкви стали ковані метал. поруччя сходів, які виготовив 1999 О. Боньковський. В архіт. плані монастир. комплекс збагатився новими корпусами з укомпонов. у них каплицею, які спроектувала 1991–92 група архітекторів інституту «Укрзахідпроект­реставрація» (Львів) під керівництвом У. Піхурко та М. Гайди. 2001 зведено нові сходи від вул. Б. Хмельницького. Монастир є осідком протоігумена Найсвятішого Спасителя в Україні Василіян. Чину св. Йосафата.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю