Львівський собор 1946

Визначення і загальна характеристика

ЛЬВІ́ВСЬКИЙ СОБО́Р 1946 — зі­бра­н­ня пред­ставників духовенства і віруючих греко-католицьких єпархій Галичини, на якому ухвалено ріше­н­ня про скасува­н­ня Берестейської церковної унії 1596 та під­порядкува­н­ня УГКЦ юрисдикції РПЦ. Від­бувся 8–10 березня 1946 у Львові в кафедрал. соборі св. Юра. Скликаний за вказівкою парт.-держ. керівництва СРСР, проведений за сценарієм і під на­глядом Нар. комісаріату держ. без­пеки (НКДБ) УРСР. Роботі собору пере­дувала організов. органами НКДБ СРСР мас­штабна кампанія з реалізації роз­робленого ще у вересні 1939 плану з ліквідації УГКЦ під ви­глядом поверне­н­ня уніатів у лоно православʼя. Мос­ква вважала УГКЦ опорою Ватикану на тер. зх.-укр. областей, чужою й шкідливою Церквою, яка виконує роль легал. масової іноз. резидентури. Після смерті митрополита Андрея Шептицького (1 листопада 1944) встановлено тотал. держ. контроль за діяльністю УГКЦ шляхом за­провадже­н­ня у Галичині норм рад. законодавства про культи. З метою стимулюва­н­ня греко-катол. священиків до пере­ходу у православʼя та виявле­н­ня серед них опонентів режиму в березні–квітні 1945 здійснено реєстрацію реліг. громад і священ­нослужителів. До ієрархів та духовенства УГКЦ, які від­хилили пропозицію «воз­зʼ­єд­на­н­ня» з РПЦ, за­стосовано ре­пресії. Згідно з даними НКДБ УРСР за серпень 1944 — лютий 1946, «по уніатській лінії» увʼязнено 287 осіб, серед них — 182 священики, 11 настоятелів монастирів, десятки ченців і слухачів Греко-катол. бо­гослов. академії у Львові. 11 квітня 1945 заарештовано весь єпис­копат УГКЦ, що пере­бував на тер. УРСР, — митрополита Йосифа Сліпого, єпис­копів Г. Хомишина, Н. Будку, М. Чарнецького, І. Лятишевського. Діяльність греко-катол. навч. закладів — богослов. академії, семінарій, шкіл дияконів — припинено. Роз­горнута владою пропагандист. кампанія, маючи на меті дис­кредитацію греко-католицизму, повʼязувала УГКЦ з ОУН й УПА, нацист. окупац. режимом, фашизмом, сепаратизмом, шпигунством на користь іноз. держав. Йшлося про зрадниц. роль і шкідливий вплив на долю України уніатства, яке, ставши на шлях боротьби з рад. владою, прагнуло ві­ді­рвати українців від брат. народів СРСР і від­дати у неволю капіталіст. Заходові. Сусп-ву прищеплювалося проти­ставле­н­ня «реакц.» греко-католицизму і «про­гресив.» рос. православʼя, що, на думку рад. ідеологів, здавна виконувало місію згуртува­н­ня сх. словʼян у єдиній державі й так само патріотично проявило себе у період окупації верма­хтом зх. регіонів СРСР. Греко-католикам пропонували негайно воз­зʼєд­натися з православʼям заради шляхет. ідеї єд­ності українського народу. Посіявши у греко-катол. середо­вищі страх перед ре­пресіями, рад. органи держ. без­пеки роз­почали організацію руху за ліквідацію унії. У квітні — на поч. травня 1945 завершено добір канд. до складу «Ініціативної групи по воз­зʼ­єд­нан­ню греко-католицької Церкви з православною Церквою». До неї уві­йшли священики, які проголосили себе пред­ставниками духовенства і віруючих цілих єпархій, — Г. Костельник (від Львів. єпархії), М. Мельник (від Пере­мишл.), А. Пельвецький (від Станіслав.). НКДБ УРСР роз­раховував обʼ­єд­нати навколо цієї групи те духовенство УГКЦ, яке б погодилося по­рвати з католицизмом і під­коритися Моск. патріархату РПЦ (остан­ній сам донедавна потерпав від пере­слідувань з боку влади, однак його послугами тепер вирішено було скори­статися). 28 травня 1945 до РНК УРСР по­дано заяву чл. ініціатив. групи з проха­н­ням санкціонувати їхню участь у воз­зʼ­єд­нав. процесі з РПЦ. У позитив. від­повіді, отриманій 18 червня 1945 від уповноваженого Ради в справах РПЦ при РНК УРСР, пові­домлялося, що влада ви­знає ініціативну групу єдиним тимчас. церк.-адм. органом, якому на­дано право керувати в повному обсязі існуючими греко-катол. парафіями у зх. областях України і проводити справу воз­зʼ­єд­на­н­ня цих парафій із РПЦ. При цьому чл. ініціатив. групи зобовʼязали подавати списки тих священиків, які від­мовлялися під­лягати її юрисдикції. За сприя­н­ня влади на­друк. датоване 28 травня 1945 зверне­н­ня чл. ініціатив. групи «До всечесного греко-католицького духовенства в західних областях України», яке поштою до­ставлене до всіх парафій УГКЦ, а серед насел. поширене у ви­гляді листівки. Називаючи унію засобом латинізації й полонізації, «символом упадку нашого народу, чужинецького поневоле­н­ня», «історичним пере­житком», його автори закликали своїх колег-священиків по­рвати з «найбільшим ворогом Русі» — Римом — і воз­зʼ­єд­натися з православ. Церквою. Їм пропонували не зважати на позицію заарешт. ієрархів УГКЦ, оскільки «єпис­копи не зорієнтувались ні в політичній, ні в церковній нововитвореній ситуації», тому були покарані — «хвиля життя пере­йшла їм понад голови». Проголосивши себе єдиним легітим. органом упр. УГКЦ, який буде ви­знавати держава, а шлях, на який ступили, — «єдиним ро­зумним і правильним», Г. Костельник, М. Мельник і А. Пельвецький довели до ві­дома священ­но­служителів, що до­звіл на продовже­н­ня духов. діяльності отримають лише ті з них, хто при­єд­нається до ініціатив. групи. Духовенство УГКЦ не під­тримало почин цієї групи. 1 липня 1945 зʼявилося «Зверне­н­ня українських греко-католиків до уряду СРСР», яке під­писали 300 священиків. Вони запевняли владу у своїй лояльності до неї, засуджували діяльність Г. Костельника, за­стерігали від роз­палюва­н­ня реліг. проти­стоя­н­ня і наполягали на звільнен­ні заарешт. єпис­копів. Водночас до 1-го за­ступник голови РНК СРСР В. Молотова направлено колектив. лист за під­писом 61-го священика і настоятелів усіх греко-катол. монастирів Львів. єпархії на чолі з архімандритом К. Шептицьким, у якому висунуто вимогу припинити пере­слідува­н­ня греко-католиків і наверне­н­ня їх у пра­вославʼя. Для того, щоб усунути від керівництва місц. структурами УГКЦ противників «воз­зʼ­єд­на­н­ня», ініціативна група під приводом при­стосува­н­ня до за­провадженого рад. владою нового адм.-тер. поділу зх.-укр. земель реорганізувала деканати і по­ставила на чолі ново­створ. структур священиків, які погодилися пере­йти під юрисдикцію РПЦ. 25 січня 1946 НКДБ СРСР надіслав до НКДБ УРСР «Вказівки про склика­н­ня собору греко-католицької уніатської церкви західних областей України для ліквідації її шляхом воз­зʼєд­нан­ня з РПЦ». План заходів на викона­н­ня цих директив 6 лютого 1946 затвердив нарком держ. без­пеки УРСР С. Савченко. Його заст. генерал-лейтенант П. Дро­­здецький очолив спец. оперативну групу, яка виїхала до Львова для організації викона­н­ня цього плану. Одним із найважливіших зав­дань спец­служб був контроль за від­бором канд. у делегати собору, для участі в якому перед­бачено від­рядити від кожного р-ну по одному декану та священикові. Скла­да­н­ня списків канд. доручено: Г. Костельникові — по Львів., М. Мельникові — по Самбір.-Дрогоб., А. Пельвецькому — по Станіслав. єпархіях. Райвід­діли НКДБ УРСР зобовʼя­­зано здійснити негласну пере­вірку делегатів на лояльність до рад. влади й РПЦ і під­готувати текс­ти їхніх ви­ступів на соборі. Планом НКДБ УРСР перед­бачено ви­ступи 32-х священиків і 10-ти мирян. За зміст ви­ступу делегата персонально від­повід­ав нач. райвід­ділу НКДБ УРСР. Гол. мотивами майбутніх промов мали стати осуд Ватикану, заклики по­рвати з католицизмом і воз­зʼ­єд­натися з православ. Цер­квою, а також висловлюва­н­ня вдячності Й. Сталіну та рад. армії за визволе­н­ня і обʼ­єд­на­н­ня укр. земель. Органи НКДБ УРСР мали організувати масове надходже­н­ня на адресу собору заяв від віруючих із проха­н­ням воз­зʼєд­­натися з православ. Церквою. Від­бір канд. у делегати собору завершено в лютому 1946. На засі­дан­ні ініціатив. групи затв. список з 225-ти делегатів від духовенства, зокрема 116-ти деканів із 3-х греко-катол. єпархій, однак кілька кандидатур, які не витримали пере­вірку на лояльність, на вимогу органів НКДБ УРСР згодом від­хилено. Усім затвердженим делегатам ро­зіслано виготовлені друкар. способом за­проше­н­ня. Упр. НКДБ УРСР по Львів., Дрогоб. (нині у складі Львів. обл.) і Станіслав. (нині Івано-Фр.) обл. також повин­ні були забезпечити присутність на соборі гостей — мирян, які схвально ставилися до воз­зʼ­єд­на­н­ня УГКЦ з РПЦ. На викона­н­ня плану під­готовки собору 23 лютого 1946 у Хресто-Воздвижен. храмі Києво-Печер. лаври проведено обряд воз­зʼ­єд­на­н­ня з РПЦ чл. ініціатив. групи та пред­ставників 3-х греко-катол. єпархій (по 3 особи). Заради на­да­н­ня майбут. собору правомочності та канонічності 24–25 лютого 1946 у Володимир. соборі в Києві висвяч. на православ. єпис­копів М. Мельника й А. Пельвецького. Після цих урочистостей НКДБ УРСР ви­значив порядок ден­ний собору та доручив Г. Костельнику роз­робити проекти гол. доповід­ей і ухвал. До­звіл на склика­н­ня собору ініціативна група отримала за під­писом керівництва Львів. облвиконкому. 1 березня 1946 реалізовано ще один пункт плану НКДБ УРСР — у пресі зʼяви­­лося пові­домле­н­ня прокуратури УРСР про закінче­н­ня слідства і пере­дачу до суду справи митрополита Йосифа Сліпого та єпис­копів УГКЦ. Станом на 1 березня 1946 письмове зобовʼяза­н­ня про пере­хід у православʼя дали 98 деканів, 922 священики, 17 дияконів, 195 дяків і 5 ченців (на поч. діяльності ініціатив. групи УГКЦ нарах. 1206 священиків, 209 дияконів, 684 дяки, 707 ченців і черниць). 6 березня 1946 ініціативна група провела пере­дсоборну нараду за участі 14-ти осіб із числа делегатів від усіх єпархій. Вони одно­стайно узгодили проекти порядку ден­ного, регламенту собору і всіх документів, що їх мали схвалити делегати, роз­глянули пита­н­ня про статус за­прошених на це зі­бра­н­ня православ. ієрархів. Остаточно до списку делегатів собору включено 216 священиків (68 — зі Львів., 47 — Станіслав., 40 — Терноп., 61 — Дрогоб. обл.) та 19 мирян. 7 березня 1946 їх від імені ініціатив. групи організовано до­ставили до Львова, зареєстрували, видали делегат. мандати та роз­містили у готелях. Собор від­крито 8 березня 1946 коротким богослужі­н­ням у гол. храмі УГКЦ — соборі св. Юра. Гол. доповідь «Про мотиви воз­зʼ­єд­на­н­ня Греко-католицької церкви з Руською православною церквою» виголосив Г. Костельник. У ній йшлося про історію і догматику католицизму та унії, а завершувалася вона висновками про фальшивість і не­спроможність зх. християнства, а також закликом до єд­на­н­ня з пра­­вославʼям. Голову ініціатив. групи під­тримали 13 делегатів, які ви­ступили після нього. В одній із промов — пониковец. декана В. Лесюка — про­звучала пропозиція, від­хилена делегатами, — вважати собор лише під­готов. етапом на шляху до воз­зʼ­єд­на­н­ня з РПЦ, а не остаточ. виріше­н­ням цього пита­н­ня. Натомість одно­стайно під­тримано текст ухвали, внесеної Г. Костельником, про скасува­н­ня Берестей. церк. унії 1596, роз­рив із Ватиканом і засудже­н­ня його діяльності, спрямов. проти православʼя, та поверне­н­ня до віри предків шляхом воз­зʼ­єд­на­н­ня з РПЦ. 9 березня 1946 собор продовжився урочистим богослужі­н­ням у храмі св. Юра. Його проводили 4 православні єпис­копи, серед них — нововисвяч. владики Миха­­їл (Мельник) і Антоній (Пель­­вецький). Тоді ж здійснено обряд воз­зʼ­єд­на­н­ня делегатів із РПЦ. Для цього після прочита­н­ня спец. молитви єпис­копом Львівським і Тернопільським Макарієм (Оксіюком) кожен делегат від духовенства сповід­ався і вже у статусі православ. священика отримував благослове­н­ня від владики. На заверше­н­ня цього обряду до храму св. Юра прибув патріарший екзарх всієї України митрополит Іоанн (Соколов). До нього з вітал. промовою звернувся Г. Костельник, також зачитано віта­н­ня від Станіслав. єпархії. Екзарх, зайнявши у президії місце голови собору, виголосив промову і зачитав привітал. грамоту патріарха Московського і всієї Русі Алексія I. 10 березня 1946 на паперті храму св. Юра від­булася церемонія вруче­н­ня президії собору ікони Божої Матері Києво-Печер. лаври, що мало символізувати воз­зʼ­єд­на­н­ня УГКЦ з РПЦ. При­ймаючи цей дар з рук екзарха України, Г. Костельник промовив: «Ікона на столі­т­тя буде живим свідком того, що наше воз­зʼ­єд­на­н­ня з право­сла­вʼям є найбільшим торжеством не тільки України, але і всієї Русі після воз­зʼ­єд­на­н­ня усіх наших земель завдяки героїчним пере­могам Радянського Союзу». Під час богослужі­н­ня в храмі св. Юра, яке здійснив митрополит Іоанн (Соколов), із проповід­дю, присвяч. воз­зʼ­єд­нан­ню цер­­ков, ви­ступив владика Макарій (Оксіюк). Завершуючи собор, православні ієрархи благословляли віруючих з балкона митрополичих палат. Ріше­н­ня Л. с. 1946 стали формал. під­ставою для пере­слідува­н­ня греко-католиків, які від­мовилися пере­йти у православʼя. До кін. 1940-х рр. у Галичині, Закарп. Україні й за межами СРСР — у Польщі, Румунії, Чехословач­чині — ліквідовано 5 єпархій, 2 апостол. адміністратури-візитатури, заарешт. 10 єпис­копів, бл. 1400 священиків і 800 ченців УГКЦ. Її легал. структуру повністю зруйновано. Греко-катол. громади, які не погодилися прийняти православ. священиків, знято з держ. реєстру. В під­порядкува­н­ня РПЦ пере­ведено бл. 3-х тис. парафій ліквідов. УГКЦ, до яких належало понад 3 млн віруючих. Кількість священиків, які пере­йшли у православʼя, остаточно не зʼясовано. Згідно з даними РПЦ, ріше­н­ня Л. с. 1946 під­тримали 48 % від заг. кількості греко-катол. духовенства. Натомість з деяких катол. джерел ві­домо, що з-поміж 3783 греко-катол. священиків 2682 (70,9 %) від­мовилися по­ставити свій під­пис під ухвалою про скасува­н­ня Берестей. церк. унії 1596. Також ліквідовано приходи Білорус. греко-катол. Церкви. Упродовж кількох десятиліть УГКЦ діяла в під­піл­лі. Від кін. 1940-х рр. в Украї­ні таємно виконували пастир. обовʼязки понад 100 пред­ставників духовенства УГКЦ. 1955–70 у під­піл­лі висвяч. бл. 300 греко-катол. священиків. Боротьба віруючих за легалізацію УГКЦ роз­горнулася з 2-ї пол. 1950-х рр. 1984 по­стала громад. організація «Комітет захисту Української Католицької Церкви», яку очолив правозахисник І. Гель. 1988 УГКЦ мала 8 таєм. єпис­копів і 1200 священиків, які надавали пастир. послуги для 4-х млн віруючих. «Катакомб.» період завершився 1 грудня 1989 офіц. ви­зна­н­ням права на діяльність греко-катол. громад в УРСР.

Літ.: Дія­н­ня Собору греко-католицької Церкви у Львові 8–10 березня 1946. Л., 1946; Львівський церковний собор: Док. і мат. Л., 1984; W. Rood. Rom und Moskau: Der heilige Stuhl und Rußland bzw. die Sowjetunion von der Oktober­revolution 1917 bis zum 1. Dezember 1989. Altenberge, 1993 (рос. перекл. — Л., 1995); Коструба Т. Як Москва нищила Українську Церкву. Л., 1995; Сапеляк А. Київська церква на Словʼянському Сході: Канонічно-екуменічний аспект. Буенос-Айрес; Л., 1999; Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава, 1939–1950. Л., 2005; Ліквідація УГКЦ (1939–1946): Док. рад. органів держ. без­пеки. Т. 1–2. К., 2006.

Н. С. Рубльова

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю