Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа (ЛВШ)

ЛЬВІ́ВСЬКО-ВАРША́ВСЬКА ЛО́ГІКО-ФІЛОСО́ФСЬКА ШКО́ЛА (ЛВШ) Засн. 1895 у Львові польс. філософом К. Твардовським. Пере­буваючи під ідей. впливом віден. учителя Ф. Брентано, він звернувся до психол. пере­д­умов в аналізі логіч. мисле­н­ня. До 1918 формально ЛВШ належала до австр. філософії позитивістич. спрямува­н­ня. У ЛВШ склалася близька до Віден. кола аналіт. форма філософува­н­ня, що не зводилася до логіч. емпіризму. К. Твардовський праг­нув надати філос. міркува­н­ням строгого рац. об­ґрунтува­н­ня для під­несе­н­ня філософії до статусу науки й від­межовував її від світо­гляду та ір­раціоналізму. До найві­доміших учнів К. Твардовського і діячів ЛВШ належали: К. Айдукевич, С. Балей, В. Ві­твіцький, Т.-М. Котарбінський, С. Лесьневський, Я.-Л. Лукасевич, В. Татаркевич, А. Тарський, Т.-І. Чежовський. Спочатку пре­дметом ви­вче­н­ня в ЛВШ була природа істини в аспектах логіки та семантики. Більшість дослідників, які входили до складу ЛВШ, поділяли думку К. Твардовського про абсолютність істини, але висловлювали різні по­гляди стосовно її емпір. виведе­н­ня й не всі при­ймали його радикал. позицію про без­від­нос. характер істини. Роз­почату 1913 дис­кусію під­сумовано в праці А. Тарського про дефініцію істин. висловлюва­н­ня. Роз­біжність по­глядів щодо цієї та ін. принцип. про­блем залишалася істот. пере­шкодою для ціліс. спри­йма­н­ня школи як єдиного наук. феномена. Зокрема Я.-Л. Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський пере­бували на протилеж. до свого вчителя позиціях апріоризму, логіцизму та критики психологізму, тоді як К. Твардовський до кінця життя залишався противником логіцизму й прихильником де­скриптив. психології як методол. основи наук. філософії. Про­грама роз­витку філософії К. Твардовського спонукала до дослідж. у ділянках формал. логіки, семантики, методології нау­ки, етики, естетики, семіотики. ЛВШ демонструвала крит. став­ле­н­ня до т. зв. метафіз. питань, пропонуючи рац. логіч., лінгвіст. та семант. аналіз конкрет. про­блем наук. й комунікатив. планів. Однак у творчості К. Твар­довського по­єд­нувалося його ви­зна­н­ня метафізики (він заперечував метафізицизм, засн. на апріорності постулатів) із прагне­н­ням пере­творити філософію в наук. пошук істини. К. Твардовський звертався до істор.-філос. процесу, екс­плікуючи метафіз. джерела важливих суджень та про­блем на основі їх дослідж. у мовах оригіналу. Це заклало традицію ЛВШ володіти іноз. мовами й спиратися на пер­шоджерела. При цьому К. Твардовський був заангажов. створе­н­ням польс. нац. філософії і твердо дотримувався польс. мови у викла­дан­ні та проведен­ні засі­дань, коли був деканом і ректором Львів. університету, вважаючи таку позицію своєю істор. місією, заради здійсне­н­ня якої він обрав посаду саме у Львові. Тому виник конфлікт із професором М. Грушевським, який 1894 одержав тут каф. К. Твардовський не обмежував філос. студії логіко-семант. пошуками істини; він ставив за приклад Сократа й високо під­носив філософію як любов до мудрості, що на­вчає шанувати люд. гідність, об­стоювати правду й справедливість. Під впливом цих по­глядів 1904 заснував Польс. філос. товариство, приналежність до якого для багатьох ставала під­ставою вважатися учнями К. Твар­довського, серед них — математики Г. Штейнгауз і С. Банах, мово­знавці Є. Курилович та Р. Ґаншинець, орієнталіст С. Ша­йєр. У варшав. (1915–39) період вплив ЛВШ поширився на всі університети Польщі, де філос. каф. посіли вихідці зі Львова. Загалом до ЛВШ належало понад 80 учених. Спіл. під­ґрунтя різноманіт. дослідж. стосувалося не єдиного теор. змісту, а методу філософува­н­ня й наук. мови, тому в ЛВШ по­єд­нувалися цілком від­мін­ні за по­глядами спіритуалісти й матеріалісти, номіналісти і реалісти, логіцисти та психологи, етики, теоретики мистецтва й математики. Най­видатніших успіхів ЛВШ досягла у матем. логіці (Я.-Л. Лукасевич, А. Тарський). Йдеться про варшав. період (від 1920) та польс. матем. школу (теорія мно­жин, топологія). На пере­тині ло­гіки і математики по­стала нова галузь — метаматематика. Тому ЛВШ перед 2-ю світ. вій­ною стала ві­домою в світі пере­важно як школа логічна, а потім — логіко-філос. позитивіст. спрямува­н­ня (проти чого в 1930-і pp. протестували Я.-Л. Лукасевич та К. Айдукевич). На­прикінці 20 ст. її почали вважати аналіт. філос. школою. Спеціалізацію в логіці Я.-Л. Лукасевич по­єд­нував із дослідж. явища причиновості і використовував його для роз­­вʼяза­н­ня про­блеми детермінізму, висловлюючись за індетермінізм. Позиція індетермінізму, за крит. прочита­н­ня Аристотеля, до­зволила Я.-Л. Лукасевичу під­важити засади «виключеного середнього», що від­крило шлях спочатку до побудови три­­знач. логіки, а потім низки логік із багатьма істин­ніс. значе­н­нями. Використовуючи матем. логіку, Я.-Л. Лукасевич аксіоматизував силогістику Аристотеля, ви­на­йшов без­дужк. запис формул. С. Лесьневський роз­глядав пред­мет не як елемент множини в дистрибутив. смислі, а як частину цілого. Результатом його міркувань стали 3 теорії — прототетика (теорія перших тез), онтологія і мереологія (теорія колектив. множин, або агрегатів), доповнені теорією дедукції, в якій описувалися номіналіст. на­станови. У ЛВШ виник вираз. інтерес до семіотики, про­те він обмежувався семант. ана­лізом і дослідж. символіч. сфери та її референції з обʼєктами або речами з метою критики надмір., «порожньої» символізації світу. Одним із семіот. канонів школи стало твердже­н­ня про те, що символ ре­презентує річ, а не заміщає його. Звідси витоки радикал. матеріаліст. реїзму Т.-М. Котарбінського, який тлумачив предмети як матеріал. речі, чи як тіла, або мислячі речі. На його думку, реїзм — семантико-онтол. теорія, що по­єд­нує предметну й мовну компоненти реальності. Спрямованість Т.-М. Котарбінського на від­творе­н­ня речей виражено у створен­ні праксеології; під його кер. засн. перший у світі Ін­ститут праксеології. На під­ставі того, що практ. дії мають виразне етичне забарвле­н­ня, Т.-М. Ко­тарбінський роз­винув систему незалеж. етики. Теорія матеріаліст. реїзму також претендувала на об­ґрунтува­н­ня певного світо­гляду в рамках ЛВШ. Т.-І. Че­жовський і К. Айдукевич ви­вчали логіку і методологію наук, В. Вітвіцький та С. Балей — психологію, В. Татаркевич — історію філософії та естетику. Під головува­н­ням К. Твардовського у між­воєн. період проведено філос. зʼ­їзди у Львові (1923), Варшаві (1927) та Кракові (1936). У 1939–48 ЛВШ втратила 34 вче­них. Хоча залишилися корифеї Т.-І. Чежовський, К. Айдукевич, Т.-М. Котарбінський, В. Татаркевич та ін., однак унаслідок ідеол. тиску комуніст. режиму ЛВШ була по­збавлена інтелектуал. оточе­н­ня і не змогла від­родитися; зрештою, спеціалізація в конкрет. дисципліні ставала більш сут­тєвою. ЛВШ має спіл. ідеї з позитивізмом і неопозитивізмом в тому, щоб надати філософії наук. характеру. Проте вона не поділяла радикал. антиметафіз. на­строї, вважаючи, що деякі про­блеми метафізики можна витлумачити з по­гляду науки.

Завантажити статтю