Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа (ЛВШ)

ЛЬВІ́ВСЬКО-ВАРША́ВСЬКА ЛО́ГІКО-ФІЛОСО́ФСЬКА ШКО́ЛА (ЛВШ) Засн. 1895 у Львові польс. філософом К. Твардовським. Перебуваючи під ідей. впливом віден. учителя Ф. Брентано, він звернувся до психол. перед­умов в аналізі логіч. мислення. До 1918 формально ЛВШ належала до австр. філософії позитивістич. спрямування. У ЛВШ склалася близька до Віден. кола аналіт. форма філософування, що не зводилася до логіч. емпіризму. К. Твардовський праг­нув надати філос. міркуванням строгого рац. обґрунтування для піднесення філософії до статусу науки й відмежовував її від світогляду та ірраціоналізму. До найвідоміших учнів К. Твардовського і діячів ЛВШ належали: К. Айдукевич, С. Балей, В. Ві­твіцький, Т.-М. Котарбінський, С. Лесьневський, Я.-Л. Лукасевич, В. Татаркевич, А. Тарський, Т.-І. Чежовський. Спочатку пре­дметом вивчення в ЛВШ була природа істини в аспектах логіки та семантики. Більшість дослідників, які входили до складу ЛВШ, поділяли думку К. Твардовського про абсолютність істини, але висловлювали різні погляди стосовно її емпір. виведення й не всі приймали його радикал. позицію про безвіднос. характер істини. Розпочату 1913 дискусію підсумовано в праці А. Тарського про дефініцію істин. висловлювання. Розбіжність поглядів щодо цієї та ін. принцип. проблем залишалася істот. перешкодою для ціліс. сприймання школи як єдиного наук. феномена. Зокрема Я.-Л. Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський перебували на протилеж. до свого вчителя позиціях апріоризму, логіцизму та критики психологізму, тоді як К. Твардовський до кінця життя залишався противником логіцизму й прихильником дескриптив. психології як методол. основи наук. філософії. Програма розвитку філософії К. Твардовського спонукала до дослідж. у ділянках формал. логіки, семантики, методології нау­ки, етики, естетики, семіотики. ЛВШ демонструвала крит. став­лення до т. зв. метафіз. питань, пропонуючи рац. логіч., лінгвіст. та семант. аналіз конкрет. проблем наук. й комунікатив. планів. Однак у творчості К. Твар­довського поєднувалося його визнання метафізики (він заперечував метафізицизм, засн. на апріорності постулатів) із прагненням перетворити філософію в наук. пошук істини. К. Твардовський звертався до істор.-філос. процесу, експлікуючи метафіз. джерела важливих суджень та проблем на основі їх дослідж. у мовах оригіналу. Це заклало традицію ЛВШ володіти іноз. мовами й спиратися на пер­шоджерела. При цьому К. Твардовський був заангажов. створенням польс. нац. філософії і твердо дотримувався польс. мови у викладанні та проведенні засідань, коли був деканом і ректором Львів. університету, вважаючи таку позицію своєю істор. місією, заради здійснення якої він обрав посаду саме у Львові. Тому виник конфлікт із професором М. Грушевським, який 1894 одержав тут каф. К. Твардовський не обмежував філос. студії логіко-семант. пошуками істини; він ставив за приклад Сократа й високо підносив філософію як любов до мудрості, що навчає шанувати люд. гідність, обстоювати правду й справедливість. Під впливом цих поглядів 1904 заснував Польс. філос. товариство, приналежність до якого для багатьох ставала підставою вважатися учнями К. Твар­довського, серед них — математики Г. Штейнгауз і С. Банах, мовознавці Є. Курилович та Р. Ґаншинець, орієнталіст С. Ша­йєр. У варшав. (1915–39) період вплив ЛВШ поширився на всі університети Польщі, де філос. каф. посіли вихідці зі Львова. Загалом до ЛВШ належало понад 80 учених. Спіл. підґрунтя різноманіт. дослідж. стосувалося не єдиного теор. змісту, а методу філософування й наук. мови, тому в ЛВШ поєднувалися цілком відмінні за поглядами спіритуалісти й матеріалісти, номіналісти і реалісти, логіцисти та психологи, етики, теоретики мистецтва й математики. Най­видатніших успіхів ЛВШ досягла у матем. логіці (Я.-Л. Лукасевич, А. Тарський). Йдеться про варшав. період (від 1920) та польс. матем. школу (теорія мно­жин, топологія). На перетині ло­гіки і математики постала нова галузь — метаматематика. Тому ЛВШ перед 2-ю світ. вій­ною стала відомою в світі переважно як школа логічна, а потім — логіко-філос. позитивіст. спрямування (проти чого в 1930-і pp. протестували Я.-Л. Лукасевич та К. Айдукевич). Наприкінці 20 ст. її почали вважати аналіт. філос. школою. Спеціалізацію в логіці Я.-Л. Лукасевич поєднував із дослідж. явища причиновості і використовував його для роз­в’язання проблеми детермінізму, висловлюючись за індетермінізм. Позиція індетермінізму, за крит. прочитання Аристотеля, дозволила Я.-Л. Лукасевичу підважити засади «виключеного середнього», що відкрило шлях спочатку до побудови три­знач. логіки, а потім низки логік із багатьма істинніс. значеннями. Використовуючи матем. логіку, Я.-Л. Лукасевич аксіоматизував силогістику Аристотеля, ви­найшов бездужк. запис формул. С. Лесьневський розглядав пред­мет не як елемент множини в дистрибутив. смислі, а як частину цілого. Результатом його міркувань стали 3 теорії — прототетика (теорія перших тез), онтологія і мереологія (теорія колектив. множин, або агрегатів), доповнені теорією дедукції, в якій описувалися номіналіст. настанови. У ЛВШ виник вираз. інтерес до семіотики, про­те він обмежувався семант. ана­лізом і дослідж. символіч. сфери та її референції з об’єктами або речами з метою критики надмір., «порожньої» символізації світу. Одним із семіот. канонів школи стало твердження про те, що символ репрезентує річ, а не заміщає його. Звідси витоки радикал. матеріаліст. реїзму Т.-М. Котарбінського, який тлумачив предмети як матеріал. речі, чи як тіла, або мислячі речі. На його думку, реїзм — семантико-онтол. теорія, що поєднує предметну й мовну компоненти реальності. Спрямованість Т.-М. Котарбінського на відтворення речей виражено у створенні праксеології; під його кер. засн. перший у світі Інститут праксеології. На підставі того, що практ. дії мають виразне етичне забарвлення, Т.-М. Ко­тарбінський розвинув систему незалеж. етики. Теорія матеріаліст. реїзму також претендувала на обґрунтування певного світогляду в рамках ЛВШ. Т.-І. Че­жовський і К. Айдукевич вивчали логіку і методологію наук, В. Вітвіцький та С. Балей — психологію, В. Татаркевич — історію філософії та естетику. Під головуванням К. Твардовського у міжвоєн. період проведено філос. з’їзди у Львові (1923), Варшаві (1927) та Кракові (1936). У 1939–48 ЛВШ втратила 34 вче­них. Хоча залишилися корифеї Т.-І. Чежовський, К. Айдукевич, Т.-М. Котарбінський, В. Татаркевич та ін., однак унаслідок ідеол. тиску комуніст. режиму ЛВШ була позбавлена інтелектуал. оточення і не змогла відродитися; зрештою, спеціалізація в конкрет. дисципліні ставала більш суттєвою. ЛВШ має спіл. ідеї з позитивізмом і неопозитивізмом в тому, щоб надати філософії наук. характеру. Проте вона не поділяла радикал. антиметафіз. настрої, вважаючи, що деякі проблеми метафізики можна витлумачити з погляду науки.

Рекомендована література

1. H. Skolimowski. Polish Analytical Philosophy. London, 1967;
   Google Scholar Internet
2. J. Woleński. Filozoficzna szkoła lwowsko-warszaw­ska. Warszawa, 1985;
   Google Scholar Internet
3. Домбровський Б. Львів­сько-Варшавська філософська школа. Л., 2005;
   Google Scholar Internet
4. J. Woleński. Lwowska Szkoła Filozoficzna, w Universitati Leo­poliensi, Trecentesimum Quinquagesimum Anniversarium Suae Fundationis Cele­branti. Kraków, 2011.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю