Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн

ЛЬВІ́ВСЬКО-ВОЛИ́НСЬКИЙ КАМ’ЯНОВУ́ГІЛЬНИЙ БАСЕ́ЙН Знаходиться побл. зх. кордону України на межі Волин. та Львів. областей. Його продовженням є Люблін. бас. на тер. Холмщини у Польщі. Зх. межа басейну простягається від м. Устилуг Володимир-Волин. р-ну Волин. обл. (на р. Західний Буг) на Пн. до Рава-Руського насуву (див. Рава-Руська зона) та по виходу останнього від зх. кордону Украї­ни на Пд., приблизно на 30 км, пд. (умовна) межа — від Рава-Руського насуву до Бузького родовища, сх. — по виходу вапняку V2, пн. — від м. Володимир-Волинський до м. Устилуг. Пром. пл. басейну складає бл. 2500 км². Вперше зробив припущення про існування кам’яновугіл. відкладів на тер. Пн.-Зх. України 1912 рос. вчений М. Тетяєв. Вугленосність Л.-В. к. б. підтвердив у 1930-х pp. польс. геолог Я. Самсонович. Інтенсивне геол. ви­вчен­ня басейну розпочато наприкінці 1939, коли зх.-укр. землі були приєднані до УРСР. Тоді ж організовано трест «Львіввуглерозвідка», який провів перші широкомасштабні бурові роботи. Детал. вивчення, відновлене 1945, триває донині. Геол. будова Львівського палео­зойського прогину, зокрема Червоногр. пром. р-ну Л.-В. к. б., складна та нерівномірно вивчена. Потуж. комплекс різноманіт. утворень, що виповнюють прогин, представлений відкладами докембрію, палеозою, мезозою і кайнозою (див. Криптозойська ера та Криптозойська група, Палеозойська ера та палеозойська група, Мезозойська ера та мезозойська група, Кайнозойська ера та Кайнозойська група). Л.-В. к. б. є площею поширення продуктив. кам’яновугіл. відкладів — пологою асиметр. западиною, найбільш прогнутою частиною Львів. палеозой. прогину. Басейн знаходиться у зоні перикратон. опускань пд.-зх. окраї­ни Східно-Європейської платформи, є одним з геоструктур. елементів Волино-Поділ. плити (див. Волинська височина, Подільська височина), що межує на Пд. Зх. з передовим прогином Карпат. геосинкліналі. Відклади карбону (див. Кам’яно­вугільний період і кам’яно­вугіль­на система) Л.-В. к. б. розкриті багатьма свердловинами та шахтами. У межах басейну розповсюджені утворення нижнього та серед. відділів карбону. Це сіроколірна карбонатно-теригенна товща з переважанням карбонат. порід у нижній і теригенних у верх. більшій частині розрізу. Потуж. кам’яновугіл. відкладів збільшується від 600 м на Пн. Сх. до 1200 м на Пд. Зх. Пром. вугленосність басейну приурочена до кам’яновугіл. відкладів, що представлені турней., візей. і серпухов. ярусами нижнього карбону (див. Турнейсь­кий вік і турнейський ярус, Серпуховський вік і серпуховський ярус). Вугіл. шари та прошарки простежуються по всьому розрізі кам’яновугіл. відкладів басейну за винятком самої нижньої його частини, що відноситься до турней. ярусу. Мала вугленосність притаманна розрізу візей. ярусу. Найбільшу пром. вугленосність мають відкладення серпухов. ярусу. Характер. рисою геол. розрізу серпухов. ярусу є приуроченість до нижньої його частини числен. переважно тонких і мінливих вугіл. прошарків. Верхня ж його частина вирізняється знач. вугленасиченістю та порівняно високою пром. вугленосністю. У розкритій нижній частині башкир. ярусу — бл. 12 вугіл. шарів (4 мають робочу потужність) і прошарків. Серпухов. ярус вміщує 50 вугіл. пластів (робоча потуж. збільшується зі Сх. на Зх. — від 3-х до 9-ти) і пропластків. Пласти тонкі (0,7–1,2 м), дуже рідко досягають серед. потужності (1,2–1,5 м). У відкладах башкир. ярусу виявлено понад 10 вугіл. пластів (пром. значення — 4). За марк. складом є довгополум’яне газове, газове, жирне та коксівне вугілля. Переважає середньозол., середньосірчисте вугілля, яке використовують в енергетиці. За територ. приналежністю, особливостями геол. структури та вугленосності, ступ. розвіданості та пром. освоєння заг. площа басейну розділена на 3 р-ни — Нововолин., Червоногр. і Пд.-Зх. Нововолин. геол.-пром. р-н зна­ходиться у пн. частині басейну, від крупного тектон. розлому на Пн. до кордону, який розділяє Волин. і Львів. області на Пд. і Пд. Зх. Кам’яновугіл. відклади р-ну мають заг. моноклінал., переважно пд.-сх., залягання та пологе падіння на Пд. Зх. під кутом 1–5°. Флексур. перегином вугіл. пластів і співпадаючим з віссю цього перегину Волин. скидом площа р-ну ділиться на 2 приблизно рівні частини — сх. (пологу) та зх. (крутішу). Осн. пром. значення тут у вугіл. пластів n₇ і n₈, другорядну роль відіграють пласти n₁₂, b₁, b₂. Вугілля відноситься до марки ДГ. Нововолин. геол.-пром. р-н виділений на базі Волин. родовища. Запаси родовища розробляли 9 вуглевидобув. підприємств. Більшість з них свої баланс. запаси відпрацювали. У р-ні залишилося 4 діючі шахти. У стані будівництва перебуває шахта № 10 «Нововолинська». Червоногр. геол.-пром. р-н займає центр. частину басейну та на Пн. Сх. межує з Нововолин. р-ном. Сх. та пд. його межі проходять смугою нижньовізей. вапняків, а пд.-зх. — вздовж Великомостів. насуву, який переходить на Пд. Сх. у т. зв. Кам’янко-Бузьку тект. зону. Цей р-н є осн. у басейні. У його ме­­жах зосереджено 70–90 % всіх баланс. запасів вугілля, всі підготовлені для подальшого пром. освоєння шахтні ділянки. Тут розташ. 12 вугіл. шахт — № 1 ВМ–10 ВМ, 1 ЧГ і 2 ЧГ. Є резервні шахтні ділянки № 3–6 Червоноградські та Бузьке родовище з обмеженими запасами вугілля. Осн. пром. значення мають вугіл. пласти — n₇^н, n₇, n₇^в, n₈, n₈^в, n₉. Макс. вугленосність приурочена до пд. частини р-ну (до ділянок Великомостів. шахт). У напрямку на Пн. кількість робочих вугіл. пластів та їхня потужність зменшуються. Нещодавно встановлено пром. значення пласту v6, який залягає нижче пласта n₇^н на 250 м. Працюють вугіл. шахти: «Великомостівська», «Межи­річанська», «Відродження», «Лісова», «Зарічна», «Візейська», «Степова», «Надія», «Червоноградська». Вугленосна товща вміщує 6 вугіл. пластів пром. значення (вугілля марок Г і Ж): n₇ (n₇^н), n₇^в, n₇, n₈, n₈^в, n₉. У межах Червоногр. геол.-пром. р-ну детально розвідані 2 ділянки для будівництва шахт — «Червоноградські» № 3 і № 4. Виявлений нижче осн. продуктив. товщі басейну вугіл. пласт v6 є резервним для реконструкції шахт «Зарічна» та «Візейська». Пд.-Зх. вугленос. р-н займає решту площі басейну від пд.-зх. межі Червоногр. р-ну до Рава-Руського розлому. Він приурочений до зони макс. занурення кам’яновугіл. відкладів, які залягають під потужною товщею верхньо-крейд. і юрсь­ких осадів. У тектон. відношенні цей р-н — це дві пологі синклінал. складки, розділені невеликим антиклінал. підняттям і Бутинь-Хлівчан. зоною насувів. У вугленос. товщі розкрито до 8-ми вугіл. пластів з робочою товщиною — v₆, n₇^н, n₇, n₇^в, n₈, n₈^в, n₉, n₁₀, b₁. Геол.-розв. роботами в межах р-ну виявлено Тяглів. родовище та Любел. вугленосну площу. Заг. запаси та ресурси цих родовищ оцінюють у 1,1 млрд т, що значно перевищує запаси діючої частини басейну. Вугілля цих родовищ представлене дефіцит. коксів. марками Ж і К. Пром. значення мають вугіл. пласти: n₇, n₇¹+n₇^н, n₇^в+n₇^в1, n₇^в2, n₈+n₈⁰, n₈⁰, n₈^в, n₈⁵, n₉, b₃, b₁. У Пд.-Зх. вугленос. р-ні виділено 8 шахт. полів: 3 на Тяглів. родовищі та 5 на Любел. площі. На полі шахти «Тяглівська» № 1 проведена детал. розвідка, ця ділянка підготовлена до пром. освоєння. Поле шахти «Любельська № 1–2» включає 2 ділянки, їх розробляють єдиним потуж. гірничовидобув. комплексом. Решту площі займають родовища, перспективні для розвідки. Це осн. р-н, з яким пов’язані подальші перспективи розширення сировин. бази басейну. У межах Л.-в. к. б. виділяють 8 вугіл. родовищ — Волинське, Забузьке, Сокальське, Межиріченське, Тяглівське, Карівське (Любельське), Бузьке, Бубнівське, які відокремлені одне від одного. Найпівнічніше Волин. родовище відокремлене від південнішого Забуз. р-ну пн.-зх. вигином р. Зх. Буг і юрським розмивом підмезозой. виходів вугленос. товщі. Цей р-н був розві­даний і освоєний вугіл. пром-стю першим. Закладені в ньому шахти називають Нововолинськими. На Зх. Забуз. родовище оконтурене кордоном, на Пн. відмежовується від Волин. вугіл. р-ну юрським розмивом і Зх. Бугом. На Сх. цією ж річкою воно відокремлюється від Сокал. р-ну, а на Пд. від Межирічен. і Тяглів. вугіл. р-нів — пн. кордонами шахт «Великомостівська» № 10, «Червоноградська» № 1 і № 2. Сокал. родовище — полога, відкрита на Зх. в напрямку Забуз. площі мульда з віссю зх.-пн.-зх. напрямку. Мульда замикається на Сх. за 10 км від м. Сокаль побл. с. Тартаків Сокал. р-ну Львів. обл. На Зх. Сокал. родовище від Забуз. родовища відокремлене Зх. Бугом. Межи­річан. родовище є пологою мульдою з віссю пн.-зх.-пн. напрямку, яка замикається на Пд. та відкривається на Пн. у напрямку Забуз. площі. Із введенням в експлуатацію шахт «Червоноградська» № 1 і 2 та будівництвом шахти «Великомостівська» № 10, поле якої знаходиться на Пд. і Пн. від р. Солокія, у межі Межи­річан. родовища були вклю­чені й поля цих трьох шахт. Таким чином, межа із сусідньою на Пн. Забуз. площею проходить пн. контурами полів цих трьох шахт. Шахти, які закладені на Межирічан. родовищі, названо Великомостівськими. Тяглів. родовище знаходиться на Зх. від Межирічанського. Воно також є пологою мульдою з віссю пн.-зх.-пн. напрямку. Як і на Межирічен. родовищі, синкліналь замикається на Пд. і відкривається на Пн. Тяглів. родовище (глиб. залягання 550–800 м) відноситься до найменш досяж. р-нів порівняно з ін., в яких глиб. залягання карбону складає 300–500 м. Карів. (Любел.) родовище знаходиться на Зх. від Тяглівського та також є синкліналлю, яка зам­кнута на Пд. і відкривається на Пн. Глиб. залягання карбону тут 700–1000 м. Виходи нам’юр. вугіл. пластів, які оконтурюють карів. мульду, вельми умовні та при подальшій розвідці будуть змінені й уточнені. Ізольов. родовища Бубнівське на Сх. від Волинського та Бузьке на Пд. Сх. від Межирічанського є розвіданими ділянками на нижньовізей. пластах вугілля з дуже малими запасами. Загалом у Л.-В. к. б. взято на облік 37 об’єктів, з них 30 складають Держ. фонд, а 7 є резервом Держ. фонду. Станом на січень 2014 баланс. запаси вугілля категорій А+В+С₁ складають 107,9 млн т, категорії С₂ — 235,2 млн т. Позабаланс. запаси оцінені в 494,4 млн т. У басейні 2013 відпрацьовано 1,407 млн т запасів вугілля, з яких 1,159 млн т видобуто та 0,248 млн т втрачено при видобутку. Особливе геогр. й екон. розташування Л.-В. к. б. зумовило його інтенсивне пром. освоєння. Однак баланс. запаси його обмежені та становлять усього 2,5 % баланс. запасів України. Осн. споживачами вугілля є підприємства Міністерства енергетики та вугіл. промисловості України. Незначну кількість видобутого вугілля використовують коксохім. заводи. Значну частину вугілля споживає населення.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю