Льодовики

ЛЬОДОВИКИ́ – частина кріосфери Землі; природні довгоіснуючі утворення (тисячі–мільйони років), які виникли в результаті накопичення снігу вище снігової лінії (в зоні позитивного балансу твердих атмосферних опадів) і його послідовного перетворення під тиском шарів, що залягають вище, від’ємних температур і температурних коливань у більш ущільнені фірн та глетчерний лід. У Л. виділяють зони акумуляції (снігу накопичується більше ніж тане) і абляції (баланс льоду може бути від’ємним). Завдяки акумуляції та збільшенні тиску під дією сили тяжіння і внутр. деформацій відбувається в’язко-плас­тичне розтікання глетчер. льоду від центрів акумуляції, які залишаються відносно нерухомими. При цьому площа Л. збільшується. При певних умовах Л. здатні до сковзання поверхнею гірських порід. Сучасні Л. займають 10–11 % площі суходолу, а їхній сумар. об’єм становить бл. 30 млн км³. У льодовик. епохи плейстоцену (див. Плейстоценова епоха та плейстоценовий відділ) і давніші льодовикові періоди їхня площа була значно більшою. За істор. час зареєстровані численні розширення (подовження) та скорочення Л. Розрізняють кілька типів Л., які пов’язані специфіч. розвитком, геол., клімато- та рельєфотвор. процесами. Найбільші — льодовик. покриви з радіал. розтіканням льоду, опуклої форми, потуж. понад 1 тис. м та пл. понад 50 тис. км², знаходяться у високих широтах на суходолі та частково на шельфі. Їхній рух не залежить від рельєфу підстелюючої поверхні. У межах таких Л. виділяють малорухливу центр. частину та більш швидкі вивідні потоки. Сучас. є Антаркт. і Ґрен­ланд. покриви. Льодовик. покриви під час льодовик. епох зай­мали величезні площі в обох півкулях Землі. Дніпров. льодовик. покрив серед. плейстоцену вкривав пн. і частково центр. частини Європи, зокрема 140 тис. км² на території України. Перифер. частини покривів, особливо вивідні потоки, є дуже нестабільними, можуть швидко наступати, відокремлюватися й танути. Один з таких потоків у бас. Дніпра під час дніпров. зледеніння досягнув 49° пн. широти. З льодовик. покривами пов’язаний особливий льодовик. тип клімату, який обумовлює життєдіяльність екосистем у прилягаючих до них океан. водах і на суходолі. Шельфові Л. знаходяться на плаву (деякі спираються на дно) і течуть від берега до моря. Вони мають форму плити, що тоншає у тому ж напрямку, живляться снігом і намерзаючою водою на нижній поверхні. Ці Л. зазвичай мають вільний край (бар’єр), від якого відколюються айсберги. Вони поширені в Антарктиці. Найбільші шельфові Л.: Росса, Ронне, Ларсена та Фільхнера. Займають пл. 1460 тис. км². Гірські Л. мають направлений стік і формуються у горах на континентах (крім Австралії та Антарктиди) та деяких о-вах Землі. Розрізняють гірські Л. вершин, схилів (зокрема карові Л.), плато, долин і пе­­редгір’їв, що місцями поєднуються. Найбільш динамічні — долинні Л., які подовжуються значно нижче сніг. лінії та часто утворюють деревоподібні льодовик. системи. Їхня довж. сягає 100 км. Частина з них активно пульсує, подовжуючись чи скорочуючись на відстань від десятків метрів до перших кілометрів на рік. Л. та потоки їхніх талих вод еродують гірські породи свого ложа, переміщують уламк. матеріал, часом на тисячі кілометрів, акумулюють його у вигляді льодовикових відкладів і створюють льодовик. форми рельєфу. Внаслідок ваги льоду льодовик. покриви спричинюють прогинання земної кори, яке змінюється підняттям під час та після їхнього скорочення, танення. Під їхнім тиском виникають гляціодислокації в осадов. чохлі. Хоча на тер. Україні відсутні сучасні Л., сліди плейстоцен. льодовик. покривів є дуже виразними. До них належать Канівські гори, Мошногірський кряж, карово-долин. тип льодовик. рельєфу у високо­гір’ї Укр. Карпат, численні брили гранітів та ін. порід, принесених зі Скандинавії, та багато ін. об’єктів. Л. є одними з найважливіших регуляторів клімату та зосереджують бл. 75 % пріс. води планети. Вони є об’єктом постій. наук. досліджень, особ­ливо для спостережень за змінами клімату та моніторингу довкілля. У багатьох р-нах люди з давнини селилися біля краю Л. — постій. джерел чистої пріс. води, якими вони залишаються і нині. Л. та створені ними ландшафти — одні з найпривабли­­віших з естет. точки зору, їх щорічно відвідують мільйони людей.

Літ.: Котляков В. М. Снежный покров Земли и ледники. Ленинград, 1968; G. H. Denton, T. J. Hughes. The Last Great Ice Sheets. New York, 1981; Патерсон У. С. Б. Физика ледников / Пер. с англ. Москва, 1984; M. Hamb­rey. Glacial Environments. London, 1994; A. V. Matoshko. Limits of the Pleistocene Glaciations in the Ukraine // Quaternary glaciations — extent and chronology. A Closer Look: Developments in Quater­nary Science. 2011. Vol. 15.

А. В. Матошко

Рекомендована література

1. Котляков В. М. Снежный покров Земли и ледники. Ленинград, 1968;
   Google ScholarInternet
2. G. H. Denton, T. J. Hughes. The Last Great Ice Sheets. New York, 1981;
   Google ScholarInternet
3. Патерсон У. С. Б. Физика ледников / Пер. с англ. Москва, 1984;
   Google ScholarInternet
4. M. Hamb­rey. Glacial Environments. London, 1994;
   Google ScholarInternet
5. A. V. Matoshko. Limits of the Pleistocene Glaciations in the Ukraine // Quaternary glaciations – extent and chronology. A Closer Look: Developments in Quater­nary Science. 2011. Vol. 15.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю