Льодовики

Визначення і загальна характеристика

ЛЬОДОВИКИ́ — частина кріо­сфери Землі; природні довгоіснуючі утворе­н­ня (тисячі–міль­йони років), які виникли в результаті накопиче­н­ня снігу вище снігової лінії (в зоні позитивного балансу твердих атмо­сферних опадів) і його послідовного пере­творе­н­ня під тиском шарів, що залягають вище, від­ʼємних температур і температурних коливань у більш ущільнені фірн та глетчерний лід. У Л. виділяють зони акумуляції (снігу накопичується більше ніж тане) і абляції (баланс льоду може бути від­ʼємним). Завдяки акумуляції та збільшен­ні тиску під дією сили тяжі­н­ня і внутр. деформацій від­бувається вʼязко-плас­тичне роз­тіка­н­ня глетчер. льоду від центрів акумуляції, які залишаються від­носно нерухомими. При цьому площа Л. збільшується. При певних умовах Л. здатні до сковза­н­ня поверх­нею гірських порід. Сучасні Л. за­ймають 10–11 % площі суходолу, а їхній сумар. обʼєм становить бл. 30 млн км³. У льодовик. епохи плейстоцену (див. Плейстоценова епоха та плейстоценовий від­діл) і давніші льодовикові періоди їхня площа була значно більшою. За істор. час зареєстровані числен­ні роз­шире­н­ня (подовже­н­ня) та скороче­н­ня Л. Роз­різняють кілька типів Л., які повʼязані специфіч. роз­витком, геол., клімато- та рельєфотвор. процесами. Найбільші — льодовик. покриви з радіал. роз­тіка­н­ням льоду, опуклої форми, потуж. понад 1 тис. м та пл. понад 50 тис. км², знаходяться у високих широтах на суходолі та частково на шельфі. Їхній рух не залежить від рельєфу під­стелюючої поверх­ні. У межах таких Л. виділяють малорухливу центр. частину та більш швидкі вивідні потоки. Сучас. є Антаркт. і Ґрен­ланд. покриви. Льодовик. покриви під час льодовик. епох зай­мали величезні площі в обох пів­кулях Землі. Дні­пров. льодовик. покрив серед. плейстоцену вкривав пн. і частково центр. частини Європи, зокрема 140 тис. км² на території України. Перифер. частини покривів, особливо вивідні потоки, є дуже не­стабільними, можуть швидко на­ступати, від­окремлюватися й танути. Один з таких потоків у бас. Дні­пра під час дні­пров. зледені­н­ня досягнув 49° пн. широти. З льодовик. покривами повʼязаний особливий льодовик. тип клімату, який об­умовлює жит­тєдіяльність екосистем у прилягаючих до них океан. водах і на суходолі. Шельфові Л. знаходяться на плаву (деякі спираються на дно) і течуть від берега до моря. Вони мають форму плити, що тоншає у тому ж напрямку, живляться снігом і намерзаючою водою на нижній поверх­ні. Ці Л. за­звичай мають вільний край (барʼєр), від якого від­колюються айс­берги. Вони поширені в Антарктиці. Найбільші шельфові Л.: Росса, Ронне, Ларсена та Фільхнера. За­ймають пл. 1460 тис. км². Гірські Л. мають направлений стік і формуються у горах на континентах (крім Австралії та Антарктиди) та деяких о-вах Землі. Роз­різняють гірські Л. вершин, схилів (зокрема карові Л.), плато, долин і пе­­редгірʼїв, що місцями по­єд­нуються. Найбільш динамічні — долин­ні Л., які подовжуються значно нижче сніг. лінії та часто утворюють деревоподібні льодовик. системи. Їхня довж. сягає 100 км. Частина з них активно пульсує, подовжуючись чи скорочуючись на від­стань від десятків метрів до перших кілометрів на рік. Л. та потоки їхніх талих вод еродують гірські породи свого ложа, пере­міщують уламк. матеріал, часом на тисячі кілометрів, акумулюють його у ви­гляді льодовикових від­кладів і створюють льодовик. форми рельєфу. Внаслідок ваги льоду льодовик. покриви спричинюють прогина­н­ня земної кори, яке змінюється під­ня­т­тям під час та після їхнього скороче­н­ня, тане­н­ня. Під їхнім тиском виникають гляціодис­локації в осадов. чохлі. Хоча на тер. Україні від­сутні сучасні Л., сліди плейстоцен. льодовик. покривів є дуже виразними. До них належать Канівські гори, Мошногірський кряж, карово-долин. тип льодовик. рельєфу у високо­гірʼї Укр. Карпат, числен­ні брили гранітів та ін. порід, принесених зі Скандинавії, та багато ін. обʼєктів. Л. є одними з найважливіших регуляторів клімату та зосереджують бл. 75 % пріс. води планети. Вони є обʼєктом по­стій. наук. досліджень, особ­ливо для спо­стережень за змінами клімату та моніторингу довкі­л­ля. У багатьох р-нах люди з давнини селилися біля краю Л. — по­стій. джерел чистої пріс. води, якими вони залишаються і нині. Л. та створені ними ландшафти — одні з най­привабли­­віших з естет. точки зору, їх щорічно від­відують міль­йони людей.

Літ.: Котляков В. М. Снежный покров Земли и ледники. Ленин­град, 1968; G. H. Denton, T. J. Hughes. The Last Great Ice Sheets. New York, 1981; Патерсон У. С. Б. Физика ледников / Пер. с англ. Москва, 1984; M. Hamb­rey. Glacial Environments. London, 1994; A. V. Matoshko. Limits of the Pleistocene Glaciations in the Ukraine // Quaternary glaciations — extent and chronology. A Closer Look: Developments in Quater­nary Science. 2011. Vol. 15.

А. В. Матошко

Завантажити статтю