Льодовикові відклади

Визначення і загальна характеристика

ЛЬОДОВИКО́ВІ ВІ́ДКЛАДИ  — континентальні та морські осадові утворення, які є продуктами геологічної діяльності льодовиків і накопичуються переважно периферією останніх. Див. також Лід і Льодовикові періоди. Розрізняють власне Л. в. (або морени) та водно-льодовик. і льодово-морські відклади. Морени є уламк. пухкими, слабо сортованими та слабо літифікованими відкладами мішаного складу (діаміктитами), які включають усі гранулометр. фракції — від великих брил до глин. Їх ще називають валун. суглинками та валун. глинами. Давні літифік. ущільнені аналоги морен — тиліти. Склад і літол. особливості морен варіюють у широкому діапазоні, відображаючи вміст вихід. порід, умови захоплення їх льодовиком та транспортування, а також акумуляції. Ці умови значно відрізняються у льодовик. покривів і гірських льодовиків. У межах льодовик. покривів захоплення гірських порід відбувається тільки біля їх нижнього контакту з ложем. Найпоширеніший шлях — дискретне надходження уламк. матеріалу малими порціями внаслідок напружень і відповід. деформацій у підстелюючих породах, які виникають на цьому контакті, та пошарово-диференційов. руху нижньої частини глетчер. льоду, спрямованого у бік заг. руху льодовика та дещо уверх. Передбачається, що перенасичення цим матеріалом призводить до відокремлення (скиду) нижньої частини льоду та після його танення до акумуляції морен, які називаються основними. Розрізняють зрілі та локал. осн. морени. Перші є кінцевим продуктом тривалого руху та відповід. перемішування і гомогенізації уламк. матеріалу. Вони достатньо однорідні та мають текстури, що відбивають динаміку льоду, окремі уламки і дрібні зерна, орієнтовані в напрямку руху льодовика, у складі зрілих осн. морен є як далекопринос. ератич., так і місц. матеріал. У локал. моренах переважають місц. породи, які подекуди масово надходять у тіло льодовика в результаті великих деформацій на ложі та не встигають диференціюватися, тому вони часто схожі на вихідні породи. Особливу фацію осн. морен складають льодовик. відторженці, які є «відірваними шматками» цілих стратигр. комплексів порід потуж. до кількох десятків метрів і площею до кількох квадрат. кілометрів, розосереджених у покриві осн. морен. На ок­ре­мих ділянках під льодовик. по­­кривом або біля його краю утворюються лускаті морени, складені чергуванням лусок осн. морени та великих товщ порід льодовик. ложа чи тільки останніх і морен натиску — складнодислоков. товщ, часто зі слідами віджимання корін. порід, додатково зім’ятих фронтал. насувом льодовика та абляц. морен — відкладів пасив. гравітац. акумуляції унаслідок танення льодовика (значно більше характерно для гірських льодовиків). Ці льодовики також захоплюють матеріал свого ложа, формуючи в ньому донні морени, але й він потрапляє на них шляхом осипання та обвалювання зі схилів льодовик. долин — трогів, утворюючи бокові та серединні морени, а біля свого краю після танення ці льодовики залишають концентр. серії пасом кінцевих морен витавання. Широкий спектр осад. обстановок становлять водно-льодовик. відклади, які є продуктом транс­порту й акумуляції в потоках талих льодовик. вод і в тих басейнах, які виникли за рахунок цих потоків. Зазвичай їх пов’я­зують з материк. льодовик. покривами на суходолі. Серед них є досить специфічні відклади внутрішньо-льодовик. потоків у тріщинах льодовика, які після зтанення останнього формують інверсійні пасма та пагорби (ози та ками), а також відклади, які накопичилися на льодовику чи біля його краю та схожі на свої аналоги у позальодовик. зоні: зандри (конуси винесення потоків льодовик. вод), долинні зандри (виповнення льодовик. долин стоку). Усі ці відклади часто називають флювіогляціальними, проте широко розповсюджені й лімногляціал. відклади льодовик. озер і деякі ін. Л. в. вирізняють: незвичайні умови залягання, фрагментарність розповсюдження, великі коливання потужності, не витриманий фаціал. і гранулометр. склад, часті включення грубоуламк. матеріалу. Вони розкривають мінливість льодовик. осад. станів і вплив місц. перед- чи підльодовик. рельєфу та місц. порід. Напр., т. зв. стрічк. глини прильодовик. озер, які складаються з чергування тонких шарів грубших (літній шар) та тонших (зимовий шар) фракцій, свідчать про стабілізацію льодовик. краю та дають змогу підраховувати відносну тривалість існування цих озер. Переважно навколо краю сучас. і плейстоцен. (див. Плейстоценова епоха та плейстоценовий відділ) льодовик. покривів і шельф. льодовиків винайдені та описані льодовиково-морські (айсбергові) відклади. Вони розповсюджені нерівномірно й утворені у результаті рознесення морено­вміс. плаваючого льоду та айс­бергів акваторіями океанів та морів і відкладення морен на дно через товщу води. Ці відклади поєднують ознаки морен (слабка сортованість, орієнтованість та штрихованість уламків, грубкість гранулометр. складу) з ознаками морських осадів — горизонт. стратифікованістю та залишками прижиттєво захоронених морсь­ких організмів. На території України широко представлені морени та водно-льодовик. відклади у межах плейстоцен. льодовик. покривів та гірського зледеніння Укр. Карпат. На величез. площах Пн. Америки, Європи та Азії Л. в. є основою різноманіт. будівель та споруд, вони також подекуди вміщують великі запаси підзем. води питної якості. Л. в., валуни морен, гравійно-гальк. суміші, піски, деякі різновиди глин використовують як сировину для буд. матеріалів. Зокрема з льодовик. валунів зведено низку давніх храмів України, їх частково використано для спорудження Золотих Воріт у Києві. У де­яких місцевостях Європи великі льодовик. камені є предметом поклоніння у різних реліг. культах.

Завантажити статтю