Льонарство

ЛЬОНА́РСТВО — галузь рослин­ництва, що за­ймається вирощува­н­ням льону з метою отрима­н­ня волокна та насі­н­ня. Ви­окремлюють 2 осн. напрями в Л.: вирощува­н­ня прядив. і олій. льону. Зі стебел прядив. льону одержують цінне тех. волокно, яке широко використовують у текс­тил., автомобіл., авіац., гумовій, взут­тєвій та ін. галузях промисловості. З насі­н­ня льону виробляють олію, що має високі споживчі якості і є цін­ним продуктом харчува­н­ня, її за­стосовують також для виготовле­н­ня лаків, лінолеуму, мила, маргарину та ін. З костриці виробляють папір, тех. спирт, ізоляц. матеріали. Лляна макуха є цін­ним високобілк. концентрованим кормом для с.-г. тварин. Льон людство використовувало з прадав. часів. Найдавніше лляне полотно зна­йдено в похова­н­нях першої династії єгипет. фараонів, зокрема в могилі Менеса. На території України Л. за­ймалися ще до утворе­н­ня Київ. Русі племена скіфів-орачів. У 10 ст. лляні тканини, пряжу й олію почали виготовляти не лише для влас. потреб, а й на продаж. У 12–14 ст. товари з льону за­ймали одне з провід. місць у торгівлі. На­прикінці 17 ст. вивіз волокна становив понад 1 млн пудів, у 1-й пол. 19 ст. — 2,5 млн пудів, бл. 60 % виробленої сировини споживали в країні. При цьому посівна площа не пе­ревищувала 3 млн дес. 1909–13 посівні площі льону, ви­рощуваного на волокно, в Україні досягли 57 тис. га, зокрема на Поліс­сі — 37 тис. га. Валовий збір волокна становив 4,2 тис. т. По­сіви льону роз­міщувалися у пн. і пн.-зх. р-нах ниніш. Черніг., Житомир., Волин., Сум., Рівнен., Терноп., Київ., Львів., Івано-Фр., Чернів. і Хмельн. обл. До занепаду Л. при­звели 1-а світова війна і воєн­ні дії 1918–20. У 1920 посівні площі льону становили 36 % від посів. площ 1913, у 1921 валовий збір волокна — 17 % від його ва­лового збору 1913. Після 1920 галузь почала інтенсивно від­новлюватися. До 1940 посіви зросли до 117,7 тис. га, урожайність волокна досягла 4 ц/га, насі­н­ня — 3,2 ц/га, на виробництві льоно­продукції спеціалізувалися бл. 2090 колго­спів, роз­таш. у 50-ти р-нах. Під­вищен­ню врожайності культури сприяли викори­ста­н­ня нової високо­продуктив. техніки, добрив, засобів захисту рослин від хвороб і бурʼянів, ра­йонов. високо­продуктив. сортів, а також матеріал. стимулюва­н­ня виробників. 1973 показник урожайності становив 5,9 ц/га волокна, посівні площі льону-довгунцю 1975 досягли 238 тис. га. До 1992 Україна посідала 2-е м. за його посівами серед країн Європи й Азії; валовий збір льоноволокна становив понад 100 тис. т, або 13–14 % від світового. Частка Л. у заг. роз­мірі прибутку від реалізації продукції рослин­ництва становила 30–70 %, екс­порт вітчизн. льоноволокна — 60 %, з них 20 % — у країни Зх. Європи. Найпер­спективнішим для вирощува­н­ня льону був зх. регіон. За­ймаючи у структурі посів. площ до 10 % земель, він забезпечував 60–70 % чистого прибутку. В Україні створ. потужну базу з пере­робле­н­ня сировини льону. Знач. роз­витку набули пере­робна та текс­тил. галузі промисловості, що працюють на льоноволокні. Збудовано льо­нокомбінати в Житомирі («Льонотекс») та Рівному («Рівнельон») потуж. 100 млн м² тканини тех. і побут. при­значе­н­ня. Функціонували також Кіровогр. ф-ка кручених виробів, Одес. ф-ка тех. тка­нин, Харків. канат. завод тощо. До 1990 льон-довгунець вирощували у 86-ти р-нах 9-ти обл. України. Первин­не обробле­н­ня сировини здійснювали 46 льонозаводів вироб. потуж. 93,3 тис. т волокна на рік. Ще 65 льонозаводів входили до складу 1500 колго­спів і радго­спів, які сіяли льон, і мали заг. вироб. потуж. 32 тис. т на рік. У складі льоноперероб. комплексу АПК функціонували 22 льононасін­ниц. станції. Також діяли 5 льонообʼєд­нань (за регіон. (обл.) принципом), що входили до складу Льоноконопле­прому. В остан­ні роки спо­стерігаються спад виробництва і реалізації продукції з льону-довгунцю, різке скороче­н­ня посів. площ культури. Це повʼязано з негатив. впливом заг.-екон. про­блем, від­сутністю ринків збуту, дис­паритетом цін на с.-г. і пром. продукцію, розбалансованістю екон. від­носин с.-г. виробників і під­приємств з первин. пере­робле­н­ня льону, трудомісткістю продукції, високим ступ. зношува­н­ня техніки, від­сутністю фінанс. ресурсів для роз­робле­н­ня і впровадже­н­ня ін­новац. технологій виробництва та пере­робле­н­ня льоно­продукції. Негатив. аспектом льоновироб­ництва в Україні є вузькість сфе­ри викори­ста­н­ня продукції Л. у нар. госп-ві. Нині через не­стачу сировини більшість заводів не пра­цює, а значну їх частину пере­профільовано. Екон. скрута при­­звела до занепаду льонокомбінатів у Житомирі й Рівному (потреба цих під­приємств у волокні льо­­ну складала 35–38 тис. т на рік). Водночас у світі зафіксовано під­вище­н­ня попиту на натурал. во­локна. Світ. лідерами з ви­роб-ва льоно­продукції є Китай і Франція. Про­блеми Л. ви­вчають Дослідна станція лубʼяних культур Ін­ституту с. господарства Пн. Сх. (м. Глухів Сум. обл.), Ін­ститути землеробства (смт Ча­бани Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.), с. господарства Поліс­ся (Житомир) та с. господарства Карпат. регіону (с. Оброшине Пустомитів. р-ну Львів. обл.) НААНУ. Серед видат. фахівців у цій галузі — М. Андрушків, Р. Гілязетдінов, П. Голобородько, І. Карпець, В. Ковальов, М. Логінов, М. Тимонін, Л. Чурсіна, В. Шейченко. Їхніми зуси­л­лями створ. і впроваджено у виробництво високо­продуктивні сорти льону-довгунцю (серед них — Чарівний, Глухівський ювілейний, Глінум, Глазур, Глобус, Есмань, Рушничок, Український 3, Вручий, Каменяр, Зоря 87, Міандр, Світанок, Надія, Журавка), роз­роблено технології вирощува­н­ня, збира­н­ня й пере­робле­н­ня із за­стосува­н­ням як спец. машин і обладна­н­ня, так і с.-г. техніки заг. при­значе­н­ня.

Завантажити статтю