Любачівський Мирослав-Іван

Визначення і загальна характеристика

ЛЮБАЧІ́ВСЬКИЙ Мирослав-Іван (24. 06. 1914, м. Долина, нині Івано-Фр. обл. — 14. 12. 2000, Львів) — церковний діяч УГКЦ. Кардинал (1985), глава УГКЦ, Верхов. архі­єпис­коп Львова (1984–2000). Доктор теоло­гії (1941), професор (1971). Закін. гімназію в м. Стрий (нині Львів. обл.) і 1934 вступив до Львів. богослов. академії. 1937 здобув право на продовже­н­ня богослов. студій у між­нар. колегіумі Канізіанум при Університеті Ін­нсбрука (Австрія). Ієрей. свяче­н­ня отримав 21 вересня 1938 у Львові від митрополита Андрея Шептицького. 1941 захистив дис. з теології у м. Сьйон (Швейцарія), куди пере­їхав на поч. 2-ї світової війни разом з Університетом Ін­нсбрука. Здобув у Римі ліценціати: з біблістики — у Папському біблій. ін­ституті (1944), з філософії — у Григоріан. університеті (1947), з медицини — в Італ. королів. університеті (1947). У 1946 комуніст. режим СРСР домігся під­порядкува­н­ня усіх легал. структур УГКЦ, що діяли в УРСР, юрисдикції РПЦ і посилив ре­пресії проти греко-катол. духовенства (див. Львівський собор 1946). У 1947 Л. ви­їхав до США. Був секр. архі­єпис­копа у Комітеті укр. емі­грантів-католиків у м. Філадельфія (шт. Пенсильванія); від 1949 — парох церкви св. Петра і Павла у м. Клівленд (шт. Огайо); від 1968 — духівник Укр. катол. семінарії св. Йосафата у Вашинґтоні, згодом — душпастир у містах Манас­сас і Річмонд (шт. Вір­­джинія). 1971 став проф. Академії св. Василія у Філадельфії, 1977 — духов. дир. семінарії св. Василія у м. Стемфорд (шт. Кон­­нектикут). У квітні 1978 папа Павло VI надав Л. титул почес. прелата, 13 вересня 1979 його номінов. архі­єпис­копом і митрополитом Філадельфійсь­ким. 12 листопада 1979 у Сикстин. капелі собору св. Петра (Ватикан) Л. отримав від папи Івана-Павла II за участі глави УГКЦ Йосифа Сліпого та митрополита М. Германюка хіротонію єпис­копа і став першим владикою УГКЦ, якого висвятив рим. понтифік. 27 березня 1980 при­знач. єпис­копом-пом. Йосифа Сліпого з правом успадкува­н­ня престолу Верхов. архі­єпис­копа Львова, після його смерті очолив УГКЦ. 25 травня 1985 Л. на­дано кардинал. гідність із титулом настоятеля збудованої Йосифом Сліпим церкви св. Софії у Римі. 1985 від­відав структури УГКЦ у Арґентині, Бразилії та Югославії, 1986 — в Австралії і Канаді. Домагаючись легалізації УГКЦ в УРСР, 4 серпня 1987 організував зу­стріч папи Івана-Павла II з делегацією деяких єпис­копів, духовенства і віруючих греко-католиків з УРСР, під час якої остан­ні оголосили про свій вихід з під­пі­л­ля. Керував під­готовкою УГКЦ до 1000-літнього ювілею хреще­н­ня України-Руси, з нагоди якого 1988 проведено урочистості у Ватикані та світ. катол. спільноті. За правлі­н­ня Л. греко-католикам з УРСР повернуто кафедрал. собор св. Юра у Львові (1990). 30 березня 1991 він прибув в УРСР і, оселившись у митрополичих палатах на Святоюр. горі у Львові, керував процесом від­родже­н­ня УГКЦ. Після проголоше­н­ня Україною незалежності провів у Львові синод єпис­копів УГКЦ (травень 1992), здійснив пере­несе­н­ня останків Йосифа Сліпого з Риму до Львова й урочисте пере­похова­н­ня їх у соборі св. Юра (серпень 1993). За­ймався від­новле­н­ням і роз­витком структур УГКЦ, створив 4 нові єпархії. Висвятив сотні священиків, сприяв від­новлен­ню діяльності духов. навч. закладів, насамперед Львів. богослов. академії (роз­почала роботу 1994; нині — Український католицький університет). Дбав про налагодже­н­ня звʼязків УГКЦ з органами влади й громадськістю, спів­­працю з мирянами, врегулюван­ня від­носин із православʼям та ін. конфесіями. Без­успішно намагався вирішити про­блему на­да­н­ня УГКЦ статусу патріархату, натомість 1995 отримав до­звіл на пошире­н­ня юрисдикції своєї Церкви по тер. всієї України. Через погірше­н­ня стану здоровʼя у тому ж році ві­ді­йшов від упр. УГКЦ. Похов. у соборі св. Юра. У різні роки написав і оприлюднив багато наук. статей з історії греко-катол. Церкви, пастир. листів, звернень і проповід­ей, під­ручників з теології і літургіки, зробив кілька пере­кладів. Імʼям Л. на­звано вулиці у рідному місті (2014 також встановлено перший у світі памʼятник Л.) та Івано-Франківську, від 2012 у Долині проводять щоріч. фестиваль духов. музики «З піснею до Бога» його імені.

Пр.: Вірую в єдиного Бога: Проповіді і роз­важа­н­ня. Торонто, 1978; Проповіді. Рим, 1984. Т. 1; 1990. Т. 2; Чи справді було хрище­н­ня Росії 988 року ? Рим; Мюнхен, 1986; The Russia Orthodox Church an Instrument of Moskowʼs Im­­perialism // The Millenium of Ukrainian. New York, 1988.

Літ.: Патріарх Любачівський. Л., 1991; Сапеляк А. Київська церква на Словʼян­­ському Сході: Канонічно-екуменічний аспект. Буеноc-Айрес; Л., 1999; Бендик М. Еклезіологія патріарха Миро­слава Івана (Любачівського) // Богословія. 2001. Т. 65.

Н. С. Рубльова

Завантажити статтю