ЛЮБАЧІ́ВСЬКИЙ Мирослав-Іван (24. 06. 1914, м. Долина, нині Івано-Франківської обл. — 14. 12. 2000, Львів) — церковний діяч УГКЦ. Кардинал (1985), глава УГКЦ, Верховний архі­єпис­коп Львова (1984–2000). Доктор теології (1941), професор (1971). Закінчив гімназію в м. Стрий (нині Львівська обл.) і 1934 вступив до Львівської богословської академії. 1937 здобув право на продовже­н­ня богословських студій у між­народному колегіумі Канізіанум при Університеті Ін­нсбрука (Австрія). Ієрейські свяче­н­ня отримав 21 вересня 1938 у Львові від митрополита Андрея Шептицького. 1941 захистив дисертацію з теології у м. Сьйон (Швейцарія), куди пере­їхав на початку 2-ї світової війни разом з Університетом Ін­нсбрука. Здобув у Римі ліценціати: з біблістики — у Папському біблійному ін­ституті (1944), з філософії — у Григоріанському університеті (1947), з медицини — в Італійському королівському університеті (1947). У 1946 комуністичний режим СРСР домігся під­порядкува­н­ня усіх легальних структур УГКЦ, що діяли в УРСР, юрисдикції РПЦ і посилив ре­пресії проти греко-католицького духовенства (див. Львівський собор 1946). У 1947 Любачівський ви­їхав до США. Був секретарем архі­єпис­копа у Комітеті українських емі­грантів-католиків у м. Філадельфія (шт. Пенсильванія); від 1949 — парох церкви св. Петра і Павла у м. Клівленд (шт. Огайо); від 1968 — духівник Української католицької семінарії св. Йосафата у Вашинґтоні, згодом — душпастир у містах Манас­сас і Річмонд (шт. Вірджинія). 1971 став професором Академії св. Василія у Філадельфії, 1977 — духовним директором семінарії св. Василія у м. Стемфорд (шт. Конектикут). У квітні 1978 папа Павло VI надав Любачівському титул почесного прелата, 13 вересня 1979 його номіновано архі­єпис­копом і митрополитом Філадельфійським. 12 листопада 1979 у Сикстинській капелі собору св. Петра (Ватикан) Любачівський отримав від папи Івана-Павла II за участі глави УГКЦ Йосифа Сліпого та митрополита М. Германюка хіротонію єпис­копа і став першим владикою УГКЦ, якого висвятив римський понтифік. 27 березня 1980 при­значений єпис­копом-помічником Йосифа Сліпого з правом успадкува­н­ня престолу Верховного архі­єпис­копа Львова, після його смерті очолив УГКЦ. 25 травня 1985 Любачівському на­дано кардинальську гідність із титулом настоятеля збудованої Йосифом Сліпим церкви св. Софії у Римі. 1985 від­відав структури УГКЦ в Арґентині, Бразилії та Югославії, 1986 — в Австралії і Канаді. Домагаючись легалізації УГКЦ в УРСР, 4 серпня 1987 організував зу­стріч папи Івана-Павла II з делегацією деяких єпис­копів, духовенства і віруючих греко-католиків з УРСР, під час якої остан­ні оголосили про свій вихід з під­пі­л­ля. Керував під­готовкою УГКЦ до 1000-літнього ювілею хреще­н­ня України-Руси, з нагоди якого 1988 проведено урочистості у Ватикані та світовій католицькій спільноті. За правлі­н­ня Любачівського греко-католикам з УРСР повернуто кафедральний собор св. Юра у Львові (1990). 30 березня 1991 він прибув в УРСР і, оселившись у митрополичих палатах на Святоюрській горі у Львові, керував процесом від­родже­н­ня УГКЦ. Після проголоше­н­ня Україною незалежності провів у Львові синод єпис­копів УГКЦ (травень 1992), здійснив пере­несе­н­ня останків Йосифа Сліпого з Риму до Львова й урочисте пере­похова­н­ня їх у соборі св. Юра (серпень 1993). За­ймався від­новле­н­ням і роз­витком структур УГКЦ, створив 4 нові єпархії. Висвятив сотні священиків, сприяв від­новлен­ню діяльності духовних на­вчальних закладів, насамперед Львівської богословської академії (роз­почала роботу 1994; нині — Український католицький університет). Дбав про налагодже­н­ня звʼязків УГКЦ з органами влади й громадськістю, спів­працю з мирянами, врегулюва­н­ня від­носин із православʼям та іншими конфесіями. Без­успішно намагався вирішити про­блему на­да­н­ня УГКЦ статусу патріархату, натомість 1995 отримав до­звіл на пошире­н­ня юрисдикції своєї Церкви по території всієї України. Через погірше­н­ня стану здоровʼя у тому ж році ві­ді­йшов від управлі­н­ня УГКЦ. Похований у соборі св. Юра. У різні роки написав і оприлюднив багато наукових статей з історії греко-католицької Церкви, пастирських листів, звернень і проповід­ей, під­ручників з теології і літургіки, зробив кілька пере­кладів. Імʼям Любачівського на­звано вулиці у рідному місті (2014 також встановлено перший у світі памʼятник Любачівському) та Івано-Франківську, від 2012 у Долині проводять щорічний фестиваль духовної музики «З піснею до Бога» його імені.