Розмір шрифту

A

Любеч

ЛЮ́БЕЧ — селище міського типу Ріпкинського ра­йону Чернігівської області. Має статус істор. насел. пункту. Любец. селищ. раді під­порядк. с-ще Гірки та с. Кукарі. Знаходиться на лівому березі Дні­пра, на кордоні з Білорус­сю, за 250 км від Києва, за 54 км від обл. центру, за 35 км від райцентру та за 28 км від залізнич. ст. Не­данчичі. У Л. — гідрол. заказник озера Симполь та Святе і прилеглі болота; памʼятка природи оз. Нерадча. Зростають великі ліс. масиви. Площа 6 км2. За пере­писом насел. 2001, у Л. проживали 2648 осіб (складає 70,2 % до 1989); станом на 2015 — 2101, на 2016 — 2086 осіб; пере­важно українці; є росіяни (6 %) та білоруси (5 %).

Назва смт словʼян. походже­н­ня — від слів «любий», «любовний», «милий». За нар. пере­казами, князі Аскольд і Дір, проходячи Дні­пром, довго насолоджувалися довколиш. краєвидом і на­звали цю місцевість «любою». Існує також легенда, що давнім поселе­н­ням керував князь Люб або Любава. Тут містився найбільший на Дні­прі центр сіверян. Давньорус. м. Л. згадується у праці «Про управлі­н­ня імперією» візант. імператора Костянтина Багрянородного, Іпатіїв. літописі під 882 у звʼязку з захопле­н­ням його князем Олегом (загалом у літописах — 13 разів). З міста сплавляли Дні­пром у Київ деревину для будівництва човнів-моноксилів, на яких, зокрема, тоді ходили у Кон­стантинополь (нині Стамбул). У 16–17 ст. тут виготовляли козац. чайки. Л. контролював пн. кордони Київ. Русі, пере­віз через Дні­про, суходіл. дороги на Чернігів, Київ та ін. міста. Любец. купці торгували з Візантією, Араб. Сходом, Хазарією.

У серед. 10 ст. у Л. мешкав Малк Любечанин. Його сина Добриню, який став воєводою, вважають билин. прототипом богатиря Добрині Ми­китича. Син любечанки Малуші (донька Малка) Володимир став київ. князем. На­прикінці 11 — на поч. 12 ст. у Любец. замку роз­ташовувалася резиденція черніг. і київ. князів. 1016 у боротьбі за київ. стіл побл. Л. Ярослав Мудрий роз­громив Святополка Окаян­ного. 1097 на Любец. зʼ­їзді великий князь київський Святополк Ізяславич, пере­яслав. князь Володимир Мономах, черніг. князь Олег Святославич, смолен. князь Давид Святославич, волин. князь Давид Ігорович і теребовлян. князь Василько Ро­стиславич закріпили принцип династ. роз­поділу країни. Другий Любец. зʼїзд 1135 продовжив обʼ­єд­навчі ідеї на Русі. Писемні джерела, старовин­ні плани, археол. дослідж. свідчать, що давньорус. Л. поділявся на 3 містобуд. частини: замок (кром, кремль), окол. місто, перед­містя. 1147 його спалив смолен. князь Ро­стислав, 1157 нищили половці, 1239 руйнували орди Батия. У 1350-х рр. уві­йшов до складу Великого князівства Литовського та був від­будований. Від 1569 — центр Любец. староства Київ. воєводства Речі Посполитої. У 16–17 ст. за­знав руйнувань під час воєн за Сіверщину, які вели Моск. царство, Велике князівство Литовське та Польща. В роки Визв. війни під проводом Б. Хмельницького Л. уві­йшов до Черніг. полку. 1649 його захопили литов. війська. Від 1651 — у власності литов. геть­мана Януша Радзивіл­ла. 1653 Л. здобули війська Б. Хмельницького. За джерелами 1654, був «пустим», згодом від­будов. як сотен­не містечко Черніг. полку, належав до ранг. маєтностей черніг. полковників. 1669 за геть­манува­н­ня І. Брюховецького Л. окупували моск. війська. Від кін. 17 ст. належав І. Мазепі, від 1709 — П. Полуботку. За планом 1749, у замок потрапляли через Верх­ню та Мост. брами; у ньому стояли 4 дере­вʼяні церкви, зведених у стилі укр. бароко, — соборна Різдва Богородиці, Параскеви-Пʼятниці, Пресвятої Трійці, Покрови Богородиці, а також торг. ряди, житла козац. старшини та духівництва.

У нагір. частині міста роз­ташовувався монастир, який заснував св. Антоній Печерський (за Печер. патериком, народився у Л.), а на­прикінці 17 ст. від­будував І. Мазепа. 1786 він закритий у звʼязку з секуляризацією церк. землеволоді­н­ня. У монастирі діяла деревʼяна соборна Воскресен. церква. 1694 у ньому оформлено Любец. синодик (рукопис ді­йшов у копії 18 ст.) — поминальник, у якому є роз­діл, де пере­раховано черніг. князів 11–14 ст. і їхні родини. Від 11 ст. ві­дома чудотворна Любец. ікона Богородиці. В околицях Л. знаходилися хутори бунчук. товариша С. Полуботка, значк. товариша Т. Костянтинова, козака Мартиненка, працювали водяні млини С. Полуботка та монасти­­ря. Після скасува­н­ня 1781 військ.-адм. устрою Л. почав занепадати. Від 1802 — волосне містечко Городнян. пов. Черніг. губ. На військ.-топогр. карті Черніг. губ. 1869 по­значені у дні­пров. заплаві озера Воскресенське, Дунай, Кораблище, Святе, Семиполь, Теклине, паромна пере­права через Дні­про, навколишні хутори Брехуни, Буда, Голобурда, Духовидівка, Кунари, Піщане, Сидорівка, Тиханенків. У 2-й пол. 18 — 19 ст. ним володіли поміщики Милорадовичі. У 19 ст. діяли пивовар. завод, паровий млин, церк.-парафіял. школа (1861), чол. училище (1868), земська школа (1869), мед. амбулаторія (1890). На­прикінці 19 ст. побл. Л. роз­копав бл. 30 курганів В. Антонович. 1905 проживали 3700, 1920 — 3500 осіб. 1917 був спалений палац Милорадовичів. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у червні 1920 остаточно встановлено більщовицьку. Від 1-ї пол. 1920-х рр. — село. 1923–31, 1935–62 — райцентр. 1923–30 — у складі Черніг. округи; від 1932 — Черніг. обл. Жителі потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій.

Від 1 вересня 1941 до 24 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. під­пі­л­ля. Під час звільне­н­ня Л. загинули 262 рад. воїни. У ході форсува­н­ня Дні­пра, боїв на тер. села та побл. нього загинули Герої Рад. Союзу О. Воронов, Л. Григорʼєв, І. Кирик, Д. Кудрявицький, О. Опалев, М. Потужний, П. Скалацький, М. Трубіцин. Тут від­значилися Герої Рад. Союзу М. Александров, К. Андрусенко, П. Бєлов, А. Борейко, Ф. Гаврилов, О. Домрачов, І. Єв­стигнєєв, Т. Єго­ров, І. Іванов, К. Карелін, Л. Колотілов, Г. Кубишко, І. Кувіка, О. Линчук. На фронтах 2-ї світової війни воювали 733 любечанина, з них 388 загинули.

Від 1958 — смт. 1948 у самому Л. роз­почав роз­копки Г. Гончаров. 1957–60 на Замк. горі на дитинці пл. 0,3 га під керівництвом Б. Рибакова досліджено рештки укріплень з роз­ташованих по периметру дубових зрубів, бо­йові та вʼїзна вежі, башта-донжон, князів. палац і церква з невеличким цвинтарем, 6 ремісн. майстерень, 3 під­земні ходи, числен­ні житла й госп. споруди, зна­йдено 2 скарби сріб. дирхемів і 3-х ювелір. прикрас. Дитинець був оточений окол. градом (у 10 ст. — 10 га), від­критими посадами (понад 50 га), подолом (понад 10 га). 1989–90 посад Л. обстежував А. Козаков. Загалом за весь час тут досліджено 45 курганів і бл. 5 тис. м2 культур. шару.

Нині у Л. функціонує навч.-наук. станція Черніг. пед. університету, щорічно студенти та викладачі цього ВНЗу ви­вчають залишки княжого замку. У рад. періоди працювали судноремонтні майстерні (створ. 1936; у 1990-х рр. — під­приємство «Судоремонт»), овочесушил. завод, сиророб. цех Ріпкин. маслозаводу, хлібопекарня, цех Черніг. ф-ки худож. виробів ім. 8-го березня (виготовляв вишиті жін. блузи та ін.). До серед. 1990-х рр. побл. Любец. при­стані зупинялися теплоходи типу «Ракета» ліній Київ–Гомель та Київ–Лоєв. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка, істор.-краєзн. музей, муз. школа; від­діл. Ріпкин. рай. лікарні. 2008 створ. істор.-археол. музей. комплекс «Древній Л.», який включає залишки валу середньовіч. фортеці, городища «Замок» та «Лисиця», поселе­н­ня посад-1, -2, місце знаходже­н­ня Антоніїв. монастиря, дальню та ближню Антонієві печери, т. зв. камʼяницю П. Полуботка (мурована госп. будівля кін. 17 ст.), родин­ну усипальницю Милорадовичів — Спасо-Преображен. церкву (1811–17). Діє реліг. громада УПЦ МП. Встановлено памʼятники на честь першого Любец. зʼ­їзду, св. Антонію Печерському, Малуші з Володимиром, воїнам-визволителям і воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки на честь першої літопис. згадки про Л., «Танк ІС-3».

Серед видат. уродженців — брати хімік, академік НАНУ Володимир і поет, пере­кладач Валерій Стрєлки, чл.-кор. НАНУ фізик В. Коломієць та фахівець у галузі механіки Л. Хорошун; археолог Т. Мовша, психолог, педагог Л. Фрідман (працював у Психол. ін­ституті Рос. академії освіти у Москві); літературо­знавець, пере­кладач, чл. СП СРСР Ц. Бану-Лахута, музеє­­знавець, чл. СП Білорусі О. Олійник. З Л. повʼязані життя та діяльність художника-гравера кін. 17 — поч. 18 ст. І. Щирського, живописця, графіка В. Седляра (звідси походили його батько Т. Седляр і мати Є. Хохол); громад. діяча, історика, мецената Г. Милорадовича, лікаря-педіатра, чл.-кор. АМН СРСР О. Хохол; кінорежисера, засл. діяча мистецтв УРСР Анатолія та письмен­ника, засл. діяча мистецтв Білорус. РСР Олексія Слісаренків.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2019
Том ЕСУ:
18
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Населені пункти
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
59787
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
228
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 699
  • середня позиція у результатах пошуку: 12
  • переходи на сторінку: 2
  • частка переходів (для позиції 12): 19.1% ★☆☆☆☆
Бібліографічний опис:

Любеч / В. П. Коваленко, М. В. Гордієнко, В. О. Ленченко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017, оновл. 2019. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-59787.

Liubech / V. P. Kovalenko, M. V. Hordiienko, V. O. Lenchenko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2017, upd. 2019. – Available at: https://esu.com.ua/article-59787.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору