Любич Іван Сергійович
ЛЮ́БИЧ Іван Сергійович (справж. — Любушкін; 05(17), за ін. даними — 06(18). 11. 1899, Москва — 16. 02. 1981, Харків) — актор, режисер. Народний артист УРСР (1954). Закін. драм. студію М. Попова у Москві (1918). Сценічну діяльність розпочав 1920 у пересув. театрі Червоної армії. Працював у Харків. Червонозавод. укр. драм. театрі (1923–24); пересув. театрах «Червоний факел» (1926–27), «Шахтарка Донбасу» (1929); у Грозному (нині Чечня), Астрахані (1931–33; обидва — РФ); Харків. рос. драм. театрі ім. О. Пушкіна (1933–78). Водночас від 1939 займався викладац. роботою. Виконував ролі соц.-героїч. та характер. спрямування; актор. манера гри вирізнялася органічністю, виразністю трактування. Режисер. принципи Л. полягали у спрямованості на заглиблення у драматург. основу, розкриття взаємин персонажів та детал. розроблення актор. образів.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Городничий («Ревізор» М. Гоголя), Рудня («Люди в шинелях» І. Рачади), Горлов («Фронт» О. Корнійчука), Кошкін («Любов Ярова» К. Треньова), Великатов, Курослєпов («Таланти і шанувальники», «Гаряче серце» О. Островського), Лопахін, Прозоров («Вишневий сад», «Три сестри» А. Чехова), Сатін («На дні» М. Горького), Ватажок («Оптимістична трагедія» В. Вишневського), Забєлін («Кремлівські куранти» М. Погодіна), Вершинін («Бронепоїзд 14-69» В. Іванова), Генерал Рибаков («Іван Рибаков» В. Гусєва), Косогоров («Втеча з ночі» братів Тур), Доменіко («Філумена Мартурано» Е. де Філіппо); у кіно — Аркадій Малина («Коні не винні», 1957, реж. С. Комар), Павло Хомич Дорошенко («Киянка», 1958–59, реж. Т. Левчук), Адвокат («Звинувачуються у вбивстві», 1970, реж. Б. Волчек).
- Основні вистави
- «Хлопець із нашого міста» К. Симонова (1941), «Піґмаліон» Б. Шоу (1947), «Дохідне місце» (1948), «Остання жертва» (1952) О. Островського, «Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна (1949), «Сон князя Святослава» І. Франка (1954, також роль Святослава), «Шануй батька свого» В. Лаврентьєва (1964), «Міщани» М. Горького (1966).
Завантажити статтю
Людина 
