Любомирка

ЛЮБОМИ́РКА — село Добровеличківського ра­йону Кірово­градської області. Любомир. сільс. раді під­порядк. села Вікняне та Коколове. Знаходиться на р. Чорний Ташлик (притока Синюхи, бас. Пів­ден­ного Бугу), побл. межі з Микол. обл. (Лисогір. сільс. радою Первомай. р-ну), за 100 км від обл. центру, за 32 км від райцентру та за 16 км від залізнич. ст. Помічна. Пл. Любомир. сільс. ради 6,1 км², Л., Вікняного та Коколового — 2,46 км². За пере­писом насел. 2001, у Любомир. сільс. раді проживали 687 осіб (у Л. — 588, у Вікняному — 70, Коколовому — 29); станом на 2016 — 340 осіб; пере­важно українці. Л. вперше згадується у писем. джерелах 1777. Село належало польс. магнату Ксаверію Любомирському, від прі­звища якого й походить назва. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко, волос. центр Єлисаветгр. пов. Херсон. губ. Любомир. волості під­порядковувалися села Гнатівка та Помічна (нині місто; обидва — Добровеличків. р-ну). 1874 від­крито однокласне земське училище. У остан. чв. 19 ст. мешкали понад 800, у 1-й пол. 1910-х рр. — 1,4 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. 1935–59 — село Піщано-Брод. р-ну. Від 1932 — у складі Одес., від 1939 — Кіровогр. обл. Від 1 серпня 1941 до серед. березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали 184 жит., з них 110 загинули. У Л. — навч.-вихов. комплекс, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Діє Свято-Покров. церква (19 ст., памʼятка архітектури місц. значе­н­ня). Охороняється заповід­не ур­очище Червоні скелі. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼят. хрест жертвам голодомору 1932–33. Серед видат. уродженців — один із засн. євангел. християнства-баптизму в Україні І. Рябошапка (збереглися камʼяні залишки водяного млина 19 ст., у якому він працював), скрипаль, засл. арт. України В. Литвин, архітектор М. Новакова (брала участь у проектуван­ні низки будівель у Він­ниці, зокрема корпусів політех. університету, адм. суду, кінотеатру «Росія», готелю «Пів­ден­ний Буг», критого ринку «Урожай», автовокзалу, пологового будинку). У серед. 1950-х рр. дир. школи був диси­дент П. Чорний.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю