Людкевич Станіслав Пилипович

Визначення і загальна характеристика

ЛЮДКЕ́ВИЧ Станіслав Пилипович (24. 01. 1879, м. Ярослав, нині Польща — 10. 09. 1979, Львів) — композитор, музико­знавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Чоловік З. Штундер. Канд. мистецтво­­знавства (1908). Професор (1939). Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1964). Народний артист СРСР (1969). Герой Соц. Праці (1979). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1945). Закін. філос. факультет Львів. університету (1901). Композицію ви­вчав само­стійно, 1897–99 консультувався у М. Сол­тиса, слухав лекції у Львів. консерваторії, 1906–08 у Відні навч. композиції в О. Землинського, теорії музики — в університеті в Г. Ґреденера та Г. Адлера, під керівництвом остан. написав і захистив дис. «Два причинки до пита­н­ня роз­витку звукозображальности» (1908), слухав лекції Г. Рімана в Ляйпцизі (Німеч­чина). Від 1901 працював учителем г-зій у Львові й Пере­мишлі (нині Польща); від 1905 разом з І. Трушем видавав ж. «Артистичний вісник». Як поет належав до літ. угрупова­н­ня «Молода муза». Роз­шифрував і від­редагував понад 1500 пісень, записаних на фоно­граф О. Роз­дольським, які уві­йшли до зб. «Галицько-руські народні мелодії» (Л., 1906–07, ч. 1–2). Л. — один з організаторів (1903) і дир. (1910–15) Вищого муз. ін­ституту у Львові (згодом Львів. кон­серваторія, нині Львівська націо­нальна музична академія ім. М. Ли­сенка). Під час 1-ї світової війни 4 р. пере­бував у полоні. Повернувшись до Львова, продовжив викладати у Вищому муз. ін­ституті. Спів­працював із львів. часописами «Музичний листок» (1925), «Музичний вісник» (1929–34). Спів­засн. Союзу укр. профес. музик (1934), від 1936 — голова Музиколог. комісії НТШ. До 1938 по­стійно ви­ступав як диригент хору «Боян». 1939–73 — проф. і завідувач кафедри історії, теорії музики та композиції Львів. кон­серваторії, водночас 1939–41 — старший науковий спів­робітник Львів. від­діл. Ін­ституту фольк­лору АН УРСР. 1944 — голова Організац. комітету Львів. від­ділу СКУ. Від 1956 — чл. Укр. респ. правлі­н­ня цієї спілки. Л. — один з найвидатніших укр. композиторів 20 ст., у творчості якого по­єд­нано риси нац. муз. стилю з особливостями європ. пізнього романтизму та модерну. Позиція митця-просвітителя трак­тувалася ним у орган. єд­ності нац. та європ., і навіть вище — універсального, вселюдського. Л. як перший профес. укр. композитор, музико­знавець і педагог Галичини сві­домо дотримувався у твор. і культурол. діяльності двох принципів: з одного боку, плекав окремішність, самобутність нац. мистецтва, з іншого, по­стійно наголошував на не­обхідності актив. взаємодії укр. та ін. європ. шкіл. У його творчості виділяють 3 періоди: ран­ній (до 1914), зрілий (до 1939), пізній (до 1979). Творив у різних жанрах, від­давав пере­вагу симф. та хор. і вокал.-оркестр. формам на текс­ти Т. Шевченка та І. Франка, а також Олександра Олеся, В. Пачовського, П. Карманського і на власні слова, звер­тався здебільшого до су­спільно-нац. та фольклорно-звичаєвих тем. Гнучкість стил. транс­формацій в індивід. манері Л. від­образила естетику тогочас. композитор. шкіл. Серед осн. творів — симф.-кантата «Кавказ», кантата «Заповіт» на сл. Т. Шевченка, симф. поеми «Каменярі», «Мойсей» на сл. І. Франка, «Рондо юнаків» та ін. Муз. мова його творів вражає модер. при­йомами письма, багатоманітністю інтонац. джерел, що сягають роз­маї­т­тя фольклор. прототипів: епічно-ім­провізац., лірич. та жартівливих пісень, нових стиліст. віянь і романт. алюзій. Музикозн. спад­щина Л. — праці з фольклористики, історії укр. музики, теорії, соль­феджіо та муз. педагогіки, крит. роз­відки. Основна тематика праць: походже­н­ня музики, звʼя­зок профес. музики з фольклор. джерелами, поня­т­тя нац. мистецтва, взаємозвʼязок музики і слова, пед. засади та укр. традиція муз. шкільництва, огляд тогочас. муз. життя і творчості. Серед учнів — Б. Вахнянин, А. Гнатишин, С. Гри­ца, Л. Корній, М. Корчинський, З. Лисько, Р. Придаткевич, М. Ско­рик, Б. Фільц, Г. Цицалюк. Памʼя­ті Л. присвяч. тв. «Романтичні ва­ріації на тему С. Людкевича» для арфи В. Кікти (1976), «Елегія па­мʼяті С. Людкевича» для струн. оркестру Є. Станковича (1979), вокал. цикл «Срібні струни» на сл. Олександра Олеся (1969) і фортеп. пʼєса «Спомин» із циклу «Музичні присвяти» (1993) Б. Фільц. У Львові функціонує Людкевича С. Меморіальний му­зей, його імʼям на­звано Львів. муз. училище, вулиці у Львові та м. Коломия Івано-Фр. обл., засн. муз. премію.

Пр.: Загальні основи музики: теорія музики. Коломия, 1921; Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу. Л., 1930; Дослідже­н­ня, стат­ті, рецензії. К., 1973; Дослідже­н­ня, стат­ті, рецензії, ви­ступи: У 2 т. Л., 1999; 2000.

Тв.: опери — «Бар Кохба» (1926, за однойм. поемою Я. Врхліцького, пере­­­клад І. Франка, незакін.), «Довбуш» (за нар. пере­казами, 1955; обидві — лібре­­то власне); кантати — «Кавказ» (за од­­нойм. поемою Т. Шевченка, 1901–13), «Остан­ній бій» (сл. власні, 1905), «Укра­­їні» (сл. О. Колес­си, 1918), «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Наймит» (сл. І. Франка, 1941); для оркестру — «Ме­­ланхолійний вальс» (за новелою О. Ко­­билянської, 1920), «Каменярі» (за пое­­зією І. Франка, 1925), «Стрілецька рапсо­­дія» (1928), «Веснянки» (1935), «Коляд­­ниця», Симфонієта (обидва — 1942), «Дні­про» (1946), «Пісня юнаків» («Рондо юнаків»), «Наше море» (обидва — 1947), «Прикарпатська симфонія» (1950), «Мой­­сей» (за однойм. поемою І. Франка, 1956), «Не забудь юних днів» (1957), «Чакона» (1964), «Танець кістяків» («По­­­двиг», 1973); концерти з орке­стром — для фортепіано (1917), скрипки (1945), фортеп. тріо (1919); хори — «Вічний революціонер» (1898), «Восени» (1935), «Конкі­стадори» (1940; усі — сл. І. Фран­­ка), «Дайте руки, юні други», «Під­лисє» (обидва — 1911, сл. М. Шашкевича), «Сонце заходить» (1916), «Ой виострю товариша» (1917; обидва — сл. Т. Шев­ченка), «Пою коні при Дунаю» (сл. Ю. Федьковича, 1913); інструм. твори: для фортепіано — «Елегія», «Балада», «Похорон отамана», мініатюри; соло­­співи — «Черемоше, брате мій» (1902), «Спи, дитинко моя», «Тайна» (обидва — 1920), «Одна пісня голосненька» (1929), «За байраком байрак», «Коваль», «Бар­карола», «Сирітка» «Ти моя найкраща пісня»; обробки нар. пісень.

Літ.: Кос-Анатольський А. С. П. Люд­­кевич. К., 1951; Загайкевич М. С. П. Люд­­кевич. К., 1957; Павлишин С. Станіслав Людкевич. К., 1974; Стельмащук С. У світлі його доброти (спогади про С. Люд­кевича). Дрогобич, 1992; Кияновська Л. Симфонічні поеми Станіслава Людке­­вича в контекс­ті пізньоромантичної західноєвропейської культури // Зап. НТШ. Пр. Музикозн. комісії. Л., 1993. Т. 226; Творчість С. Людкевича: Зб. ст. Л., 1995; Кияновська Л. Вплив австро-німецької культури на формува­н­ня сти- лю Станіслава Людкевича // Укр.-нім. звʼязки минулого і сьогоде­н­ня (за мат. між­нар. симпозіуму). К., 1998; Брилин­­ська-Блажкевич Г. Фортепіан­на творчість С. Людкевича. Л., 1999; Антоно­­вич М. Станіслав Людкевич: композитор, музиколог. Л., 1999; 2007; Якубяк Я. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич. Л., 2003; Штундер З. Станіслав Люд­­кевич. Життя і творчість. Т. 1–2. Л., 2005–09; Горак Я. Фундаментальний жит­тєпис корифея // Дзвін. 2006. № 3; Мисько-Пасічник Р. Василь Барвін­­ський та Станіслав Людкевич: діалоги на мистецьких пере­хрестях // Вісн. Львів. університету. Сер. Мистецтво. 2009. Вип. 9.

Л. О. Кияновська

Завантажити статтю