Людкевич Станіслав Пилипович
ЛЮДКЕ́ВИЧ Станіслав Пилипович (24. 01. 1879, м. Ярослав, нині Польща — 10. 09. 1979, Львів) — композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Чоловік З. Штундер. Канд. мистецтвознавства (1908). Професор (1939). Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1964). Народний артист СРСР (1969). Герой Соц. Праці (1979). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1945). Закін. філос. факультет Львів. університету (1901). Композицію вивчав самостійно, 1897–99 консультувався у М. Солтиса, слухав лекції у Львів. консерваторії, 1906–08 у Відні навч. композиції в О. Землинського, теорії музики — в університеті в Г. Ґреденера та Г. Адлера, під керівництвом остан. написав і захистив дис. «Два причинки до питання розвитку звукозображальности» (1908), слухав лекції Г. Рімана в Ляйпцизі (Німеччина). Від 1901 працював учителем г-зій у Львові й Перемишлі (нині Польща); від 1905 разом з І. Трушем видавав ж. «Артистичний вісник». Як поет належав до літ. угруповання «Молода муза». Розшифрував і відредагував понад 1500 пісень, записаних на фонограф О. Роздольським, які увійшли до зб. «Галицько-руські народні мелодії» (Л., 1906–07, ч. 1–2). Л. — один з організаторів (1903) і дир. (1910–15) Вищого муз. інституту у Львові (згодом Львів. консерваторія, нині Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка). Під час 1-ї світової війни 4 р. перебував у полоні. Повернувшись до Львова, продовжив викладати у Вищому муз. інституті. Співпрацював із львів. часописами «Музичний листок» (1925), «Музичний вісник» (1929–34). Співзасн. Союзу укр. профес. музик (1934), від 1936 — голова Музиколог. комісії НТШ. До 1938 постійно виступав як диригент хору «Боян». 1939–73 — проф. і завідувач кафедри історії, теорії музики та композиції Львів. консерваторії, водночас 1939–41 — старший науковий співробітник Львів. відділ. Інституту фольклору АН УРСР. 1944 — голова Організац. комітету Львів. відділу СКУ. Від 1956 — чл. Укр. респ. правління цієї спілки. Л. — один з найвидатніших укр. композиторів 20 ст., у творчості якого поєднано риси нац. муз. стилю з особливостями європ. пізнього романтизму та модерну. Позиція митця-просвітителя трактувалася ним у орган. єдності нац. та європ., і навіть вище — універсального, вселюдського. Л. як перший профес. укр. композитор, музикознавець і педагог Галичини свідомо дотримувався у твор. і культурол. діяльності двох принципів: з одного боку, плекав окремішність, самобутність нац. мистецтва, з іншого, постійно наголошував на необхідності актив. взаємодії укр. та ін. європ. шкіл. У його творчості виділяють 3 періоди: ранній (до 1914), зрілий (до 1939), пізній (до 1979). Творив у різних жанрах, віддавав перевагу симф. та хор. і вокал.-оркестр. формам на тексти Т. Шевченка та І. Франка, а також Олександра Олеся, В. Пачовського, П. Карманського і на власні слова, звертався здебільшого до суспільно-нац. та фольклорно-звичаєвих тем. Гнучкість стил. трансформацій в індивід. манері Л. відобразила естетику тогочас. композитор. шкіл. Серед осн. творів — симф.-кантата «Кавказ», кантата «Заповіт» на сл. Т. Шевченка, симф. поеми «Каменярі», «Мойсей» на сл. І. Франка, «Рондо юнаків» та ін. Муз. мова його творів вражає модер. прийомами письма, багатоманітністю інтонац. джерел, що сягають розмаїття фольклор. прототипів: епічно-імпровізац., лірич. та жартівливих пісень, нових стиліст. віянь і романт. алюзій. Музикозн. спадщина Л. — праці з фольклористики, історії укр. музики, теорії, сольфеджіо та муз. педагогіки, крит. розвідки. Основна тематика праць: походження музики, зв’язок профес. музики з фольклор. джерелами, поняття нац. мистецтва, взаємозв’язок музики і слова, пед. засади та укр. традиція муз. шкільництва, огляд тогочас. муз. життя і творчості. Серед учнів — Б. Вахнянин, А. Гнатишин, С. Грица, Л. Корній, М. Корчинський, З. Лисько, Р. Придаткевич, М. Скорик, Б. Фільц, Г. Цицалюк. Пам’яті Л. присвяч. тв. «Романтичні варіації на тему С. Людкевича» для арфи В. Кікти (1976), «Елегія пам’яті С. Людкевича» для струн. оркестру Є. Станковича (1979), вокал. цикл «Срібні струни» на сл. Олександра Олеся (1969) і фортеп. п’єса «Спомин» із циклу «Музичні присвяти» (1993) Б. Фільц. У Львові функціонує Людкевича С. Меморіальний музей, його ім’ям названо Львів. муз. училище, вулиці у Львові та м. Коломия Івано-Фр. обл., засн. муз. премію.
Пр.: Загальні основи музики: теорія музики. Коломия, 1921; Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу. Л., 1930; Дослідження, статті, рецензії. К., 1973; Дослідження, статті, рецензії, виступи: У 2 т. Л., 1999; 2000.
Тв.: опери — «Бар Кохба» (1926, за однойм. поемою Я. Врхліцького, переклад І. Франка, незакін.), «Довбуш» (за нар. переказами, 1955; обидві — лібрето власне); кантати — «Кавказ» (за однойм. поемою Т. Шевченка, 1901–13), «Останній бій» (сл. власні, 1905), «Україні» (сл. О. Колесси, 1918), «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Наймит» (сл. І. Франка, 1941); для оркестру — «Меланхолійний вальс» (за новелою О. Кобилянської, 1920), «Каменярі» (за поезією І. Франка, 1925), «Стрілецька рапсодія» (1928), «Веснянки» (1935), «Колядниця», Симфонієта (обидва — 1942), «Дніпро» (1946), «Пісня юнаків» («Рондо юнаків»), «Наше море» (обидва — 1947), «Прикарпатська симфонія» (1950), «Мойсей» (за однойм. поемою І. Франка, 1956), «Не забудь юних днів» (1957), «Чакона» (1964), «Танець кістяків» («Подвиг», 1973); концерти з оркестром — для фортепіано (1917), скрипки (1945), фортеп. тріо (1919); хори — «Вічний революціонер» (1898), «Восени» (1935), «Конкістадори» (1940; усі — сл. І. Франка), «Дайте руки, юні други», «Підлисє» (обидва — 1911, сл. М. Шашкевича), «Сонце заходить» (1916), «Ой виострю товариша» (1917; обидва — сл. Т. Шевченка), «Пою коні при Дунаю» (сл. Ю. Федьковича, 1913); інструм. твори: для фортепіано — «Елегія», «Балада», «Похорон отамана», мініатюри; солоспіви — «Черемоше, брате мій» (1902), «Спи, дитинко моя», «Тайна» (обидва — 1920), «Одна пісня голосненька» (1929), «За байраком байрак», «Коваль», «Баркарола», «Сирітка» «Ти моя найкраща пісня»; обробки нар. пісень.
Літ.: Кос-Анатольський А. С. П. Людкевич. К., 1951; Загайкевич М. С. П. Людкевич. К., 1957; Павлишин С. Станіслав Людкевич. К., 1974; Стельмащук С. У світлі його доброти (спогади про С. Людкевича). Дрогобич, 1992; Кияновська Л. Симфонічні поеми Станіслава Людкевича в контексті пізньоромантичної західноєвропейської культури // Зап. НТШ. Пр. Музикозн. комісії. Л., 1993. Т. 226; Творчість С. Людкевича: Зб. ст. Л., 1995; Кияновська Л. Вплив австро-німецької культури на формування сти- лю Станіслава Людкевича // Укр.-нім. зв’язки минулого і сьогодення (за мат. міжнар. симпозіуму). К., 1998; Брилинська-Блажкевич Г. Фортепіанна творчість С. Людкевича. Л., 1999; Антонович М. Станіслав Людкевич: композитор, музиколог. Л., 1999; 2007; Якубяк Я. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич. Л., 2003; Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1–2. Л., 2005–09; Горак Я. Фундаментальний життєпис корифея // Дзвін. 2006. № 3; Мисько-Пасічник Р. Василь Барвінський та Станіслав Людкевич: діалоги на мистецьких перехрестях // Вісн. Львів. університету. Сер. Мистецтво. 2009. Вип. 9.
Л. О. Кияновська
Основні твори
опери — «Бар Кохба» (1926, за однойм. поемою Я. Врхліцького, переклад І. Франка, незакін.), «Довбуш» (за нар. переказами, 1955; обидві — лібрето власне); кантати — «Кавказ» (за однойм. поемою Т. Шевченка, 1901–13), «Останній бій» (сл. власні, 1905), «Україні» (сл. О. Колесси, 1918), «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Наймит» (сл. І. Франка, 1941); для оркестру — «Меланхолійний вальс» (за новелою О. Кобилянської, 1920), «Каменярі» (за поезією І. Франка, 1925), «Стрілецька рапсодія» (1928), «Веснянки» (1935), «Колядниця», Симфонієта (обидва — 1942), «Дніпро» (1946), «Пісня юнаків» («Рондо юнаків»), «Наше море» (обидва — 1947), «Прикарпатська симфонія» (1950), «Мойсей» (за однойм. поемою І. Франка, 1956), «Не забудь юних днів» (1957), «Чакона» (1964), «Танець кістяків» («Подвиг», 1973); концерти з оркестром — для фортепіано (1917), скрипки (1945), фортеп. тріо (1919); хори — «Вічний революціонер» (1898), «Восени» (1935), «Конкістадори» (1940; усі — сл. І. Франка), «Дайте руки, юні други», «Підлисє» (обидва — 1911, сл. М. Шашкевича), «Сонце заходить» (1916), «Ой виострю товариша» (1917; обидва — сл. Т. Шевченка), «Пою коні при Дунаю» (сл. Ю. Федьковича, 1913); інструм. твори: для фортепіано — «Елегія», «Балада», «Похорон отамана», мініатюри; солоспіви — «Черемоше, брате мій» (1902), «Спи, дитинко моя», «Тайна» (обидва — 1920), «Одна пісня голосненька» (1929), «За байраком байрак», «Коваль», «Баркарола», «Сирітка» «Ти моя найкраща пісня»; обробки нар. пісень.
Основні праці
Загальні основи музики: теорія музики. Коломия, 1921; Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу. Л., 1930; Дослідження, статті, рецензії. К., 1973; Дослідження, статті, рецензії, виступи: У 2 т. Л., 1999; 2000.
Рекомендована література
- Кос-Анатольський А. С. П. Людкевич. К., 1951;
- Загайкевич М. С. П. Людкевич. К., 1957;
- Павлишин С. Станіслав Людкевич. К., 1974;
- Стельмащук С. У світлі його доброти (спогади про С. Людкевича). Дрогобич, 1992;
- Кияновська Л. Симфонічні поеми Станіслава Людкевича в контексті пізньоромантичної західноєвропейської культури // Зап. НТШ. Пр. Музикозн. комісії. Л., 1993. Т. 226;
- Творчість С. Людкевича: Зб. ст. Л., 1995;
- Кияновська Л. Вплив австро-німецької культури на формування сти- лю Станіслава Людкевича // Укр.-нім. зв’язки минулого і сьогодення (за мат. міжнар. симпозіуму). К., 1998;
- Брилинська-Блажкевич Г. Фортепіанна творчість С. Людкевича. Л., 1999;
- Антонович М. Станіслав Людкевич: композитор, музиколог. Л., 1999;
- 2007;
- Якубяк Я. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич. Л., 2003;
- Штундер З. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т. 1–2. Л., 2005–09;
- Горак Я. Фундаментальний життєпис корифея // Дзвін. 2006. № 3;
- Мисько-Пасічник Р. Василь Барвінський та Станіслав Людкевич: діалоги на мистецьких перехрестях // Вісн. Львів. університету. Сер. Мистецтво. 2009. Вип. 9.