ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Людкевич Станіслав Пилипович

ЛЮДКЕ́ВИЧ Станіслав Пилипович (24. 01. 1879, м. Ярослав, нині Польща – 10. 09. 1979, Львів) – композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Чоловік З. Штундер. Канд. мистецтво­знавства (1908). Професор (1939). Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1964). Народний артист СРСР (1969). Герой Соц. Праці (1979). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1945). Закін. філос. факультет Львів. університету (1901). Композицію вивчав самостійно, 1897–99 консультувався у М. Сол­тиса, слухав лекції у Львів. консерваторії, 1906–08 у Відні навч. композиції в О. Землинського, теорії музики – в університеті в Г. Ґреденера та Г. Адлера, під керівництвом остан. написав і захистив дис. «Два причинки до питання розвитку звукозображальности» (1908), слухав лекції Г. Рімана в Ляйпцизі (Німеччина). Від 1901 працював учителем г-зій у Львові й Перемишлі (нині Польща); від 1905 разом з І. Трушем видавав ж. «Артистичний вісник». Як поет належав до літ. угруповання «Молода муза». Розшифрував і відредагував понад 1500 пісень, записаних на фонограф О. Роздольським, які увійшли до зб. «Галицько-руські народні мелодії» (Л., 1906–07, ч. 1–2). Л. – один з організаторів (1903) і дир. (1910–15) Вищого муз. інституту у Львові (згодом Львів. кон­серваторія, нині Львівська націо­нальна музична академія ім. М. Ли­сенка). Під час 1-ї світової війни 4 р. перебував у полоні. Повернувшись до Львова, продовжив викладати у Вищому муз. інституті. Співпрацював із львів. часописами «Музичний листок» (1925), «Музичний вісник» (1929–34). Співзасн. Союзу укр. профес. музик (1934), від 1936 – голова Музиколог. комісії НТШ. До 1938 постійно виступав як диригент хору «Боян». 1939–73 – проф. і завідувач кафедри історії, теорії музики та композиції Львів. кон­серваторії, водночас 1939–41 – старший науковий співробітник Львів. відділ. Інституту фольк­лору АН УРСР. 1944 – голова Організац. комітету Львів. відділу СКУ. Від 1956 – чл. Укр. респ. правління цієї спілки. Л. – один з найвидатніших укр. композиторів 20 ст., у творчості якого поєднано риси нац. муз. стилю з особливостями європ. пізнього романтизму та модерну. Позиція митця-просвітителя трак­тувалася ним у орган. єдності нац. та європ., і навіть вище – універсального, вселюдського. Л. як перший профес. укр. композитор, музикознавець і педагог Галичини свідомо дотримувався у твор. і культурол. діяльності двох принципів: з одного боку, плекав окремішність, самобутність нац. мистецтва, з іншого, постійно наголошував на не­обхідності актив. взаємодії укр. та ін. європ. шкіл. У його творчості виділяють 3 періоди: ранній (до 1914), зрілий (до 1939), пізній (до 1979). Творив у різних жанрах, віддавав перевагу симф. та хор. і вокал.-оркестр. формам на тексти Т. Шевченка та І. Франка, а також Олександра Олеся, В. Пачовського, П. Карманського і на власні слова, звер­тався здебільшого до суспільно-нац. та фольклорно-звичаєвих тем. Гнучкість стил. трансформацій в індивід. манері Л. відобразила естетику тогочас. композитор. шкіл. Серед осн. творів – симф.-кантата «Кавказ», кантата «Заповіт» на сл. Т. Шевченка, симф. поеми «Каменярі», «Мойсей» на сл. І. Франка, «Рондо юнаків» та ін. Муз. мова його творів вражає модер. прийомами письма, багатоманітністю інтонац. джерел, що сягають розмаїття фольклор. прототипів: епічно-імпровізац., лірич. та жартівливих пісень, нових стиліст. віянь і романт. алюзій. Музикозн. спад­щина Л. – праці з фольклористики, історії укр. музики, теорії, соль­феджіо та муз. педагогіки, крит. розвідки. Осн. тематика праць: походження музики, зв’я­зок профес. музики з фольклор. джерелами, поняття нац. мистецтва, взаємозв’язок музики і слова, пед. засади та укр. традиція муз. шкільництва, огляд тогочас. муз. життя і творчості. Серед учнів – Б. Вахнянин, А. Гнатишин, С. Гри­ца, Л. Корній, М. Корчинський, З. Лисько, Р. Придаткевич, М. Ско­рик, Б. Фільц, Г. Цицалюк. Пам’я­ті Л. присвяч. тв. «Романтичні ва­ріації на тему С. Людкевича» для арфи В. Кікти (1976), «Елегія па­м’яті С. Людкевича» для струн. оркестру Є. Станковича (1979), вокал. цикл «Срібні струни» на сл. Олександра Олеся (1969) і фортеп. п’єса «Спомин» із циклу «Музичні присвяти» (1993) Б. Фільц. У Львові функціонує Людкевича С. Меморіальний му­зей, його ім’ям названо Львів. муз. училище, вулиці у Львові та м. Коломия Івано-Фр. обл., засн. муз. премію.

Пр.: Загальні основи музики: теорія музики. Коломия, 1921; Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу. Л., 1930; Дослідження, статті, рецензії. К., 1973; Дослідження, статті, рецензії, виступи: У 2 т. Л., 1999; 2000.

Тв.: опери – «Бар Кохба» (1926, за однойм. поемою Я. Врхліцького, пере­­клад І. Франка, незакін.), «Довбуш» (за нар. переказами, 1955; обидві – лібре­­то власне); кантати – «Кавказ» (за од­­нойм. поемою Т. Шевченка, 1901–13), «Останній бій» (сл. власні, 1905), «Укра­­їні» (сл. О. Колесси, 1918), «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Наймит» (сл. І. Франка, 1941); для оркестру – «Ме­­ланхолійний вальс» (за новелою О. Ко­­билянської, 1920), «Каменярі» (за пое­­зією І. Франка, 1925), «Стрілецька рапсо­­дія» (1928), «Веснянки» (1935), «Коляд­­ниця», Симфонієта (обидва – 1942), «Дніпро» (1946), «Пісня юнаків» («Рондо юнаків»), «Наше море» (обидва – 1947), «Прикарпатська симфонія» (1950), «Мой­­сей» (за однойм. поемою І. Франка, 1956), «Не забудь юних днів» (1957), «Чакона» (1964), «Танець кістяків» («По­­двиг», 1973); концерти з оркестром – для фортепіано (1917), скрипки (1945), фортеп. тріо (1919); хори – «Вічний революціонер» (1898), «Восени» (1935), «Конкістадори» (1940; усі – сл. І. Фран­­ка), «Дайте руки, юні други», «Підлисє» (обидва – 1911, сл. М. Шашкевича), «Сонце заходить» (1916), «Ой виострю товариша» (1917; обидва – сл. Т. Шев­ченка), «Пою коні при Дунаю» (сл. Ю. Федьковича, 1913); інструм. твори: для фортепіано – «Елегія», «Балада», «Похорон отамана», мініатюри; соло­співи – «Черемоше, брате мій» (1902), «Спи, дитинко моя», «Тайна» (обидва – 1920), «Одна пісня голосненька» (1929), «За байраком байрак», «Коваль», «Бар­карола», «Сирітка» «Ти моя найкраща пісня»; обробки нар. пісень.

Літ.: Кос-Анатольський А. С. П. Люд­­кевич. К., 1951; Загайкевич М. С. П. Люд­­кевич. К., 1957; Павлишин С. Станіслав Людкевич. К., 1974; Стельмащук С. У світлі його доброти (спогади про С. Люд­кевича). Дрогобич, 1992; Кияновська Л. Симфонічні поеми Станіслава Людке­­вича в контексті пізньоромантичної західноєвропейської культури // Зап. НТШ. Пр. Музикозн. комісії. Л., 1993. Т. 226; Творчість С. Людкевича: Зб. ст. Л., 1995; Кияновська Л. Вплив австро-німецької культури на формування сти- лю Станіслава Людкевича // Укр.-нім. зв’язки минулого і сьогодення (за мат. міжнар. симпозіуму). К., 1998; Брилин­­ська-Блажкевич Г. Фортепіанна творчість С. Людкевича. Л., 1999; Антоно­­вич М. Станіслав Людкевич: композитор, музиколог. Л., 1999; 2007; Якубяк Я. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич. Л., 2003; Штундер З. Станіслав Люд­­кевич. Життя і творчість. Т. 1–2. Л., 2005–09; Горак Я. Фундаментальний життєпис корифея // Дзвін. 2006. № 3; Мисько-Пасічник Р. Василь Барвін­­ський та Станіслав Людкевич: діалоги на мистецьких перехрестях // Вісн. Львів. університету. Сер. Мистецтво. 2009. Вип. 9.

Л. О. Кияновська

Основні твори

опери – «Бар Кохба» (1926, за однойм. поемою Я. Врхліцького, пере­­клад І. Франка, незакін.), «Довбуш» (за нар. переказами, 1955; обидві – лібре­­то власне); кантати – «Кавказ» (за од­­нойм. поемою Т. Шевченка, 1901–13), «Останній бій» (сл. власні, 1905), «Укра­­їні» (сл. О. Колесси, 1918), «Заповіт» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Наймит» (сл. І. Франка, 1941); для оркестру – «Ме­­ланхолійний вальс» (за новелою О. Ко­­билянської, 1920), «Каменярі» (за пое­­зією І. Франка, 1925), «Стрілецька рапсо­­дія» (1928), «Веснянки» (1935), «Коляд­­ниця», Симфонієта (обидва – 1942), «Дніпро» (1946), «Пісня юнаків» («Рондо юнаків»), «Наше море» (обидва – 1947), «Прикарпатська симфонія» (1950), «Мой­­сей» (за однойм. поемою І. Франка, 1956), «Не забудь юних днів» (1957), «Чакона» (1964), «Танець кістяків» («По­­двиг», 1973); концерти з оркестром – для фортепіано (1917), скрипки (1945), фортеп. тріо (1919); хори – «Вічний революціонер» (1898), «Восени» (1935), «Конкістадори» (1940; усі – сл. І. Фран­­ка), «Дайте руки, юні други», «Підлисє» (обидва – 1911, сл. М. Шашкевича), «Сонце заходить» (1916), «Ой виострю товариша» (1917; обидва – сл. Т. Шев­ченка), «Пою коні при Дунаю» (сл. Ю. Федьковича, 1913); інструм. твори: для фортепіано – «Елегія», «Балада», «Похорон отамана», мініатюри; соло­співи – «Черемоше, брате мій» (1902), «Спи, дитинко моя», «Тайна» (обидва – 1920), «Одна пісня голосненька» (1929), «За байраком байрак», «Коваль», «Бар­карола», «Сирітка» «Ти моя найкраща пісня»; обробки нар. пісень.

Основні праці

Загальні основи музики: теорія музики. Коломия, 1921; Матеріали для науки сольфеджіо і хорового співу. Л., 1930; Дослідження, статті, рецензії. К., 1973; Дослідження, статті, рецензії, виступи: У 2 т. Л., 1999; 2000.

Рекомендована література

  1. Кос-Анатольський А. С. П. Люд­­кевич. К., 1951;Google Scholar
  2. Загайкевич М. С. П. Люд­­кевич. К., 1957;Google Scholar
  3. Павлишин С. Станіслав Людкевич. К., 1974;Google Scholar
  4. Стельмащук С. У світлі його доброти (спогади про С. Люд­кевича). Дрогобич, 1992;Google Scholar
  5. Кияновська Л. Симфонічні поеми Станіслава Людке­­вича в контексті пізньоромантичної західноєвропейської культури // Зап. НТШ. Пр. Музикозн. комісії. Л., 1993. Т. 226;Google Scholar
  6. Творчість С. Людкевича: Зб. ст. Л., 1995;Google Scholar
  7. Кияновська Л. Вплив австро-німецької культури на формування сти- лю Станіслава Людкевича // Укр.-нім. зв’язки минулого і сьогодення (за мат. міжнар. симпозіуму). К., 1998;Google Scholar
  8. Брилин­­ська-Блажкевич Г. Фортепіанна творчість С. Людкевича. Л., 1999;Google Scholar
  9. Антоно­­вич М. Станіслав Людкевич: композитор, музиколог. Л., 1999;Google Scholar
  10. 2007;Google Scholar
  11. Якубяк Я. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич. Л., 2003;Google Scholar
  12. Штундер З. Станіслав Люд­­кевич. Життя і творчість. Т. 1–2. Л., 2005–09;Google Scholar
  13. Горак Я. Фундаментальний життєпис корифея // Дзвін. 2006. № 3;Google Scholar
  14. Мисько-Пасічник Р. Василь Барвін­­ський та Станіслав Людкевич: діалоги на мистецьких перехрестях // Вісн. Львів. університету. Сер. Мистецтво. 2009. Вип. 9.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Людкевич Станіслав Пилипович / Л. О. Кияновська // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-59909

Том ЕСУ:

18-й

Дата виходу друком тому:

2017

Дата останньої редакції статті:

2017

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Ключове слово:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

59909

Кількість переглядів цього року:

77

Схожі статті

Мудри
Людина  | Том 22 | 2020
Н. С. Стаценко, М. М. Цап
Крепак
Людина  |  Том 15 | 2024
К. Г. Мельченко
Левитський (Левицький)
Людина  |  Том 16 | 2016
Л. О. Пархоменко

Нагору