Людський розвиток

ЛЮДСЬКИ́Й РО́ЗВИТОК — між­дисциплінарна концепція добробуту, що сформувалася на базі положень теорії людського капіталу. Основоположними вважають А. Сена (1989 за­пропонував «під­хід, заснований на можливостях»), М. уль-Хака, А. Льюїса, К. Гріф­фіна, Дж. Найта. У центрі уваги Л. р. — людина, її можливості та свобода вибору. Його ви­значають як процес роз­шире­н­ня людських можливостей, забезпечений політ. свободою, правами людини, сусп. повагою до особистості, здоровим довкі­л­лям. На всіх рівнях роз­витку гол. аспектами Л. р. є можливість прожити тривале та здорове життя, отримати зна­н­ня та мати до­ступ до ресурсів, необхід. для гідного рівня добробуту. Матеріал. добробут роз­глядають не як кінц. мету, а як одну зі складових роз­витку, засіб роз­шире­н­ня можливостей людей у галузях зайнятості, сусп. діяльності, освіти, охорони здоровʼя, до­зві­л­ля, культури, умов прожива­н­ня тощо. Ви­значал. положе­н­ня Л. р.: людям не потрібен нескінчен­но високий дохід для забезпече­н­ня гідного рівня життя; вищі доходи загалом сприяють роз­ширен­ню людського вибору, але цей вплив послаблюється зі зро­ста­н­ням доходу. Ін­ституц. рамки дослідж. Л. р. сформов. під егідою ООН. Від 1990 спец. під­роз­діл Про­грами роз­витку ООН готує щорічні «Доповіді про люд­ський роз­виток», де вміщує між­­нар. зі­ставле­н­ня індексів людського роз­витку (ІЛР) і роз­глядає конкретні про­блеми роз­витку. Методика роз­рахунку ІЛР ґрунтується на наборі показників, що від­ображають ключові можливості Л. р.: прожити здорове та довге життя; отримати та роз­ширювати зна­н­ня; мати до­ступ до засобів існува­н­ня, що забезпечують гідний рівень жит­тя. Показники періодично пере­глядають і вдосконалюють, зокрема в остан. «Доповід­і…» викори­стано такі індикатори: показник довголі­т­тя — очікувана тривалість життя при народж., показники освіченості — середня та очікувана тривалість навч., показник матеріал. добробуту — валовий нац. продукт на душу населе­н­ня. За роки під­готовки «Доповід­ей…» за­пропоновано додатк. індекси вимірюва­н­ня Л. р.: скоригований із врахува­н­ням нерівності, багатовимір. бід­ності, ґендер. нерівності, ґендер. роз­витку. Щороку екс­перти Про­­грами роз­витку ООН за ІЛР і додатк. індексами ви­окремлюють групи країн з дуже високим, високим, середнім та низь­ким рівнями Л. р. Україна першою з держав Центр. і Сх. Європи 1995 роз­почала під­готовку нац. звітів із Л. р. Серед дослідників цієї про­блематики — О. Власюк, О. Грішнова, Е. Лібанова, О. Макарова, О. Но­викова, С. Пирожков, А. Ревенко, У. Садова. 2000 під керівництвом Е. Лібанової роз­роблено Нац. методику оцінюва­н­ня Л. р., затв. по­становою спіл. засі­да­н­ня Пре­зидії НАНУ та Держ. комітету статистики України. Від­тоді Держ. статист. служба проводить щоріч. роз­рахунок показників Л. р. регіонів України та публікує їх у бюл. «Регіональний людський роз­виток». Від 2003 науковці Ін­ституту демо­графії та соц. дослідж. НАНУ (Київ) готують наук.-аналіт. доповіді «Людський роз­виток в Україні», де наводять оцін­ку динаміки показників і аналізують різні аспекти Л. р. 2012 за­пропоновано оновлену Методику вимірюва­н­ня регіон. Л. р., що складається з декількох бло­ків показників: від­творе­н­ня насел., соц. становище, комфорт­не життя, добробут, гідна праця, освіта.

Літ.: Людський роз­виток в Україні: історичний вимір транс­формації державної соціальної політики. К., 2014.

Г. В. Герасименко

Завантажити статтю