Людяність

ЛЮ́ДЯНІСТЬ — риса характеру особистості, що означає діяльне спів­пережива­н­ня від­носно істот свого та інших видів. Теоретичною основою практики людяності є гуманізм — світо­глядна установка, що ви­значає від­ноше­н­ня до будь-якої людини як до унікальної особистості, яка має право на творчу самореалізацію та полегше­н­ня страж­дань, повʼязаних із колізіями людської природи. Людяність виявляється у гуман­ному ставлен­ні та повазі до людей, вболіван­ні за їхнє здоровʼя і добробут, щирому прагнен­ні допомогти у скрутних ситуаціях. Людяність — практичне втіле­н­ня гуманізму та його екзистенційна першооснова; найповніше роз­кривається у системі колективних від­носин, в умовах спільної діяльності та без­посереднього спілкува­н­ня. У різних соціальних групах людяність є однією з найбільш референтних рис.

У метаантропології (один із концептів філософської антропології) людяність трактують як духовність та душевність, що виявилися на рівні вчинків і стосунків; це вираже­н­ня внутрішньої краси людини. У всіх су­спільствах людяність вступає в протиріч­чя зі справедливістю. Але якщо у від­критому су­спільстві це протиріч­чя вільно роз­вʼязується особистістю, то в тоталітарному здебільшого виникає антагонізм справедливості та людяності в бутті та особистості, а нелегальність свободи у виборі людяності робить нелегальною саму людяність.

У сучасному світі актуальною про­блемою людяності стає світо­глядна толерантність як повага до своєрідності внутрішнього світу спів­розмовника — партнера чи опонента. Саме це дає змогу запобігати злочинам проти людяності на шляху створе­н­ня консенсусу, що над­звичайно важливо на початку 21 ст.

Завантажити статтю