Лютенька
Визначення і загальна характеристика
ЛЮТЕ́НЬКА — село Гадяцького району Полтавської області. Лютен. сільс. раді підпорядк. с. Юрʼївка (Рижий хутір). Знаходиться на р. Лютенька (за 1,5 км, на околиці, впадає у Псел, бас. Дніпра), за 25 км від райцентру та за 27 км від залізнич. ст. Гадяч. Площа 17,84 км2. За переписом насел. 2001, проживало 3665, станом на 2015 — 3437 осіб. Виявлено поселення черняхів. культури, залишки городища Старе, що відноситься до скіф., ранньословʼян. періоду. За однією з версій, назва походить від імені отамана Лютого; за ін. — від непрохідності, важкодоступності (лютості) навколиш. земель або від місц. джерела чи річки, в яких була холодна (лютенька) вода. Вперше згадується у писем. джерелах 1634, коли київ. воєвода Лукаш Жолкевський отримав право на заснування низки слобід, зокрема й тут. Від 1643 Л. орендував М. Длуський. 1648–49 та від 1671 — сотенне містечко Гадяц., 1649–60 — Полтав., 1660–71 — Зіньків. полків. 1658 Л. пограбували, а 1659 повністю спалили татар. загони Карач-бея. Тоді значна кількість жит. потрапила у полон і зазнала катувань. 1686 Лютен. сотник і Гадяц. полковник М. Борохович збудував у стилі укр. Відродження муровану девʼятидільну, хрещату, пʼятибанну, холодну Успен. церкву (на поч. 19 ст. із Зх. зведено чотири-, 1887–90 — на її місці двоярусну дзвіницю; від 1954 — памʼятка архітектури респ. значення; 1974 церква розвалилася через некваліфік. виконання реставрац. робіт, 1983 розібрано дзвіницю). У січні 1709 під час Пн. війни Л. захопили швед. війська. Після ліквідації козац. самоврядування стала власниц. селом. Від 1764 належала гетьману К. Розумовському. Мешканці займалися щетинництвом — обмінюванням у ін. селах галантерей. товарів (голок, сережок, ниток, гребінців, гапликів) на щетину, вовну, роги, кінські гриви і хвости. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Гадяц. пов. Полтав. губ. 1859 працювали винокур. і 2 селітряних заводи, щотижня проводили базари, 4 рази на рік — ярмарки; було 749 дворів, нараховувалося 6100 жит. 1888 почало діяти держ. лісництво — Лютен. казенна дача. 1900 функціонували школи: 2 церк.-парафіял., міністерська, грамоти; було 1310 дворів, мешкало 6165 осіб. 1910 проживало 8768 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 створ. волос. більшов. ревком. У травні 1920 спалахнуло антибільшов. повстання під проводом Л. Христового, яке згодом охопило тер. Гадяц., Зіньків., Миргород. та ін. пов. і тривало до серед. липня 1921. Від 1928 до 1970-х рр. у селі видобували торф. 1932 уведено в експлуатацію коноплезавод. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість жертв — бл. 3 тис. осіб), зазнали сталін. репресій. Під час окупації (11 вересня 1941 — 10 вересня 1943) нацисти вивезли на примус. роботи до Німеччини 577 осіб. 27 листопада 1941 за активну підтримку партизан нім. карал. загін розстріляв понад 150 осіб, спалив десятки хат. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 730 жит. села. У рад. період також діяв вишив. цех Великосорочин. ф-ки худож. виробів ім. Н. Крупської. Нині працюють с.-г. підприємство ім. Т. Шевченка (одне з найбільших у Полтав. обл.), Лютен. і Безвіднян. лісництва, мислив. госп-во «Факел», коноплезавод, цегел. завод, 4 підприємства з оброблення деревини. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікарня, амбулаторія. Від 2006 село входить до обл. турист. маршруту «По гоголівських місцях Полтавщини». Діє реліг. громада УПЦ МП. Охороняються урочища Каламбетове (володіння лютен. сотника), Макітерка (місце формування загону повсталих селян отамана Л. Христового), Березовий Ріг (місце, де базувалося партизан. зʼєднання І. Копьонкіна, в якому перебували секретарі Полтав. підпіл. обкому), Засядьківщина (на честь родини Засядьків, яка веде свою історію від Лубен. полковника Якова та його сина Лютен. сотника Лукʼяна). Є парк. Встановлено монумент Слави на честь 373-ї Червонопрапор. Миргород. дивізії, меморіал Слави на честь воїнів-односельців, погруддя М. Величая, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33, козац. слави. Серед видат. уродженців — військ. діяч, конструктор ракет О. Засядько (19 ст.), конструктор дизел. двигунів О. Скаженик, археолог, етнограф І. Зарецький, економіст І. Попович; поетеса Л. Волошина; художники Феоктист Павловський (18 ст.), А. Діброва; кобзар П. Гузь; громад.-політ. діяч М. Христовий, громад. діяч І. Чайка; учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу М. Величай. Із селом повʼязані життя та діяльність фахівця у галузі електротехніки, академік НАНУ Б. Стогнія. У Л. у військ. частині служив учасник декабрист. руху В. Бечаснов.
Літ.: Бездудний Г. Лютенька колись і тепер // Будівник комунізму. 1990, 11 квіт.; Чайка І. Ф. Село 120 літ тому // Гадяц. вісн. 2000, 16 серп.; Запорізька Успенська церква в Лютенці // Одарченко П. Українознавчі спостереження й фрагменти, статті, рецензії, спогади. К., 2002; Чайка І. Ф. Дзвони над Лютенькою. Гадяч, 2006.
О. О. Захлистенко
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
