Люценко Любов Миколаївна
Визначення і загальна характеристика
ЛЮЦЕ́НКО Любов Миколаївна (1856, Київ — після 1920, там само) — співачка (драматичне сопрано), педагог. Закін. Моск. консерваторію (1974; кл. Дж. Ґальвані). Навч. приватно в І. Сєтова (С.-Петербург, 1874). Удосконалювала майстерність у Р. Леві (Відень, 1882). Виступала на опер. сценах Росії. Солістка Київ. (1874–75), Одес. (1975–76), Великого (Москва, 1876–80), Маріїн. (С.-Петербург, 1880–81), Віден. (1882–83), Зальцбур. (нині Австрія, 1883–85) опер. театрів. Згодом співала в Казані (нині РФ, 1891–93), Тифлісі (нині Тбілісі), Батумі (Грузія, 1892). Серед партнерів — А. Ляров, Ф. Шаляпін. Співала під керівництвом І. Альтані, Е. Направника. У репертуарі — романси укр. композиторів, українські народні пісні. Володіла надзвичайно красивим голосом широкого діапазону, драм. талантом. 1891 організувала в Казані власну муз. школу. Від 1906 — викладач Київ. муз.-драм. школи при відомстві внутр. справ. Провадила пед. діяльність також у С.-Петербурзі. Серед учнів — О. Бармич, В. Клопотовська, К. Ковелькова.
Додаткові відомості
- Основні партії
- Надія («Аскольдова могила» О. Верстовського), Наташа («Русалка» О. Даргомижського), Антоніда, Людмила («Життя за царя», «Руслан і Людмила» М. Глінки), Наталія («Опричник» П. Чайковського), Агата («Вільний стрілець» К. Вебера), Леонора, Аїда («Трубадур», «Аїда», 1-е виконання на сцені Великого театру у Москві, Дж. Верді), Галька (однойм. опера С. Монюшка), Марґарита («Фауст» Ш. Ґуно).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
