ЛЯЛЕ́ВИЧ Маріан Станіславович (Lale­wicz Marian; 09(21). 11. 1876, м. Вілковішкі, нині Вілкавішкіс, Литва — 21. 08. 1944, Варшава) — польський архітектор. Акад. архітектури (1913). Орден Від­родже­н­ня Польщі (1923). Золотий академ. лавр. вінок «За заслуги для польс. мистецтва» (1936). Закін. С.-Петербур. АМ (1901; майстерня Л. Бенуа). Декілька років служив у канцелярії Ві­домства закладів імператриці Марії. Від 1906 за­ймався архіт. проектува­н­ням і читав лекції з історії мистецтв у С.-Петербурзі в технол. ін­ституті, ін­ституті інж. шляхів сполуче­н­ня, жін. політех. ін­ституті, АМ та ін. навч. закладах. Від поч. 1910-х рр. — чл. правлі­н­ня, 1917–18 — голова Петрогр. товариства архітекторів (нині С.-Петербург). Від 1918 — у Польщі, де продовжив архіт. працю. Водночас викладав у Катол. ін­ституті у Любліні й АМ у Варшаві; від 1920 — проф., 1925–27 — декан архіт. ф-ту, 1935–38 — віце-ректор Варшав. політехніки. Був кер. Петрогр. від­діл. (до 1918), зав. ре­ставрац. від­ділу (у 1920-х рр.) та головою (від 1930) Польс. товариства з захисту памʼятників старовини. Загинув під час Варшав. пов­ста­н­ня. Використовував стильові форми неоампіру, неокласицизму, неоренесансу, модерну та кон­структивізму. Серед реаліз. проектів — прибутк. будинки на вул. Ліхтенберзька (нині Ро­­зенштейна), № 39 (1903–04), на про­спектах Калашниковський (1904, спів­­авт.) і Ліговський, ситний ринок (спів­авт.; обидва — 1906), кредитне товариство (1907, спів­­авт.), мечеть (1908), особняк М. Покотилової на про­спекті Ка­­мʼяноострівський, № 48 (1909), Сибір. торг. банк на Невському про­спекті, № 44 (1908–10, спів­­авт.), будинки Мартенса на Невському про­спекті, № 21, Д. Би­­ховського на вул. Мала Посадська, № 2 (обидва — 1911–12), кінотеатр «Парижіана» на Невському про­спекті, № 80 (1913–14), вироб. корпус і склад ф-ки Керстена (1914–15) у С.-Пе­­тер­бур­зі, віадук (1906), аграр. банк (1926–27), будівля упр. польс. залізниці (1928–29), геол. ін­ститут (1923–30) у Варшаві. Роз­робляв проекти при­стосува­н­ня варшав. памʼя­­ток архітектури для нових закладів: палац Брюля для мін-ва закордон. справ, палац Примаса для мін-ва с. господарства та реформ, палац Рачинських для мін-ва юстиції, будівлі на вул. Римарсь­ка для ка­значейства, будівлі на вул. Електоральна для мін-ва промисловості та торгівлі, гол. упр. мір і вагів; реконструював палац Сташиця (нині будівля Польс. АН). Виконував проекти й для укр. міст. Збудував у Луцьку комплекс Держ. земел. банку (1929–30, нині Будинок офіцерів) — один з найкращих зразків кон­структивізму в Україні. Автор низки праць з питань архітектури, зокрема «История архитектуры в связи с историей изящных искусств» (С.-Петербург, 1908), «Ещё о стиле» (1908, № 15), «Проект кон­трактового дома в г. Киеве» (1911, № 42; обидві — «Зодчий»), «Дом германского посольства» («Петербургская газета», 1912, № 19), «По во­просу из­дания городских обязательных по­становлений по строительной части» («Архитектурно-художествен­ный еженедельник», 1917, № 25–29).