Лялька

ЛЯ́ЛЬКА — предмет у вигляді фігури людини чи іншої істоти. Л. відомі людству з давніх часів. Відповідно до застосування їх поділяють на обряд. (ритуал.), іграшк. (див. Іграшка народна) та образотворчі. Обрядовою є Л. певного ритуал. (у діях, пов’язаних із реліг., магіч. віруваннями) або культового (у нар. ігрищах) призначення. Найчастіше їх використовували в обрядах плодючості й продовження роду. Вважають, що обряд. тип Л. є найдавнішим. Такі Л. виготовляли з природ. матеріалів — дерева, кісток, каміння, глини, воску, трави, соломи, тканини. На території України найдавніші прототипи Л. — фігурки пташок і вовка (собаки) з мамонт. бивня, що мали тотемне значення, — виявлено на пізньопалеоліт. стоянці в с. Мезин Короп. р-ну Черніг. обл. У світі найдавніші власне Л. знайдено в похованнях Стародав. Єгипту (бронз. вік). Іграшк. Л. — різновид дит. іграшки. Первинно іграшк. Л. пов’язані з обрядовими й виникли у зв’язку з розширенням їхнього функц. використання — для дит. забави. Іграшк. Л., зокрема ті, що зображують немовлят, становлять інтерес для дівчаток, які в такий спосіб виявляють материн. інстинкт. Для виготовлення Л. використовували різні матеріали: у Давній Греції — тканину, віск, глину; в епоху середньовіччя у Франції, Італії, Німеччині, Англії — дерево, глину й текстиль; у добу Відродження — вишиту тканину, гіпс, віск, порцеляну. У цей період у Парижі вперше з’явилося масове (цехове) виробництво Л. У 18 ст. у ляльк. справі активно почали застосовувати пап’є-маше (суміш паперу, піску, цементу і борошна); в 19 ст. — картон, пластик (целулоїд); на поч. 20 ст. — формовану повсть, гутаперчу, гуму, смоли, ін. види пластику. У Німеччині 1909 уперше випустили Л.-пупса. У цей час на світ. арену виробництва Л. вийшли США. Сучасні Л. виготовляють із пластмаси або тканини. Л. часто роблять у вигляді персонажів популяр. кінофільмів, мультфільмів, книг. Цю традицію започаткувала 1959 амер. компанія «Mattel», випустивши ляльку Барбі (прообразом була Білд Ліллі — героїня ерот. коміксів, що публікувалися в нім. г. «Bild Zeitung»). Існує безліч моделей знаменитої Л., її рідних і знайомих, величезна кількість аксесуарів, розроблено комп’ютерні ігри про Барбі, про її пригоди знято десятки мультфільмів. Цю Л. 2016 випущено у 3-х нових версіях: висока, невисока, з пишними формами; нові Барбі мають 7 відтінків шкіри, 22 варіанти кольору очей і 24 зачіски. Нині її також колекціонують дорослі; це явище названо барбіманією. Від 2010 популярними є амер. серія Л. «Школа монстр хай» (випускає компанія «Mattel»), що втілюють персонажів, навіяних фільмами жахів та історіями про чудовиськ: дочки та сини Дракули, Мумії, Примари Опери, Зомбі тощо. Пром. виробництво Л. досягло найвищого розвитку. Багато сучас. Л. є електрон. пристроями. Існують також іграшк. Л. для дорослих (як різновид секс. іграшок). Образотворчі Л. — макет образу окремої людини, тварини (персонажа), що створюється для естет., худож., декор. та ін. призначення. Історично пов’язані з розвитком театр. і декор.-ужитк. мистецтв. Серед образотвор. Л. виділяють театр. і художні. Театр. Л. з’явилися в античні часи: їх використовували в реліг. процесіях і виставах, зображуючи бога (богів). Згодом застосування Л. у виставах набуло світського та нар. характеру — з’явився ляльк. театр, який пізніше оформився як окремий вид розважал. мистецтва (див. Ляльковий театр). Використовують такі театр. Л.: тілесні Л. (ручна, ножна, пальцева, Л. на голові), тростинні Л. (людина тримає безпосередньо в руках, тому ступінь свободи рухів мінімальний), планшетні Л. (людина керує за допомогою ниток, набір можливих рухів невеликий), маріонетки (механічно пов’язані з актором, але мають макс. ступінь свободи рухів), мех. Л. (фізично не пов’язані з людиною, але запрограмовані на певну кількість рухів). У ляльк. театрі 20–21 ст. стають популярними паркетні та мех. Л. У драм. виставах Л. використовують як символ ін. реальності; актори запозичують прийоми руху й мови мех. Л. або грають Л., щоб вразити глядачів своєю схожістю на них. В япон. театрі Кабукі актори імітують рухи Л. В Україні працюють Вінн. театр ляльок «Золотий ключик», Волин. (Луцьк), Житомир., Закарп., Запоріз., Київ., Кіровогр., Криворіз. (Дніпроп. обл.), Львів., Микол., Одес., Полтав., Рівнен., Херсон., Хмельн., Черкас., Чернів. театри ляльок, Терноп. театр актора і Л. Створ. Іграшки Державний музей, Харківський музей театральної ляльки. Ґрунтовне вивчення Л. здійснено переважно у сфері театрознавства. Створ. ляльк. мультфільми, зокрема на студії «Укранімафільм» (Київ): «Бегемот та Сонце» (1972), «Ниточка та Кошеня» (1974), «Казки про машини» (1975), «Козлик та його горе» (1976), «Нікудишко» (1977), «Курча в клітинку» (1978), «Дуже стара казка» (1983), «Двоє справедливих Курчат» (1984), «Старий швець» (1987), «Чому зникла шапка-невидимка» (1991), «Грицеві писанки» (1995), «Ходить Гарбуз по городу» (1997), «Найменший» (2006). Л. роблять також для діорам і панорам. Образ людини як маріонетки — одна з метафор філос. думки, світ. літ-ри, драматургії, кіно. Польс. письменник Б. Прус написав роман «Lalka» (опубл. у газеті 1887–89; окремо — Варшава, 1890) — про жителів, арх-ру, атмосферу Варшави 19 ст.; за мотивами твору знято однойм. фільми (1968, реж. В.-Є. Гас; 1977, 9 серій, реж. Р. Бер). У літ. повісті-казці Ю. Олеші «Три толстяка» (написано 1924, опубл. Москва; Ленінград, 1928; укр. перекл. — К., 1983; у 1963 створ. мультфільм, 1966 — худож. фільм, реж. О. Баталов) зовні схожа на зламану дивовижну Л. спадкоємця Тутті дівчинка-циркачка Суок погоджується зіграти роль Л., щоб допомогти революціонерам урятувати Просперо з в’язниці. У кінокомедії «Іграшка» (1976, реж. Ф. Вебер, у гол. ролі — П. Рішар) забаганкою сина мільйонера стала людина-лялька. Граючи з Еріком, журналіст Перрен зрозумів складність ситуації: хлопчик самотній через розрив батьків і лицемір. характер батька. Знято амер. фільм жахів «Лялька» (2016, реж. В. Белл) — про молоду жінку з США, яку наймають на роботу нянею до хлопчика в англ. село; насправді — доглядати за порцелян. Л.; згодом жінка починає розуміти, що Л. жива. Художні Л. як різновид образотворчих є витвором мистецтва. Їх створення — поєднання скульптури, худож. розпису, виготовлення одягу, навичків роботи з деревом, металом, вовною та ін. матеріалами. Художня Л. виникла у зв’язку зі становленням у 19 ст. воскової скульптури як окремого різновиду худож. мистецтва. Першою худож. Л. вважають воскову статуетку в сукні з тканини під назвою «Petite Danseuse» («Маленька танцівниця»), створ. 1881 у Франції художником Е. Деґа. Хоча ще в 16–17 ст. Л. виготовляли з порцеляни — матеріалу, що традиційно використовують для створення декор. виробів, а не іграшкових. Сучас. напрямом худож. Л. є авторська, створена конкрет. автором із використанням найрізноманітніших матеріалів і автор. прийомів (ручна робота). Така Л. має свою назву, історію, настрій і характер. У сертифікатах колекц. Л. зазначено маркування, ім’я автора або назву фірми-виробника, лімітацію (заг. тираж) і порядк. номер (або вказівку на одиничність), матеріали, особистий підпис майстра. Сучасні автор. Л. можуть бути виконані з класич. порцеляни, тканини, сучас. пластиків (поділяють на такі, що тверднуть на повітрі, і ті, які потрібно запікати в печі). До 1-ї категорії належать унікал. Л., створ. в єдиному екземплярі; такі Л. — витвори мистецтва. 2-у категорію Л. виготовляють обмеж. тиражами (автор зазначає його у щоріч. каталозі: 3–20, максимум — 50 шт.). Після відливання заявленої кількості екземплярів, форму, в якій відливали Л., урочисто розбивають у присутності свідків, щоб колекціонер був упевнений, що придбав оригінальну Л. Лімітовану автор. Л. виготовляють переважно з порцеляни. Авторові не обов’язково самому виготовляти свій шедевр, він може вигідно продати свою ідею у вигляді ескіза або дизайнер. рішення фірмі-виробнику, що випустить Л. обмеж. партіями (250–5000 екземплярів). Нині розповсюдженим є створення точних копій (реплікантів) старовин. Л. відомих фірм, що стали антикварними; у сертифікаті вказують дані про антиквар. оригінал. Також популярним є виготовлення портрет. Л. відомих особистостей, насамперед політиків, акторів. Створюють Л., які розмовляють та ходять, — автомат. Л., Л.-роботи. Розвиток новіт. технологій і розробок розширює можливості продукування Л., функціонально подіб. до людини. Л. у торгівлі використовують як манекени (для демонстрування зразків одягу). Музейні, колекційні та сувенірні Л. виконують естет. функцію. Мистецтво автор. Л. набуває популярності в Україні. Важливу роль у розвитку цього жанру мистецтва відіграють великі темат. виставк. салони, ярмарки та фестивалі, зокрема Міжнар. салон автор. Л. «Київ. казка», Львів. фестиваль автор. Л. «Ляльковий світ», Міжнар. фестиваль театрів ляльок «Інтерлялька», Всеукр. фестиваль театрів ляльок «Лялькова весна».

Т. І. Березюк

Лялька вузлова — дитяча іграшка у вигляді фігурки людини; архетипічний символ, найдавніший вид дитячої народної іграшки. Ін. назви — княгиня, кукла, мотанка. В Україні Л. в. відома з давніх часів і витоками сягає трипіл. цивілізації, автентична на тер. Серед. Наддніпрянщини (Черкас., Полтав. і пд. частина Київ. обл.). Л. в. робили здавна (у деяких селах — до поч. 1970-х рр.) із тканини, залишків робочого і святк. одягу селян спосом кручення та зав’язування. Кручення (селяни говорили «крутити куклу») підказане давньою хлібороб. практикою крутити перевесла і в’язати снопи. Так робили ляльку-архетип — міфол. солом’яну Л. в. часів світогляд. панування аграрно-ерот. космології. Статуар. тип: рук, ніг і тулуба немає; об’ємна частина: голова — шматок тканини, набитий ганчір’ям, клоччям і зав’язаний ниткою на місці шиї; «тіло» Л. в. — умов. одяг, накручений і приторочений до кінців тканини під шиєю. Іконограф. тип: хрест із лляних чи бавовняних ниток на обличчі або «пусте» обличчя. На обличчях даного виду Л. в. хрести з різноколір. ниток (до семи кольорів) утворюють ромб, квадрат на розхресті. Віддаляючись від осередку культивування Л. в., хрести тоншають, стають одноколір. (чорні нитки) або вишитими в одну нитку чорного і червоного кольорів. До поч. 21 ст. створення Л. в. не було масовим. Їх робили кілька бабусь чи матерів в окремих селах по берегах р. Тясмин, Рось, Золотоношка, Сула. Л. в. із хрестами (або без) на обличчах втілюють важливу, пов’язану зі справою продовження роду, функціонал. ідею материнства, виступають як шлюбно-побажал. символи. Ця ідея стосується всіх укр. ляльок, створених у хатніх умовах і призначених для дит. гри. Проте Л. в., зроблена бабусею для онуки із залишків старовин. святк. чи обряд. одягу, що належав предкам, може вважатися родовим оберегом і виконувати захисні функції. Тільки адресов. комусь конкретно Л. в. може бути оберегом. Як антропоморф. образ Л. в. походить від палеолет. «венер» (госп-во привласнення), зроблених із бивня мамонтів, а також від ранньоземлероб. глиняних богинь родючості. Світоглядні основи ранньоземлероб. періоду (трипіл. культура) орієнтов. насамперед на космол. проблематизацію буттєвого фактору, що вилилося в уявлення про Світ. дерево як модель Всесвіту, в якій безконечність горизонталі (жін. начало) і небесне завершення вертикалі (чол. начало), що бере початок із хтоніч. (підзем., потойбіч.) сфер, окреслили космол. основу антропоморф. образу Л. в. Андрогінна (чоловічо-жіноча) природа останнього, водночас і статевий диморфізм становлять функціонал.-космол. обрядність обряд. (жертов.) Л. в., що і нині в окремих місцевостях продовжує продуктивно функціонувати — Колодій, Купайло (Іван), Ярило, Шуляк (обряд «гонити Шуляка»). Усі ці Л. в., обряджені у жін. вбрання, мають чол. імена та всередині фаліч. стержень — поліно, гілку-рогатку, качан кукурудзи тощо. Автентичні щодо Серед. Наддніпрянщини Л. в. у своєму конструктив. дизайні мають фалічну основу, що свідчить про їхні обряд. витоки та життєутворююче начало. Проте щодо зовн. вигляду (розмір, декор образ. типажності) та соц. статусу дані Л. в. поділяють на селян., селян.-козац. і козацькі. Відомий ще один тип Л. в., зібраних Марком Грушевським наприкінці 19 ст., які можна зарахувати до козац.-старшин. побут. культури. У ст. «Дитячі забавки та гри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії» («КС», 1904, т. 86, № 7–8) він подав ґрунт. опис Л. в. як дит. іграшки, описав один зі способів її виготовлення. Створення Л. в. супроводжували спец. обряд. піснею, своєрід. магіч. актом, спрямов. на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Від 2000-х рр. виготовлення Л. в. «із хрестом на обличчі» набуло мас. характеру і до 2010 охопило практично всю тер. України, що свідчить про патріот. піднесення свідомості українців, які обрали символом своєї країни автент. Л. в. Обличчя таких Л. в. вінчають хрести, у скіс. варіанті відомі на обличчях ляльок Стародав. Індії, Афганістану, народів Серед. Азії та Пн. Кавказу. Язичниц. скіс. «соняч.» хрест у поєднанні із християн. хрестом-символом на обличчі сучас. Л. в. утілює образ давньої (від протослов’ян. і праслов’ян. часів) України, що сповідує культурні цінності, засн. на християн. моралі. Проте мас. виготовлення Л. в. набуло ознак промислу і стало комерц. справою. Чимало автор. ляльок втратили традиц.-орган. риси і набули еклектич. ознак. При наявності хреста на обличчі ці Л. в. мають руки, ноги («вміють» стояти), оздоблені біжутерією, мініатюр. вишивкою. Багато із сучас. Л. в., названих «мотанками», є втіленням сувенір. етнографізму, дешевої екзотики. В Інтернеті щодо Л. в. з’явилося багато домислів, необґрунтов. правил і заборон, непритаман. їм якостей оберега й захисту від хвороб, негараздів. Гіпертрофов. хрест на обличчі став єдиною деталлю, що збереглася від традиц.-каноніч. селян. Л. в. Серед. Наддніпрянщини. Однак більшість майстрів-лялькарів, аматорів, умільців, створюючи Л. в., надають їм риси індивідуал.-автор. неповторності, водночас прагнуть зберегти традиц.-канон. основи, закладені далекими предками у жертовну обряд. Л. в. Нині Л. в. створюють С. Грибан, В. Дяченко, Н. Кузьменко, М. Любас, С. Рак, Н. Свиридюк, Л. Теліженко, Л. Тесленко-Пономаренко, Т. Федорова, Л. Шилімова-Ганзенко та ін.

О. С. Найден