Лялька

ЛЯ́ЛЬКА — предмет у ви­гляді фігури людини чи іншої істоти. Л. ві­домі людству з давніх часів. Від­повід­но до за­стосува­н­ня їх поділяють на обряд. (ритуал.), іграшк. (див. Іграшка народна) та образотворчі. Обрядовою є Л. певного ритуал. (у діях, повʼязаних із реліг., магіч. вірува­н­нями) або культового (у нар. ігрищах) при­значе­н­ня. Найчастіше їх використовували в обрядах плодючості й продовже­н­ня роду. Вважають, що обряд. тип Л. є найдавнішим. Такі Л. виготовляли з природ. матеріалів — дерева, кісток, камі­н­ня, глини, воску, трави, соломи, тканини. На території України найдавніші прототипи Л. — фігурки пташок і вовка (собаки) з мамонт. бивня, що мали тотемне значе­н­ня, — виявлено на пізньопалеоліт. стоянці в с. Мезин Короп. р-ну Черніг. обл. У світі найдавніші власне Л. зна­йдено в похова­н­нях Стародав. Єгипту (бронз. вік). Іграшк. Л. — різновид дит. іграшки. Первин­но іграшк. Л. повʼя­за­­ні з обрядовими й виникли у звʼязку з роз­шире­н­ням їхнього функц. викори­ста­н­ня — для дит. забави. Іграшк. Л., зокрема ті, що зображують немовлят, становлять інтерес для дівчаток, які в такий спосіб виявляють материн. інстинкт. Для виготовле­н­ня Л. використовували різні матеріали: у Давній Греції — тканину, віск, глину; в епоху середньовіч­чя у Франції, Італії, Німеч­чині, Англії — дерево, глину й текс­тиль; у добу Від­родже­н­ня — вишиту тканину, гіпс, віск, порцеляну. У цей період у Парижі вперше зʼя­­вилося масове (цехове) виробництво Л. У 18 ст. у ляльк. справі активно почали за­стосовувати папʼє-маше (суміш паперу, піску, цементу і борошна); в 19 ст. — картон, пластик (целулоїд); на поч. 20 ст. — формовану повсть, гутаперчу, гуму, смоли, ін. види пластику. У Німеч­чині 1909 уперше випустили Л.-пупса. У цей час на світ. арену виробництва Л. ви­йшли США. Сучасні Л. виготовляють із пластмаси або тканини. Л. часто роблять у ви­гляді персонажів популяр. кінофільмів, мультфільмів, книг. Цю традицію започаткувала 1959 амер. компанія «Mattel», випустивши ляльку Барбі (прообразом була Білд Ліллі — героїня ерот. коміксів, що публікувалися в нім. г. «Bild Zei­­tung»). Існує без­ліч моделей знаменитої Л., її рідних і зна­йомих, величезна кількість аксесуарів, роз­роблено компʼютерні ігри про Барбі, про її пригоди знято десятки мультфільмів. Цю Л. 2016 випущено у 3-х нових версіях: висока, невисока, з пишними формами; нові Барбі мають 7 від­тінків шкіри, 22 варіанти кольору очей і 24 зачіски. Нині її також колекціонують дорослі; це явище на­звано барбіманією. Від 2010 популярними є амер. серія Л. «Школа монстр хай» (випускає компанія «Mattel»), що втілюють персонажів, навіяних фільмами жахів та історіями про чудовиськ: дочки та сини Дракули, Мумії, Примари Опери, Зомбі тощо. Пром. виробництво Л. досягло найвищого роз­витку. Багато сучас. Л. є електрон. при­строями. Існують також іграшк. Л. для дорослих (як різновид секс. іграшок). Образотворчі Л. — макет образу окремої людини, тварини (персонажа), що створюється для естет., худож., декор. та ін. при­значе­н­ня. Історично по­вʼязані з роз­витком театр. і декор.-ужитк. мистецтв. Серед образо­твор. Л. виділяють театр. і художні. Театр. Л. зʼявилися в античні часи: їх використовували в реліг. процесіях і ви­ставах, зображуючи бога (богів). Згодом за­стосува­н­ня Л. у ви­ставах набуло світського та нар. характеру — зʼявився ляльк. театр, який пізніше оформився як окремий вид роз­важал. мистецтва (див. Ляльковий театр). Використовують такі театр. Л.: тілесні Л. (ручна, ножна, пальцева, Л. на голові), тростин­ні Л. (людина тримає без­посередньо в руках, тому ступінь свободи рухів мінімальний), планшетні Л. (людина керує за допомогою ниток, набір можливих рухів невеликий), маріонетки (механічно по­вʼя­зані з актором, але мають макс. ступінь свободи рухів), мех. Л. (фізично не повʼязані з людиною, але за­про­грамовані на певну кількість рухів). У ляльк. театрі 20–21 ст. стають популярними паркетні та мех. Л. У драм. ви­ставах Л. використовують як символ ін. реальності; актори запозичують при­йоми руху й мови мех. Л. або грають Л., щоб вразити глядачів своєю схожістю на них. В япон. театрі Кабукі актори імітують рухи Л. В Україні працюють Вінн. театр ляльок «Золотий ключик», Волин. (Луцьк), Житомир., Закарп., Запоріз., Київ., Кіровогр., Криворіз. (Дні­проп. обл.), Львів., Микол., Одес., Полтав., Рівнен., Херсон., Хмельн., Черкас., Чернів. театри ляльок, Терноп. театр актора і Л. Створ. Іграшки Державний музей, Харківський музей театральної ляльки. Ґрунтовне ви­вче­н­ня Л. здійснено пере­важно у сфері театро­знавства. Створ. ляльк. мульт­­фільми, зокрема на студії «Укр­­анімафільм» (Київ): «Бегемот та Сонце» (1972), «Ниточка та Кошеня» (1974), «Казки про машини» (1975), «Козлик та його горе» (1976), «Нікудишко» (1977), «Курча в клітинку» (1978), «Дуже стара казка» (1983), «Двоє справедливих Курчат» (1984), «Старий швець» (1987), «Чому зникла шапка-невидимка» (1991), «Грицеві писанки» (1995), «Ходить Гарбуз по городу» (1997), «Найменший» (2006). Л. роблять також для діорам і панорам. Образ людини як маріонетки — одна з метафор філос. думки, світ. літ-ри, драматургії, кіно. Польс. письмен­ник Б. Прус написав роман «Lalka» (опубл. у газеті 1887–89; окремо — Варшава, 1890) — про жителів, арх-ру, атмо­сферу Варшави 19 ст.; за мотивами твору знято однойм. фільми (1968, реж. В.-Є. Гас; 1977, 9 серій, реж. Р. Бер). У літ. повісті-казці Ю. Олеші «Три толстяка» (написано 1924, опубл. Москва; Ленін­град, 1928; укр. перекл. — К., 1983; у 1963 створ. мультфільм, 1966 — худож. фільм, реж. О. Баталов) зовні схожа на зламану дивовижну Л. спадкоємця Тутті дівчинка-циркачка Суок погоджується зі­грати роль Л., щоб допомогти революціонерам урятувати Просперо з вʼязниці. У кінокомедії «Іграшка» (1976, реж. Ф. Вебер, у гол. ролі — П. Рішар) забаганкою сина міль­йонера стала людина-лялька. Граючи з Еріком, журналіст Пер­рен зро­зумів складність ситуації: хлопчик самотній через роз­рив батьків і лицемір. характер батька. Знято амер. фільм жахів «Лялька» (2016, реж. В. Белл) — про молоду жінку з США, яку на­ймають на роботу нянею до хлопчика в англ. село; на­справді — до­глядати за порцелян. Л.; згодом жінка починає ро­зуміти, що Л. жива. Художні Л. як різновид образо­творчих є витвором мистецтва. Їх створе­н­ня — по­єд­на­н­ня скульп­тури, худож. роз­пису, виготовле­н­ня одягу, навичків роботи з деревом, металом, вовною та ін. матеріалами. Художня Л. виникла у звʼязку зі становле­н­ням у 19 ст. вос­кової скульптури як окремого різновиду худож. мистецтва. Першою худож. Л. вважають вос­кову статуетку в сукні з тканини під на­звою «Petite Danseuse» («Маленька танцівниця»), створ. 1881 у Франції художником Е. Деґа. Хоча ще в 16–17 ст. Л. виготовляли з порцеляни — матеріалу, що традиційно використовують для створе­н­ня декор. виробів, а не іграшкових. Сучас. напрямом худож. Л. є авторська, створена конкрет. автором із викори­ста­н­ням найрізноманітніших матеріалів і автор. при­йомів (ручна робота). Така Л. має свою назву, історію, на­стрій і характер. У сертифікатах колекц. Л. за­значено маркува­н­ня, імʼя автора або назву фірми-виробника, лімітацію (заг. тираж) і порядк. номер (або вказівку на одиничність), матеріали, особистий під­пис майстра. Сучасні автор. Л. можуть бути виконані з класич. порцеляни, тканини, сучас. пластиків (поділяють на такі, що тверднуть на повітрі, і ті, які потрібно запікати в печі). До 1-ї категорії належать унікал. Л., створ. в єдиному екземплярі; такі Л. — витвори мистецтва. 2-у категорію Л. виготовляють обмеж. тиражами (автор за­значає його у щоріч. каталозі: 3–20, максимум — 50 шт.). Після від­лива­н­ня заявленої кількості екземплярів, форму, в якій від­ливали Л., урочисто роз­бивають у присутності свідків, щоб колекціонер був упевнений, що при­дбав оригінальну Л. Лімітовану автор. Л. виготовляють пере­важно з порцеляни. Авторові не обовʼязково самому виготовляти свій шедевр, він може вигідно продати свою ідею у ви­гляді ескіза або дизайнер. ріше­н­ня фірмі-виробнику, що випустить Л. обмеж. партіями (250–5000 екземплярів). Нині роз­пов­­сю­дженим є створе­н­ня точних копій (реплікантів) старовин. Л. ві­домих фірм, що стали антикварними; у сертифікаті вказують дані про антиквар. оригінал. Також популярним є виготовле­н­ня порт­рет. Л. ві­домих особистостей, насамперед політиків, акторів. Створюють Л., які роз­мовляють та ходять, — автомат. Л., Л.-роботи. Роз­виток новіт. технологій і роз­робок роз­ширює можливості продукува­н­ня Л., функціонально подіб. до людини. Л. у торгівлі використовують як манекени (для демонструва­н­ня зразків одягу). Музейні, колекційні та сувенірні Л. виконують естет. функцію. Мистецтво автор. Л. набуває популярності в Україні. Важливу роль у роз­витку цього жанру мистецтва ві­ді­грають великі темат. ви­ставк. салони, ярмарки та фестивалі, зокрема Між­нар. салон автор. Л. «Київ. казка», Львів. фестиваль автор. Л. «Ляльковий світ», Між­нар. фестиваль театрів ляльок «Інтерлялька», Всеукр. фестиваль театрів ляльок «Лялькова весна».

Т. І. Березюк

Лялька вузлова — дитяча іграшка у ви­гляді фігурки людини; архетипічний символ, найдавніший вид дитячої народної іграшки. Ін. назви — княгиня, кукла, мотанка. В Україні Л. в. ві­дома з давніх часів і витоками сягає трипіл. цивілізації, автентична на тер. Серед. Над­дні­прянщини (Черкас., Полтав. і пд. частина Київ. обл.). Л. в. робили здавна (у де­яких селах — до поч. 1970-х рр.) із тканини, залишків робочого і святк. одягу селян спосом круче­н­ня та завʼязува­н­ня. Круче­н­ня (селяни говорили «крутити куклу») під­казане давньою хлібороб. практикою крутити пере­весла і вʼязати снопи. Так робили ляльку-архетип — міфол. соломʼя­­ну Л. в. часів світо­гляд. панува­н­ня аграрно-ерот. космології. Статуар. тип: рук, ніг і тулуба немає; обʼємна частина: голова — шматок тканини, набитий ган­чірʼям, клоч­чям і завʼязаний ниткою на місці шиї; «тіло» Л. в. — умов. одяг, накручений і приторочений до кінців тканини під шиєю. Іконо­граф. тип: хрест із лляних чи бавовняних ниток на облич­чі або «пусте» облич­чя. На облич­чях даного виду Л. в. хрести з різноколір. ниток (до семи кольорів) утворюють ромб, квадрат на роз­хресті. Від­даляючись від осередку культивува­н­ня Л. в., хрести тоншають, стають одноколір. (чорні нитки) або вишитими в одну нитку чорного і червоного кольорів. До поч. 21 ст. створе­н­ня Л. в. не було масовим. Їх робили кілька бабусь чи матерів в окремих селах по берегах р. Тясмин, Рось, Золотоношка, Сула. Л. в. із хрестами (або без) на облич­чах втілюють важливу, повʼязану зі справою продовже­н­ня роду, функціонал. ідею материнства, ви­ступають як шлюбно-побажал. символи. Ця ідея стосується всіх укр. ляльок, створених у хатніх умовах і при­значених для дит. гри. Проте Л. в., зроблена бабусею для онуки із залишків старовин. святк. чи обряд. одягу, що належав предкам, може вважатися родовим оберегом і виконувати захисні функції. Тільки адресов. комусь конкретно Л. в. може бути оберегом. Як антропоморф. образ Л. в. походить від палеолет. «венер» (госп-во при­власне­н­ня), зроблених із бивня мамонтів, а також від ран­ньоземлероб. глиняних богинь родючості. Світо­глядні основи ран­ньоземлероб. періоду (трипіл. культура) орієнтов. насамперед на космол. про­блематизацію бут­тєвого фактору, що вилилося в уявле­н­ня про Світ. дерево як модель Всесвіту, в якій без­конечність горизонталі (жін. начало) і небесне заверше­н­ня вертикалі (чол. начало), що бере початок із хтоніч. (під­зем., потойбіч.) сфер, окреслили космол. основу антропоморф. образу Л. в. Андрогін­на (чоловічо-жіноча) природа остан­нього, водночас і статевий диморфізм становлять функціонал.-космол. обрядність обряд. (жертов.) Л. в., що і нині в окремих місцевостях продовжує продуктивно функціонувати — Колодій, Купайло (Іван), Ярило, Шуляк (обряд «гонити Шуляка»). Усі ці Л. в., обряджені у жін. вбра­н­ня, мають чол. імена та всередині фаліч. стержень — поліно, гілку-рогатку, качан кукурудзи тощо. Автентичні щодо Серед. Над­дні­прянщини Л. в. у своєму кон­структив. дизайні мають фалічну основу, що свідчить про їхні обряд. витоки та жит­тє­утворююче начало. Проте щодо зовн. ви­гляду (роз­мір, декор образ. типажності) та соц. статусу дані Л. в. поділяють на селян., селян.-козац. і козацькі. Ві­домий ще один тип Л. в., зі­браних Марком Грушевським на­прикінці 19 ст., які можна зарахувати до козац.-старшин. побут. культури. У ст. «Дитячі забавки та гри усякі. Зі­брані по Чигиринщині Київської губернії» («КС», 1904, т. 86, № 7–8) він подав ґрунт. опис Л. в. як дит. іграшки, описав один зі способів її виготовле­н­ня. Створе­н­ня Л. в. су­проводжували спец. обряд. піснею, своєрід. магіч. актом, спрямов. на добру долю, по­дружню злагоду, щасливе весі­л­ля, гармонію в родині. Від 2000-х рр. виготовле­н­ня Л. в. «із хрестом на облич­чі» набуло мас. характеру і до 2010 охопило практично всю тер. України, що свідчить про патріот. під­несе­н­ня сві­домості українців, які обра­ли символом своєї країни автент. Л. в. Облич­чя таких Л. в. вінчають хрести, у скіс. варіанті ві­домі на облич­чях ляльок Стародав. Індії, Афгані­стану, народів Серед. Азії та Пн. Кавказу. Язичниц. скіс. «соняч.» хрест у по­єд­нан­ні із християн. хрестом-символом на облич­чі сучас. Л. в. утілює образ давньої (від прото­­словʼян. і прасловʼян. часів) України, що сповід­ує культурні цін­ності, засн. на християн. моралі. Проте мас. виготовле­н­ня Л. в. набуло ознак промислу і стало комерц. справою. Чимало автор. ляльок втратили традиц.-орган. риси і набули еклектич. ознак. При наявності хреста на облич­чі ці Л. в. мають руки, ноги («вміють» стояти), оздоблені біжутерією, мініатюр. вишивкою. Багато із сучас. Л. в., на­званих «мотанками», є втіле­н­ням сувенір. етно­графізму, дешевої екзотики. В Інтернеті щодо Л. в. зʼявилося багато домислів, необ­ґрунтов. правил і заборон, не­притаман. їм якостей оберега й захисту від хвороб, негараздів. Гіпертрофов. хрест на облич­чі став єдиною дета­л­лю, що збереглася від традиц.-каноніч. селян. Л. в. Серед. Над­дні­прянщини. Однак більшість майстрів-лялькарів, аматорів, умільців, створюючи Л. в., надають їм риси індивідуал.-автор. непо­вторності, водночас прагнуть зберегти традиц.-канон. основи, закладені далекими предками у жертовну обряд. Л. в. Нині Л. в. створюють С. Грибан, В. Дяченко, Н. Кузьменко, М. Любас, С. Рак, Н. Свиридюк, Л. Теліженко, Л. Тесленко-Пономаренко, Т. Федорова, Л. Шилімова-Ганзенко та ін.

О. С. Найден

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю