ЛЯЛЬКО́ Вадим Іванович (01. 09. 1931, м. Пере­яслав, нині Борис­пільського р-ну Київської обл. — 24. 09. 2022, Київ) — гідрогеолог, гео­еколог, фахівець у галузі аероскомічних досліджень Землі. Доктор геолого-мінералогічних наук (1972), професор (1986), академік НАНУ (2010). Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Премія ім. В. Вернадського АН УРСР (1987), Державна премія України в галузі науки і техніки (1989, 2004). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2008). Закін. Київський університет (1955). Від­тоді працював в Ін­ституті геол. наук НАНУ (Київ): 1969–70 — завідувач від­ділу моделюва­н­ня гідрогеол. процесів, 1973–92 — завідувач від­ділу тепломасопереносу в земній корі, від 1992 — директор Наук. центру аерокосміч. дослідж. Землі. 1974–78 — за­ступник та в. о. академік-секр. Від­діл. наук. про Землю АН УРСР. Водночас 1986–94 — професор кафедри інж. геології та фундаментів Київ. політех. ін­ституту. Зробив вагомий внесок у дослідж. формува­н­ня ресурсів під­зем. вод і динаміки вологи у зоні аерації посушливих р-нів України. Довів наявність сучас. живле­н­ня ґрунт. вод через лесові породи зони аерації. Йому належать фундам. наук. доробки з про­блем тепло- і масопереносу в земній корі, скла­дан­ні компʼютер. про­грам стосовно роз­рахунків екс­плуатац. запасів термал. і мінерал. вод, захороне­н­ня пром. стоків у надра, палеорекон­струкції про­цесів рудо­утворе­н­ня, об­ґрунтува­н­ня гідрогеохім. і гідротерм. пошуків корис. копалин з урахува­н­ням кінетики взаємодії в системі «роз­чин–порода». Значне місце в працях посідало об­ґрунтува­н­ня теор.-метод. під­валин формува­н­ня геотерм., геохім., спектрал. пошук. сигналів у приповерх­невих шарах і на земній поверх­ні на під­ставі уявлень теорії енергомасооб­міну в геосистемах, а також скла­да­н­ня компʼютер. про­грам роз­вʼязан­ня прямих і обернених гідро­геотерм. задач. Разом зі своїми учнями успішно вирішив низку фундам. питань повʼязаних з теор.-метод. об­ґрунтува­н­ням і практ. ви­пробува­н­ням у вироб. умовах нових методів в аерокосміч. земле­знавстві (лазерна інтероферометрія, гіпер­спектро­скопія та ін.). Роз­вивав оригін. наук. школу, що досліджує вплив енергомасооб­міну в геосистемах на спектрал. характеристики земних покривів. Центр, який очолював К., — провід­на організація НАН і Держ. косміч. агентства України, що роз­робляла третю космічну про­граму України за роз­­ділом «Ди­станційне зондува­н­ня Землі». Брав участь у написан­ні колектив. моно­графій «Изменение земных систем в Восточной Европе» (2010) та «Спутни­ковые методы поиска полезных ископаемых» (2012; обидві — Київ).