Лялько Вадим Іванович
ЛЯЛЬКО́ Вадим Іванович (01. 09. 1931, м. Переяслав, нині Бориспільського р-ну Київської обл. — 24. 09. 2022, Київ) — гідрогеолог, геоеколог, фахівець у галузі аероскомічних досліджень Землі. Доктор геолого-мінералогічних наук (1972), професор (1986), академік НАНУ (2010). Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Премія ім. В. Вернадського АН УРСР (1987), Державна премія України в галузі науки і техніки (1989, 2004). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2008). Закін. Київський університет (1955). Відтоді працював в Інституті геол. наук НАНУ (Київ): 1969–70 — завідувач відділу моделювання гідрогеол. процесів, 1973–92 — завідувач відділу тепломасопереносу в земній корі, від 1992 — директор Наук. центру аерокосміч. дослідж. Землі. 1974–78 — заступник та в. о. академік-секр. Відділ. наук. про Землю АН УРСР. Водночас 1986–94 — професор кафедри інж. геології та фундаментів Київ. політех. інституту. Зробив вагомий внесок у дослідж. формування ресурсів підзем. вод і динаміки вологи у зоні аерації посушливих р-нів України. Довів наявність сучас. живлення ґрунт. вод через лесові породи зони аерації. Йому належать фундам. наук. доробки з проблем тепло- і масопереносу в земній корі, складанні комп’ютер. програм стосовно розрахунків експлуатац. запасів термал. і мінерал. вод, захоронення пром. стоків у надра, палеореконструкції процесів рудоутворення, обґрунтування гідрогеохім. і гідротерм. пошуків корис. копалин з урахуванням кінетики взаємодії в системі «розчин–порода». Значне місце в працях посідало обґрунтування теор.-метод. підвалин формування геотерм., геохім., спектрал. пошук. сигналів у приповерхневих шарах і на земній поверхні на підставі уявлень теорії енергомасообміну в геосистемах, а також складання комп’ютер. програм розв’язання прямих і обернених гідрогеотерм. задач. Разом зі своїми учнями успішно вирішив низку фундам. питань пов’язаних з теор.-метод. обґрунтуванням і практ. випробуванням у вироб. умовах нових методів в аерокосміч. землезнавстві (лазерна інтероферометрія, гіперспектроскопія та ін.). Розвивав оригін. наук. школу, що досліджує вплив енергомасообміну в геосистемах на спектрал. характеристики земних покривів. Центр, який очолював К., — провідна організація НАН і Держ. косміч. агентства України, що розробляла третю космічну програму України за розділом «Дистанційне зондування Землі». Брав участь у написанні колектив. монографій «Изменение земных систем в Восточной Европе» (2010) та «Спутниковые методы поиска полезных ископаемых» (2012; обидві — Київ).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Формирование ресурсов подземных вод засушливых районов. К., 1965; Методы расчета тепло- и массопереноса в земной коре. Алгоритмы и программы. К., 1974 (англ. перекл. — Нью-Делі; Вашинґтон, 1981); Тепломассоперенос в литосфере. К., 1985; Аэрокосмические методы в геоэкологии. К., 1992; Стан і перспективи розвитку аерокосмічних досліджень Землі в Україні // КНТ. 2002. Т. 8, № 2–3; Особливості використання матеріалів космічних зйомок Землі для прогнозування землетрусів // Доп. НАНУ. 2005. № 9 (співавт.); Що передаємо майбутньому (Погляд шістдесятника з виднокола 21 століття) // Вісн. НАНУ. 2006. № 9; Можливості короткострокового прогнозу землетрусів на основі супутникового дослідження лінійних аномалій хмарності // КНТ. 2008. Т. 14, № 6 (співавт.); Earth Systems Change over Eastern Europe. K., 2012 (співавт.).
Рекомендована література
- 80-річчя академіка НАН України В. І. Лялька // Вісн. НАНУ. 2011. № 9;
- 80-річчя від дня народження академіка НАН України В. І. Лялька // КНТ. 2011. Т. 17, № 4;
- 90-річний ювілей академіка НАН України Вадима Івановича Лялька // Геологічний журнал. 2021. № 3;
- Пам’яті академіка НАН України Вадима Івановича Лялька (1 вересня 1931– 24 вересня 2022) // Там само. 2022. № 4.
Завантажити статтю
Людина 
