Ляльок театр

ЛЯЛЬО́К ТЕА́ТР — вид театру, ви­значальною осо­бливістю якого є гра акторів через посередництво (пряме чи опосередковане) театральної ляльки. Театр. лялькою може бути будь-який матеріал. обʼєкт, що набуває якостей субʼєкта театр. видовища. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача; їх називають лялькарями. Проте існують і такі форми Л. т., коли глядачі здатні побачити, як від­бувається процес керува­н­ня ляльками. Загалом за конструк­ціями ляльок і засобами ляльководі­н­ня Л. т. поділяють на театр горішніх ляльок (ви­става з ляльками від­бувається над ширмою, що закриває акторів-лялькарів), театр нижніх ляльок, або театр маріонеток (ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту, при цьому актори, що ними керують, роз­міщені над ними), театр тіней (театр. ляльками є пласкі силуети, якими керують на тонких паличках позаду спец. екрану, через який вони про­глядають у ви­гляді тіней), синтетич. Л. т. (по­єд­на­н­ня різних видів Л. т., а також ляльк. і неляльк. театрів, коли персонажами ви­стави є актор і лялька). Класифікацію Л. т. доповнюють нац. різновиди — укр. вертеп, білорус. батлейка, польс. шопка, грец. карагіозіс, япон. бунраку, індонезій. ваянг, вʼєт­нам. театр ляльок на воді тощо. Гра ляльок від­бувається під голос. су­провід. Озвучують ляльок пере­важно лялькарі, хоча інколи цю роль виконує окремий учасник ви­стави — оповід­ач. Крім цього, прикмет. особливістю сучас. Л. т. є гра ляльок під акомпанемент муз. інструментів або з викори­ста­н­ням ін. видів традиц. мистецтва. Термін «ляльковий театр» багато мистецтво­знавців називають некоректним, через семантич. коно­тації поня­т­тя «ляльковий» — не­справжній, фальшивий, іграшковий. Правильно вживати термін «театр ляльок». Пита­н­ня термінології актуалізувалося на­прикінці 20 — поч. 21 ст. у звʼязку з появою модер. форм. Л. т. Одна з сучас. тенденцій Л. т. — від­хід митців у своїх пошуках від традиц. ляльки як антропо- чи зооморф. муляжу. Натомість новітні ляльк. персонажі набувають рис умовності, поетичності, образності, втрачаючи таким чином ознаки ляльок. Як наслідок зʼявився термін «театр анімації», який найчастіше вживають як синонім до терміна «Л. т.». Лялька як культурол. феномен су­проводжує людину протягом усього її істор. по­ступу. Прийнято вважати, що історія Л. т. починається ще з часів палеоліту. Зокрема, існують ві­домості про театраліз. сакрал. дійства в Давньому Єгипті за участю велетен. рухомих ляльок, які пред­ставляли богів. З праць Платона, Аристотеля, Геродота та ін. мислителів ві­домо про Л. т. антич. часів. Припускають, що в Стародавню Грецію і Стародав. Рим він при­йшов з Індії та Китаю. В епоху Ренесансу Л. т. набув особл. роз­витку, коли в різних країнах Європи почали виникати нац. види Л. т. пере­сув. (вулич.) характеру на реліг. тематику. Поштовхом до цього була поява італ. вулич. театру Пульчинели. В Україні від кін. 16 ст. поширюється особл. різновид Л. т. — укр. вертеп, який по­єд­нав у собі дві традиції — реліг. театр і вулич. театр. Перший профес. театр ляльок в Україні заснував 1921 у Чернігові В. Швемберґер. Л. т. у Києві (нині Київський академічний театр ляльок) зʼявився 1927. В 1-й пол. 20 ст. створено багато Л. т. в Україні. Проте їхня поява мала політ. під­текст, оскільки для держави Л. т. слугували засобом пошире­н­ня і зміцне­н­ня панів. ідеології. З метою ко­ординації ідейно-пропагандист. зусиль в Москві засн. Держ. центр. театр ляльок під керівництвом С. Образ­цова. Ви­стави цього театру поширювалися на ін. театри СРСР шляхом точного їх копіюва­н­ня. Власне, така практика не вважалася плагіатом, але факт. мист. самобутність на ляльк. сценах, зокрема України, була від­сутня. Важливим явищем у житті укр. Л. т. того часу було виникне­н­ня Харків. театру маріонеток скульп­тора П. Джунковського. Ляльк. ви­стави цього театру сповід­ували винятково мист. цін­ності і від­мовлялися бути інструментом держ. пропаганди. Характер укр. театру ляльок починає істотно змінюватися і набуває рис креативності від 1970-х рр. після потуж. імпульсів з Європи та ленінгр. (нині С.-Петербург) школи лялькарів. Разом із приходом нових форм від­бувається зверне­н­ня й до старовин­них. Напр., з ініціативи О. Щеглова в Харківському державному академічному театрі ляльок ім. В. Афанасьєва від­роджено укр. вертеп. Ляльк.-театр. життя України сьо­годні — наявність у кожному обл. центрі держ. театру ляльок. Кадри для цих театрів готують профільні навч. заклади. Проте без­посередньо в галузі ляльк. театр. мистецтва спеціалізуються лише дві кафедри: «актор. майстерності та режисури театру анімації» (від 1973) Харківського національного університету мистецтв ім. І. Котляревського та «актор. майстерності та режисури театру ляльок» (від 2005) Київського національного університету театру, кіно і теле­баче­н­ня ім. І. Карпенка-Карого. Заг. пита­н­нями роз­витку й ко­ординації діяльності Л. т. у світі від 1929 опікується Між­нар. асоц. театру ляльок (UNIMA), що входить до структури ЮНЕСКО. Раз на чотири роки від­буваються Всесвітні кон­греси UNIMA. Пред­­ставництвом цієї асоціації в Україні є Укр. нац. центр UNIMA-УКРАЇНА (від 1958). Важливим явищем ляльк.-театр. мистецтва є проведе­н­ня фестивалів. Найві­доміший між­нар. фестиваль — Всесвіт. фестиваль ляльк. театрів (проводять від 1957 під егідою Між­нар. асоц. театру ляльок у м. Шарлевіль-Мезьєр, Франція). Ві­домі укр. фестивалі театрів ляльок між­нар. значе­н­ня — «Різд­вяна містерія» (Луцьк), «Інтерляль­ка» (Ужгород), «Подільська лялька» (Він­ниця), «Дивень» (Хмель­ницький), «Мереживо казкове» (Черкаси), «Лялькова веселка» (Запоріж­жя), «Золотий Телесик» (Львів). Найві­доміші сучасні творчі тандеми «режисер-художник» в Укра­їні: С. Брижань–М. Ніколаєв (Хмельницький), О. Дмитрієва–Н. Денисова (Харків), Я. Гру­шецький–К. Чепурна (Черкаси). Саме їх роботи остан­нім часом успішно пред­ставляють укр. ляльк. мистецтво за кордоном, зокрема в Польщі, Австрії, Росії, Китаї, Тунісі.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю