Лятошинський Борис Миколайович

Визначення і загальна характеристика

ЛЯТОШИ́НСЬКИЙ Борис Микола­йович (22. 12. 1894(03. 01. 1895), Житомир — 15. 04. 1968, Київ) — компози­тор, диригент, музично-громадсь­кий діяч, педагог. Чоловік М. Царевич. Народний артист УРСР (1968). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1945). Сталін. пре­мія (1946, 1952). Державна премія УРСР ім. Т. Шев­ченка (1971, по­смертно). Закін. юрид. факультет Університету св. Володимира у Києві (1918), Київ. консерваторію (1919; кл. Р. Ґлієра), де від­тоді й викладав композицію та оркестровку: 1935–68 — проф. Водночас 1936–37 і 1941–43 — проф. Моск. консерваторії. Спів­­засн. (поч. 1920-х рр.), голова київ. організації (1922–25) Асоц. сучас. музики; чл. Всеукр. муз. товариства ім. М. Леонтовича; голова СК УРСР (1939–41). Як композитор-новатор був пред­ставником модернізму, впроваджувачем стилів й нової музики, екс­пресіонізму, ім­пресіонізму та неофольклоризму. Творчість Л., що ві­діграла значну роль у на­ближен­ні укр. симфонізму до європ. рівня, вирізняється глибиною філос.-етич. концепцій, яскравим індивід. стилем, по­значена широким жанр. діапазоном і унікал. образ. системою. У ній втілено глобал. про­блеми, зокрема гострі супе­речності й трагізм істор. буття су­спільства, долі його інтелектуал. цвіту в умовах пароксизму тоталітар. епохи. Мист. здобутки Л. у різних галузях стимулювали тенденцію роз­шире­н­ня жанр. і стильової палітри укр. музики. Він став фундатором композитор. школи, яка почала активно роз­виватися від 1970-х рр. і вирізнялася оновле­н­ням муз. мови, потягом до екс­периментува­н­ня, авангардизму, опанува­н­ня композитор. технік 20 ст. — алеаторики, додекафонії, сонористики та ін. (за рад. часів за­знала го­строї критики). Становле­н­ня стилю композитора (Фортепіан. квартет, 1913; струн. «Юнацький квартет», 1914) по­значене впливом пізнього романтизму, творчості П. Чайковського, О. Скрябіна, С. Танєєва та ін. У подальшій твор. еволюції митця ви­окремлюють декілька етапів. Для періоду стильових пошуків (більша частина 1920-х рр.) характерне освоє­н­ня досвіду європ. модернізму, втіле­н­ня романт. колізій, пошук екс­пресив. (камерно-інструм. цикли, сонати) або вишуканої ім­пресіоніст. стилістики (романси на слова давніх китай. поетів і символістів), знахідки у формотворен­ні, роз­роблен­ні темат. матеріалу в стилі нової музики. Творам 2-ї пол. 1920-х — поч. 50-х рр. притаман­ні сформованість стильових принципів, по­глибле­н­ня укр. нац. засад (Увертюра на 4 укр. нар. теми, сюїта «Тарас Шевченко», «Укра­їнський квінтет»), здобутки у вдосконален­ні методу драм.-конфлікт. симфонізму (симф. № 2, 3), вибудовува­н­ня монум. опер. концепцій («Золотий обруч», «Щорс»). У 1950-х рр. домі­нували про­грамні сюїти, поеми, увертюри, по­значені звʼяз­ками зі словʼян. (пере­важно польс.) міфологією, побудовою тематизму на основі давніх фольк­лор. джерел («Словʼянський кон­церт», «Ґражина», «На берегах Вісли»), а також музика до кінофільмів і театр. ви­став. В остан. творах, поряд із ремінісценціями (конфлікт. ліризм 4-ї симф., «Лірична поема») й психол. тлумаченими картинами природи (цикли хорів на сл. М. Риль­сько­го та О. Фета), панує філос. епіка (Симфонія № 5), зі­ставле­н­ня далеких істор. епох (хор. цикл «З минулого»). У мас­­штаб. інструм. циклах зрілого періоду окреслено нові принципи роз­витку муз. форми. Спира­ючись на стильові особливості укр. епосу, зокрема дум, і засади лірико-драм. симфонізму, Л. синтезував філос.-епічні й лірико-драм. аспекти муз. висловле­н­ня, якісно пере­осмислив тематизм. Опери «Золотий обруч» (1923) і «Щорс» (1937) ознаменували етапи еволюції цієї галузі в укр. музиці. У «Золотому обручі» (за повістю І. Фран­ка «Захар Беркут») істор. колізію доби татаро-монгол. навали на Карп. Русь (13 ст.) втілено як монум. героїко-епічну драму. Роз­горта­н­ня сюжету сповнене контраст. проти­ставлень, по­значене симфонізацією, наскрізним муз. роз­витком, виразністю й характеристичністю муз.-інтонац. мови героїв. Глибоке від­творе­н­ня ладо-інтонац. особливостей укр. пісен­ності, введе­н­ня старовин. фольклор. на­співів і по­співок у жанр. епізоди опери й систему лейтмотивів по­глиблюють нац. колорит музики опер. твору. Опера «Щорс», сюжет якої від­творює події воєн. дій 1918–20, до певної міри від­ображає тогочасну тенденцію «демократизиції» цього жан­ру — спроще­н­ня муз. стилістики, драматургії, гармон. мови шляхом насиче­н­ня музики узагальненими пісен. формами й фольклор. тематизмом. Композитор динамізував оратор.-декламац. інтонаціями сольні монологи осн. героїв опери, за­стосував інтонац. матеріал воєн. пісень, створив лапідар. образ богунців (хор «Хай тріщить під нами крига»). Соло­співи Л. вирізняє добір поезій, що від­кривають внутр. світ, делікатні порухи душі людини. Тво­ри 1930-х рр. на вірші О. Пушкіна, І. Франка, Т. Шевченка, М. Риль­ського, М. Лермонтова, Л. Первомайського по­значені за­стосува­н­ням засобів муз. виразності, адекватних їх глибокому психологізмові. Висока етично-громадян. жит­тєва позиція, осо­биста мужність, гідність у проти­стоян­ні командно-адм. тискові, зокрема у кампаніях засудже­н­ня «формалізму» (1948, 1951), поява трагед., глибоко гуманіст. творів митця в роки викоріне­н­ня рис гуманізму з куль­тури мали непересічне сусп. значе­н­ня, стали важливою духов. опорою для талановитої мист. молоді. Л. збагатив сучас­не муз. мистецтво традиц. худож. цін­ностями, накреслив нові пер­­спективи, заклав плідні традиції роз­витку найважливіших галузей укр. музики. Серед учнів — І. Белза, Р. Верещагін, В. Годзя­цький, Л. Грабовський, В. Демб- ський, Л. Дичко, В. Загорцев, О. Канерштейн, І. Карабиць, В. Кирпань, В. Лукашов, Н. Матусевич, М. Полоз, В. Пономаренко, В. Сильвестров, Л. Спасокукоцький, Г. Таранов, М. Фро­лов, І. Шамо, Ю. Щуровський. До 120-річчя від дня народж. Л. присвяч. 3–5 номери ж. «Музика» (2015), в яких вміщено низку статей пров. музико­знавців України про неві­домі факти з життя і творчості композитора, спогади його колег, учнів. І. Савчук упорядкував і видав зб. «Лятошинський Борис. Романси 1920-х» (К.; Ніжин, 2014), у якій опубл. малові­домий романс композитора на слова Г. Гайне «Вітрила чорні на човні» (написаний у 1922–24-х рр.). Його імʼям на­звано Житомир. муз. школу, Харків. муз. училище, Ансамбль класич. музики (1982); на будинку, де мешкав Л. у Києві, встановлено мемор. дошку. 1995 у Житомирі на місці, де був будинок, у якому народився Л., встановлено памʼятник (арх. А. Черніченко). Мотив валторн із 5-ї симф. ком­позитора затв. як позивні фестивалю «Київ Музик Фест». Засн. премію ім. Л. (1995). Про нього знято к/ф «Осін­ні мініатю­ри» (1984, реж. Б. Небієрідзе), «Борис Лятошинський» (1994, реж. В. Скворцов). Тв.: вокал.-симф. — «Урочиста кантата» (1939, сл. М. Рильського, у рукописі, втрачено); кантата «Заповіт» (1939, сл. Т. Шевченка); для симф. оркестру — Симфонії № 1 (1918–19), № 2 (1935–36, обидві — у 3-х ч.), № 3 (1951–54, у 4-х ч.), № 4 (1963), № 5 «Словʼянська» (1965–66; обидві — у 3-х ч.); «Фантастичний марш» (1920), Увертюра на 4 укр. нар. теми (1927), «Поема воз­зʼ­єд­нан­ня» (1949–50), сюїти — «Тарас Шевчен­ко» (1952), «Ромео і Джульєта» (1955), балада «Ґражина» (1955), симф. поема «На берегах Вісли» (1958), «Польська сюїта» (1961), «Лірична поема» памʼяті Р. Ґлієра (1964), «Словʼянська сюїта» (1966), «Урочиста увертюра» (1967); для фортепіано з орке­стром — «Словʼянський концерт» (1953); для духового оркестру — Похідний марш (1932), 2-й похід. марш (1936); камерно-інструм. ансамблі: для фортепіано, 2-х скрипок, альта та віолончелі — «Укра­їнський квінтет» (1942); для струн.: квартети — «Юнацький» (1914), № 1 (1915), № 2 (1922), № 3 (1928), № 4 (1943); для квартету деревʼяних духових інструментів — Сюїта (1944); Фортепіан­не тріо — № 1 (1922), № 2 (1942); для деревʼяних духових і фортепіано — 3 пʼєси (1939); для валторни й фортепіано — «Мелодія» (1951); для скрипки і фортепіано — Соната (1926); для віолончелі і фортепіано — 2 мазурки на польс. нар. теми (1953); для фортепіано — «Траурна прелюдія» (1920); сонати — № 1 (1924), № 2 (Соната-балада, 1925); Балада (1929), Сюїта (1942), 2 прелюдії (1942), 5 прелюдій (1943), Концерт. етюд-рондо (1962); для альта — 2 пʼєси (Ноктюрн, Скерцино, 1964); для хору: для мішаного складу з фортепіано — «Тече вода в синє море» (1927, сл. Т. Шевченка); 2 хори на сл. І. Франка — «Коли студінь потисне», «Як почуєш вночі» (1941); для хору з фортепіано — «Славна путь» (1939, сл. В. Гру­нічева); для мішаного хору без су­проводу — «Пори року» («Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», 1949, сл. О. Пушкіна); 2 хори на сл. Т. Шевченка — «Тече вода в синє море», «Із-за гаю сонце сходить» (1949–51); «Під березою впав наш товариш комбат» (1950, сл. А. Софронова); 2 хори на сл. О. Пушкіна (1952); 5 хорів на сл. М. Рильського — «Осінь», «Дощ», «Широке поле», «Колискова», «Дощ одшумів» (1964) та ін.; обробки нар. пісень; музика до к/ф.

Пр.: Л. Ревуцький та його Друга сим­фонія // Рад. музика. 1934. № 8, 9; Ве­лика роль кіно в масовій музичній ос­ві­ті // Рад. кіно. 1936. № 7; М. Я. Мяс­ковський // Там само; Монументаль­ность и единство // Музыка. 1937, 6 окт.; «Пере­коп» (про по­становку опери Ю. Мей­туса, В. Рибальченка та М. Тіца) // Киев. правда. 1939, 26 янв. (спів­­авт.); Від­о­бразити в музиці велич нашої епохи (до Зʼ­їзду композиторів і музико­знавців України) // Комуніст. 1941, 20 січ.; Исто­ки рус­ского романса // Лит-ра и ис­скус­ство. 1944, 15 янв.; Бедржих Смета­на // Там само. 1944, 13 мая; О творчестве оперного композитора // Сов. ис­скус­ство. 1945. № 20; Два концерти // РМ. 1947, 16 берез.; Монументальное про­и­зведение (Про по­становку опери «Бог­­дан Хмельницький» К. Данькевича) // Киев. правда. 1953, 24 окт.; Р. М. Ґлієр (до 80-річчя з дня народже­н­ня) // Мистецтво. 1955. № 1; Конкурс квартетной музыки // Сов. музыка. 1957. № 1.

Літ.: Белза І. Про творчість Б. Лято­шинського // Рад. музика. 1934. № 10; Його ж. Пушкінські романси Б. Лятошин­ського // Там само. 1937. № 5; Його ж. Б. Лятошинський. К., 1947; російською мовою — Москва; Ленин­град, 1947; Самохва­­лов В. Про деякі риси драматургії сонатних форм у симфоніях Б. М. Ля­­тошинського // УМ. К., 1967. Вип. 2; Його ж. Борис Лятошинський. К., 1972; 1974; 1981; Його ж. Риси сим­фонізму Б. Лятошинського. К., 1977; Борис Ля­­тошинский. Воспоминания. Письма. Материалы: В 2 ч. К., 1985; Музичний світ Бориса Лятошинського: Зб. мат. між­нар. наук. конф. К., 1995; Коза­­рен­­ко О. Феномен української національної музичної мови. Л., 2000; Копиця М. Драматургічні колізії симфо­ній Бориса Лятошинського: Навч.-ме­тод. посіб. К., 2007; Її ж. Борис Лято­шинський у духовній атмо­сфері Льво­ва (на під­ставі епістолярної спадщини композитора) // Зап. НТШ. Т. 258: Пр. Музикозн. комісії. Л., 2009.

Л. О. Пархоменко

Завантажити статтю