ЛЯШЕ́НКО Ген­надій Іванович (01. 06. 1938, с. Ногайськ, нині м. Приморськ Запоріз. обл. — 21. 07. 2017, Київ) — композитор, педагог, музико­знавець, музично-громадський діяч. Батько М. Денисенко. Професор (1988). Народний артист України (1996). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1987). Національна премія України імені Т. Шевченка (2008). Премії ім. М. Лисенка (1999), ім. Б. Лятошинського (2003). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2008). Член НСКУ (1968). Закін. Львів. консерваторію (1963; кл. А. Солтиса) та аспірантуру при Київ. консерваторії (1971). Викладав у Львів. консерваторії (1963–68). Від 1971 — у Нац. муз. академії України: від 1985 — професор кафедри композиції, інструментува­н­ня та муз.-інформ. технологій. Водночас 1974–2010 — чл. правлі­н­ня НСКУ (обидва — Київ). Серед учнів — В. Ґронський, В. Іванченко, М. Ковалінас, І. Тараненко, О. Без­бородько. Творчість Л. охоплює різні жанри симф., камер., хорової, вокал. та сцен. музики. Його худож. мислен­ню притаман­ні філос. глибина, багатовимірність світос­прийня­т­тя, усві­домле­н­ня важливої ролі митця і мистецтва у процесі становле­н­ня та збереже­н­ня духов. цін­ностей су­спільства, потяг до про­грамності, епіко-драм. типу висловле­н­ня. Однією з основ композиц. методу Л. є тяжі­н­ня до поліфонії як до ви­значал. драматург. чин­ника, по­єд­на­н­ня нових технік і при­йомів (зокрема алеаторики, сонористики, полігармонії, політональності) та ознак класич. муз. мисле­н­ня. У камерно-інструм. творах Л. пере­осмислює архітектоніку традиц. муз. форм. У муз.-сцен. творах і музиці до кінофільмів проявляється динамічність, драматург. талант композитора, умі­н­ня роз­крити муз. засобами сюжетну лінію, по­єд­нати індивід. та узагальнююче в муз. характеристиках. Наукові дослідже­н­ня повʼя­зані з теор. про­блемами фуги, укр. муз. неокласицизму. Автор кн. «Роль фуги в драматургії неполіфонічних форм» (К., 1976), низки статей в наук. збірниках і журналах. Має записи на Укр. радіо.