Мазілу Дан-Хорія

МАЗІ́ЛУ Дан-Хорія (Mazilu Dan Horia; 20. 04. 1943, м. Пітешть, Румунія — 16. 09. 2008, Бухарест) — румунський літературо­знавець, фі­лолог-україніст, пере­кладач. Доктор філологічних наук (1972), професор (1991), член-кореспондент Румун. академії (2001). Премії ім. Т. Ма­йореску Румун. академії (1994), Асоц. письмен­ників Бухареста (2001) та ін. Закін. укр. від­діл. факультету словʼян. мов (згодом філол. ф-т) Бухарест. університету (1966), де від­тоді й працював викл. української мови та літ-ри (1967–90) та давньої румун. літ-ри (1990–2008). В остан­ні роки життя був також ген. дир. б-ки Румун. академії. Досліджував пита­н­ня роз­витку давньої румун. літ-ри в її звʼязках і зі­ставля­н­нях з європ., перед­усім словʼян. літ-рами, насамперед українською. Автор багатьох моно­графій та статей на цю тему, зокрема публікацій в бухарест. українськомов. вид. «Обрії» та «Наш голос»: «З історії румуно-українських літературних взаємин», «Українська барокова література та сприйня­т­тя мотивів античності» (обидві — 1983), «Петро Могила і київські панегіристи» (1987), «Малові­домі румунські пере­клади з творчості Іоаникія Галятовського» (1988), «Початки румунсько-українських культурних взаємин» (1994–95, ч. 1–3) тощо. Упорядкував 2-е повне вид. «Cobzarul» («Кобзар», Бухарест, 1990) румун. мовою, написав перед­мову, примітки й біогр. довід­ку, яку також вміщено у двомов. вид. поезій Т. Шевченка «Marele Cob­zar» («Великий Кобзар», Ясси, 1999). М. наголошував на самобутності Т. Шевченка як нац. поета, характеризуючи його водночас як одного з найви­знач­ніших пред­ставників словʼян. та європ. романтизму. Заперечував спрощене тлумаче­н­ня нар. характеру його творчості, що актуалізувало про­блему інтелектуалізму шевченків. поет. мисле­н­ня. У ст. українською мовою «Балади, наснажені ліризмом» (альманах «Обрії», [Бухарест], 1989) зосередив увагу на еволюції балад. форми в укр. поета (від «Причин­ної» до поезії балад. типу «У тієї Катерини»), збагачен­ні класич. моделі жанру завдяки поет. сублімації пере­живань героїв (перед­усім характер. «вибуховим» монологам), що є виявом ліризму як однієї з най­прикметніших ознак худож. мис­ле­н­ня Т. Шевченка. Роз­робив курс сучас. української мови для ВНЗів (морфологія, 1976; синтаксис, 1978) та курс історії української мови (1983). Написав шкіл. під­ручники з укр. граматики (для 5–7 кл.). Пере­клав і видав у Бухаресті антологію сучас. укр. новели «Au trecut în goană caii» («Пролетіли коні», 1971; у спів­­авт. з С. Ґруєю), зб. оповідань «Viaţa e amarnică şi dulce» («Таке гірке, таке солодке життя», 1975) Є. Гуцала, романи «Canalul» («Канал», 1979) І. Григурка та «Stolul de lebede» («Лебедина зграя», 1985) Василя Земляка, написав вступну ста­т­тю до двомов. румун.-укр. вид. «Mihail Eminescu. Poezii» («Ми­хаїл Емінеску. Поезії», Бухарест, 2000).

Завантажити статтю