Максимейко Олексій Іванович

Визначення і загальна характеристика

МАКСИМЕ́ЙКО Олексій Іванович (26. 05. 1921, с. Снітин, нині Лубен. р-ну Полтав. обл. — 17. 03. 2010, там само) — поет. Член НСПУ (1978). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бо­йові нагороди. Закін. Київський університет (1951). Працював ред. у ж. «Колгоспник України» та «Радянська школа» (Київ). Роз­почав друкуватися в армій. пресі у роки вій­ни. Основна тематика творів — героїка і трагедійність 2-ї світової вій­ни, праця земляків-хліборобів, памʼять бо­йових і твор. по­братимів, природа рідного Посу­л­ля, особливості твор. процесу, коха­н­ня. Поезіям М. властиві глибокий ліризм, щирість і доброта, мужність, а також правдива, гостра й актуал. про­блемність, характерна образність, своєрідна, часом нетрадиц. лексика, пошук і від­бір найточніших худож. зображувал. засобів, без­доган­на ритміка, свіжа рима. Окремі твори пере­кладені рос., білорус., осетин. та чувас. мовами.

Тв.: Суцві­т­тя. 1965 (спів­­авт.); У пломені літ. 1972; Петрусь. 1972; Від­лу­н­ня часу. 1981; Солдатською ходою. 1986; Наперекір долі. 1990; Весни у березових сережках. 1991; Колосок на вітрах. 1994; Всупереч літам. 1995; Росою травневою вмитий. 1996; А юність на Ельбі лишилась. 1997; Оранта. 1999; Дивишся з фото на мене. 2000; Сула, як пісня. 2001; Обезсмертив. 2002; Сторінки юності. 2002; Одкрове­н­ня. 2002; Мизинівка. 2003 (усі — Київ).

Літ.: Лагода В. Про спів­учого мого однополчанина // Максимейко О. Від­лу­н­ня часу. К., 1981; Міщенко Д. Олексі Максимейку — 80 // ЛУ. 2001, 31 трав.

А. М. Дяченко

Завантажити статтю