Максимейко Олексій Іванович
МАКСИМЕ́ЙКО Олексій Іванович (26. 05. 1921, с. Снітин, нині Лубен. р-ну Полтав. обл. — 17. 03. 2010, там само) — поет. Член НСПУ (1978). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Закін. Київський університет (1951). Працював ред. у ж. «Колгоспник України» та «Радянська школа» (Київ). Розпочав друкуватися в армій. пресі у роки війни. Основна тематика творів — героїка і трагедійність 2-ї світової війни, праця земляків-хліборобів, памʼять бойових і твор. побратимів, природа рідного Посулля, особливості твор. процесу, кохання. Поезіям М. властиві глибокий ліризм, щирість і доброта, мужність, а також правдива, гостра й актуал. проблемність, характерна образність, своєрідна, часом нетрадиц. лексика, пошук і відбір найточніших худож. зображувал. засобів, бездоганна ритміка, свіжа рима. Окремі твори перекладені рос., білорус., осетин. та чувас. мовами.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Суцвіття. 1965 (співавт.); У пломені літ. 1972; Петрусь. 1972; Відлуння часу. 1981; Солдатською ходою. 1986; Наперекір долі. 1990; Весни у березових сережках. 1991; Колосок на вітрах. 1994; Всупереч літам. 1995; Росою травневою вмитий. 1996; А юність на Ельбі лишилась. 1997; Оранта. 1999; Дивишся з фото на мене. 2000; Сула, як пісня. 2001; Обезсмертив. 2002; Сторінки юності. 2002; Одкровення. 2002; Мизинівка. 2003 (усі — Київ).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
