Максимов Олексій Матвійович
МАКСИ́МОВ Олексій Матвійович (09(21). 01. 1899, м. Казань, Росія — 24. 05. 1965, Львів) — актор, режисер. Народний артист УРСР (1954). Сталінcька премія (1952). У 1921–24 працював у театрах Владивостока, Хабаровська (обидва — РФ), Херсона, Житомира; 1930–35 — у Новосибір. драм. театрі «Червоний факел»; 1936–40 — Ростов. театрі драми (обидва — РФ); водночас — викладач актор. майстерності Ростов. театр. училища. Від 1940 — актор театру Київ. особл. військ. округу, який під час 2-ї світової війни став фронт. театром (1944–53 — театр Одес. військ. округу, від 1954 — Львів. рос. драм. театр). У 1946–51 — викладач Одес. театр. училища. М. — виконавець героїч. ролей; втілював образи людей сильного, вольового характеру.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Іван Горлов, Богдан Хмельницький («Фронт», «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука), Іван Грозний («Великий государ» В. Соловйова), Вершинін («Бронепоїзд 14-69» В. Іванова), Гай («Мій друг» М. Погодіна), Бем («Прага залишається моєю» Ю. Буряківського), Кошкін («Любов Ярова» К. Треньова), М. Ватутін («Генерал Ватутін» Л. Дмитерка), Сірано де Бержерак (однойм. п’єса Е. Ростана); у кіно — Ілля Владимиров («Макар Нечай», реж. В. Шмідтгоф, 1940), отаман Григор’єв («Олександр Пархоменко», реж. Л. Луков, 1942; обидва — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), Робертсон («Миклухо-Маклай», реж. О. Розумний, 1947, Моск. кіностудія наук.-популяр. фільмів), Голубєв («Головний проспект», 1956), Керженцев («Голуба стріла», 1958; обидва — реж. Л. Естрін), Густав Августович («Таврія», реж. Ю. Лисенко, 1959), Павло Кареджи («Космічний сплав», реж. Т. Левчук, 1964), Орлов («Сон», реж. В. Денисенко, 1964; усі — Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка).
- Основні вистави
- «Великий государ» В. Соловйова (1946), «Варвари» М. Горького (1948), «Весна у Москві» (1950) та «Іван Рибаков» (1954) В. Гусєва, «Оптимістична трагедія» В. Вишневського (1957).